давніх слов'ян рано розвинулося ремесло, яке здебільшого ґрунтувалося на домашньому виробництві й було тісно пов'язане із землеробством. Спочатку від землеробства відокремилися ті спеціалізовані галузі, від яких залежав подальший процес виробництва, тоді як інші залишалися в межах домашнього ремесла. Розвиток феодальних відносин, соціальне розшарування слов'янського населення стимулювали розвій і подальшу спеціалізацію вироблення різноманітних знарядь праці, зброї, посуду, прикрас та інших виробів.
ответ:Українська інтелігенція — творці інтелектуальних, духовних цінностей українського народу[1].
Сформувалася в XIX ст. на ґрунті певних соціальних традицій, що віками розвивалися на українських теренах. Виразниками цих традицій у давні часи була протоінтелігенція – духовно багаті, а в більш пізні часи ще й високоосвічені особистості. В додержавний період людської історії домінуючою формою духовного життя була релігія, а своєрідною "протоінтелігенцією" були жерці (див. Волхви). Саме від духовних осіб тих віків веде свій "родовід" давньоукраїнська протоінтелігенція. Визначальною віхою в історії її розвитку було запровадження християнства в Київській Русі (див. Хрещення Київської Русі): церква монополізувала суспільні функції збереження й відтворення культурного доробку всього суспільства, а отже й процес духовного збереження та відтворення самої протоінтелігенції (див., наприклад, Літописання), і водночас стала джерелом державотворчої ідеології. Ці обставини істотно вплинули на усвідомлення протоінтелігенцією свого призначення в суспільстві та обумовили певні зрушення в її соціальній природі. Зокрема,
по-перше, церковна протоінтелігенція формувалася за рахунок різних верств суспільства – і демократичних "низів", і феодальних "верхів", адже до стану церковнослужителів міг потрапити будь-хто з віруючих,
по-друге, церковна протоінтелігенція за своїм ставленням до держави була однорідною – вона захищала і підтримувала інтереси владної верхівки. Соціальна ієрархія та суспільний стандарт того часу жорстко регламентували діяльність протоінтелігенції. Втім, з часом у діях "протоінтелігенції" як когорти освічених людей почала проявлятися дуалістичність природи освіченості: у процесі самовідтворення вона продукувала як тих, хто обслуговував державну систему, так і опозиціонерів, духовних "дисидентів", речників численних "єресів". З часом ця дуалістичність стала родовою ознакою інтелігенції.
давніх слов'ян рано розвинулося ремесло, яке здебільшого ґрунтувалося на домашньому виробництві й було тісно пов'язане із землеробством. Спочатку від землеробства відокремилися ті спеціалізовані галузі, від яких залежав подальший процес виробництва, тоді як інші залишалися в межах домашнього ремесла. Розвиток феодальних відносин, соціальне розшарування слов'янського населення стимулювали розвій і подальшу спеціалізацію вироблення різноманітних знарядь праці, зброї, посуду, прикрас та інших виробів.
ответ:Українська інтелігенція — творці інтелектуальних, духовних цінностей українського народу[1].
Сформувалася в XIX ст. на ґрунті певних соціальних традицій, що віками розвивалися на українських теренах. Виразниками цих традицій у давні часи була протоінтелігенція – духовно багаті, а в більш пізні часи ще й високоосвічені особистості. В додержавний період людської історії домінуючою формою духовного життя була релігія, а своєрідною "протоінтелігенцією" були жерці (див. Волхви). Саме від духовних осіб тих віків веде свій "родовід" давньоукраїнська протоінтелігенція. Визначальною віхою в історії її розвитку було запровадження християнства в Київській Русі (див. Хрещення Київської Русі): церква монополізувала суспільні функції збереження й відтворення культурного доробку всього суспільства, а отже й процес духовного збереження та відтворення самої протоінтелігенції (див., наприклад, Літописання), і водночас стала джерелом державотворчої ідеології. Ці обставини істотно вплинули на усвідомлення протоінтелігенцією свого призначення в суспільстві та обумовили певні зрушення в її соціальній природі. Зокрема,
по-перше, церковна протоінтелігенція формувалася за рахунок різних верств суспільства – і демократичних "низів", і феодальних "верхів", адже до стану церковнослужителів міг потрапити будь-хто з віруючих,
по-друге, церковна протоінтелігенція за своїм ставленням до держави була однорідною – вона захищала і підтримувала інтереси владної верхівки. Соціальна ієрархія та суспільний стандарт того часу жорстко регламентували діяльність протоінтелігенції. Втім, з часом у діях "протоінтелігенції" як когорти освічених людей почала проявлятися дуалістичність природи освіченості: у процесі самовідтворення вона продукувала як тих, хто обслуговував державну систему, так і опозиціонерів, духовних "дисидентів", речників численних "єресів". З часом ця дуалістичність стала родовою ознакою інтелігенції.