I. Вся история Рима – это история завоевательных войн. Но после Траяна завоевания . Армия теперь нужна для 1) обороны границ от ; 2) .
Периодически в пределы Римской империи вторгались варвары, но легионы отбрасывали их назад. В III в. н. э. легионеры свергали императоров и провозглашали тех, кто обещал им больше денег. Часто таких императоров называли «солдатскими».
II. Кризис назревал.
1. Огромной империей трудно управлять.
2. Нарушаются связи между провинциями (становятся самостоятельными).
3. Упадок хозяйства, ремесел.
4. Сокращение торговли.
5. Развал финансов.
6. Угасание культуры.
1. Становятся независимыми крупные землевладельцы.
2. Ослабляется армия.
3. Усиливается влияние вождей варварских племен.
III. Проявления КРИЗИСА:
Хозяйственные Политические Социальные Религиозные
Нехватка продовольствия, рабов
Уменьшение запасов золота
Частая смена императоров, неисполнение законов, военные неудачи, новая столица Рост преступности, продажность судей
Популярность астрологов, магов.
Рас христианства
IV. РАБСТВО изживает себя.
На смену рабам всё больше приходят КОЛОНЫ -
К III в. их прикрепили к земле и запретили покидать её.
Рабы с хижинами также получают право на участок земли, скот, орудия труда.
Прикрепление колонов к земле.
1. Положение ухудшилось
*
*
2. Указ Константина: а)
б)
3. Колоны → реакция –
V. Попытки восстановить былое могущество:
Император Диоклетиан (284-305 гг.) Военная реформа – чем больше земли у землевладельца, тем больше воинов он приводит в армию.
Прием в армию варваров – варваризация армии.
Деление империи на 101 самостоятельную провинцию
Окончательная ликвидация остатков республиканских учреждений преобразование принципата в доминат.
Налоговая реформа: перепись населения каждые 15 лет. Денежный налог заменили натуральным налогом. Земледельцы платили поземельный налог. Горожане облагались подушным налогом.
VI. Укрепление империи было продолжено при императоре Константине (305-337 гг.).
Император Константине (305-337 гг.) 313 г.
325 г. Создание единой для всей империи церкви – организации верующих
330 г.
395 г.
Император Константин (выпиши основные направления деятельности из учебника):
1.
2.
3.
4.
5.
6.
VII. Перемены в положении христиан.
1. Христиане – последователи
2. Священники -
3. Епископы -
4. Что заставило Константина переменить отношение к христианам?
5. 313 г. -
6. Преследования христиан .
7. Церковь – единая для всей империи .
8. Новый завет -
9. Папа римский - (ученик апостола )
VIII. Перенесение столицы.
1. Причины:
2. Место: г. на левом берегу пролива → переименован в
3. Выгодность выбранного места:
4. Для украшения нового города
5. С 330 г.
IX. Последующие события:
IV в. Великое переселение народов – массовые перемещения варварских племен
410 г. Вторжение готов, взятие Рима (Аларих)
455 г. Захват Рима вандалами
476 г. Низложение последнего римского императора
Римская империя
476 г.
Западная Восточная
Западная Римская империя прекратила своё существование, распавшись на множество варварских королевств Восточная Римская империя, благодаря единой централизованной власти еще почти 1000 лет
НА ВСЕ ПРОПУСКИ ДАТЬ ОТВЕТ
Термін «українська преса», як правило, вживається для означення періодичних видань (вони можуть бути як україномовними, так і іншомовними), що виходять на власне українських землях чи в місцях компактного мешкання українських емігрантів й які висвітлюють найрізноманітніші проблеми життя українців. Історики звичайно ведуть родовід української преси від неукраїномовних видань 18 ст. Із 1 січня 1776 у Львові почав виходити французькомовний тижневик «Gazette de Léopol» («Львівська газета»). Власником і видавцем був шевальє Оссуді (сhevalie Ossoudi). Часопис проіснував один рік і запам'ятався читачам тим, що подавав загальноєвропейські та місцеві новини, а також інформацію з Наддніпрянської України. Зокрема, з його шпальт львів'яни дізналися про те, що резиденцію генерал-губернатора Малоросії П.Румянцева-Задунайського було перенесено з Глухова до Києва; а також, що Запорозьку Січ було зруйновано нібито тому, що козаки заважали налагодженню торгового шляху Дніпром.
На східних українських землях перше пресове видання з'явилося 1812 в Харкові. Це був «Харьковский еженедельник». 1816 почали друкуватися — журнали «Украинский вестник» (1816–19; редактор — Г.Квітка-Основ'яненко) та «Харьковский Демокрит» (видавець — В.Маслович). В Одесі 1822 було налагоджено видання «Journal d'Odessa» (французькою та російською мовами), а починаючи з 1827 — щоденної газети «Одесский вестник» (проіснувала вона до 1893). Це була перша на українських землях щоденна газета. В Києві 1835–38 та 1850–58 виходив листок «Киевские объявления». Друкувався він, однак, лише під час проведення щорічного Київського контрактового ярмарку на Подолі — щодня впродовж одного місяця — січня. Від 1838 за розпорядженням уряду в губернських містах Російської імперії (у тому числі — у Житомирі, Полтаві, Катеринославі (нині м. Дніпро), Сімферополі, Харкові, Херсоні, Чернігові та Кам'янці-Подільську (нині м. Кам'янець-Подільський) почали виходити щотижневі (у Харкові — щоденні) «Губернские ведомости» (1838—1917), що складалися з офіційного відділу — розпоряджень і наказів центральної та місцевої влади — і неофіційного — тут друкувалися праці з місцевої історії, географії, етнографії та статистики.
У Харкові друкувалися альманахи «Украинский альманах» (1831) та «Утренняя звезда». М.Машкович видавав збірки під назвою «Киевлянин» (перші дві книги вийшли в Києві 1840 і 1841, а третя — у Москві 1850); Є.Гребінка1841 у Санкт-Петербурзі почав друкувати альманах «Ластівка» (він містив твори українських письменників). У Харкові 1843–44 випускався у світ альманах «Молодик» (українською та російською мовами; дещо пізніше він був перевиданий у С.-Петербурзі).
Після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства над українською пресою, як і над усім українським книгодруком, навис дамоклів меч імперської цензури. Пожвавлення українського культурного життя стало можливим лише після смерті імператора Миколи I і поразки Росії в Кримській війні 1853—1856. Розпочалося воно з С.-Петербурга, де в той час перебували П.Куліш та М.Костомаров і куди із заслання приїхав Т.Шевченко. П.Куліш починає видавати «Записки о Южной Руси» — це були збірки наукових праць та україномовних літературних творів. «Записки…» справили велике враження на Т.Шевченка, і він захопився ідеєю видання українського журналу. Наприкінці 1857 в листі до П.Куліша він писав: «Як би мені хотілося, щоб ти зробив свої „Записки о Южной Руси“ постійним періодичним виданням на кшталт журналу. Нам з тобою треба було б добре поговорити о сім святім ділі». Проте звернення П.Куліша до міністра народної освіти Євг. Ковалевського про дозвіл на видання періодичного органу під назвою «Хата. Южно-русский журнал словесности, истории, этнографии и сельского хозяйства» не мало успіху через протидію шефа жандармів і гол. нач. Третього відділення кн. В.Долгорукова. Замість журналу 1860 в С.-Петербурзі з'явився альманах під назвою «Хата».
29 лютого 1860 шурин П.Куліша В.Білозерський отримав офіційний документ на право видавати журнал «Основа» (повна назва: «Основа — Южно-русский литературно-ученый вестник»). Перший номер журналу вийшов 12 січня 1861. Матеріали в ньому подавалися українською й російською мовами. Невдовзі українською мовою в журналі почали друкувати не лише художні твори, а й листи читачів, хроніку, природничі статті (наукові дослідження, однак, подавалися російською мовою). «Основа» стала взірцем для української преси, що народжувалася. Реалізувати аналогічний тому, що втілювали видавці ж. «Основа», задум, хоча й менш масштабний, намагався також Л.Глібов — він заснував 1861 в Чернігові «Черниговский листок». У зв'язку з появою Валуєвського циркуляра 1863 у серпні цього року україномовні пресові видання було ліквідовано.
1874 київська Громада (див. Громади) перебрала на себе видання газети «Киевский телеграф». Нову програму газети склав М.Драгоманов, а її редактором став Ю.Цвітковський. По завершенні 1875 року редакція відмовилася від подальшого видання газети, оскільки вичерпала
В Казахстане арабская графика применялась в течение 900 лет с X по XX век. В 1912 году Ахмет Байтурсынов реформировал казахскую письменность на основе арабской графики, дав возможность пользоваться ею миллионам казахов, живущих за границей. Он исключил все чисто арабские буквы, не используемые в казахском языке, и добавил буквы, специфические для казахского языка. Новый алфавит, получивший название «Жана емле» («Новая орфография»), до сих пор применяется казахами, живущими в Китае, Афганистане, Иране. После 1917 года в Казахстане началось движение за переход на латинский алфавит. Арабское письмо, сыгравшее в свое время положительную роль в общественном развитии, теперь казалось многим тормозом в историческом прогрессе.
В Казахстане движение за переход на латинское письмо началось в 1923 году. После многочисленных дискуссий в 1929 году был осуществлен перевод казахского алфавита на латинскую графику (латинизация). Газеты и журналы печатались на латинском шрифте, а в школах был введен латинский алфавит. Все это потребовало новой формы обучения, огромных расходов на изготовление шрифтов, издание учебников и подготовку учителей. Казахский алфавит на латинской основе насчитывал 30 букв с необходимыми добавлениями к ним знаков для передачи специфических звуков казахского языка. Однако жизнь латинского письма в Казахстане была недолгой с 1929 по 1939 год.
Надежды сторонников латинского алфавита постичь с его европейскую культуру не оправдались. Овладение латинским письмом механически не обеспечивало овладения достижениями европейской уровня развития культуры. Латинисты не смогли организовать в школе даже изучения иностранных языков. И все же это был определенный период в развитии казахского письма и книгопечатания. Книги этого периода вошли в фонд национальной по форме и содержанию культуры казахского народа.
Затем был осуществлен перевод на кириллицу (кириллизация). Проект нового алфавита на основе русской графики, состоящего из 42 букв в соответствии с фонетическими особенностями казахского языка, был предложен в 1940 году. С этого времени печатание казахских книг, газет и журналов, официальная переписка и обучение в школах велось на новом казахском алфавите.
Казахский алфавит на латинской графике — утверждён 26 октября 2017 года указом президента Казахстана. 9 октября 2017 года был представлен проект перехода казахского алфавита на латиницу [10]. 26 октября 2017 года этот алфавит был официально утверждён. 19 февраля 2018 года в этот указ были внесены изменения [11] в части алфавита [12]. Грамматологические принципы алфавита теперь подобны современной каракалпакской латинице в действующей версии. Переход на новый алфавит планируется осуществить в 2017—2025 годах [1]. Следует отметить, что утверждённый вариант алфавита вызвал неоднозначную реакцию у общественности, в том числе и научной
Объяснение: