ответ:Найдавнішу докладну відомість про хрещення українського народу, яку знаходимо в нашій літературі, подає нам так званий Початковий літопис - пам'ятка початку XII ст., що була писана десь більш як по ста роках по охрещенні нашого народу. Цей літопис (звичайно зветься Літопис Нестора, але Нестор, певне, не писав його) докладно розповідає про охрещення князя Володимира та українського народу; літописне оповідання, стало в нас класичним - воно довго панувало в нашій науці та літературі, а в школі та серед широкого загалу панує ще й тепер.
І тільки 1871 р. відомий професор Московської духовної академії Євген Євстигнійович Голубинський в "Журнале Министерства народного просвещения" за 1871 р., а потім 1880 р. в праці "История Русской Церкви", т. І (друге видання вийшло в 1901 р. в московських "Чтениях") піддав літописне оповідання про хрещення українського народу суворій, але чисто науковій критиці; Голубинський непохитно довів, що літописне оповідання - це пізніша вставка до нашого Початкового літопису (таких пізніших вставок у літопису багато).
Голубинський влучно й науково розбив майже все оповідання літописця як таке, що не відповідає правді, і замість нього подав своє, що спирається головним чином на писання двох письменників XI віку, що писали за часу сина Володимирового - князя Ярослава Мудрого, мниха Якова ("Похвала" князю Володимиру та "Сказание" про смерть мучеників Бориса й Гліба) та Нестора ("Чтение" про страстотерпців Бориса та Гліба); Яків та Нестор жили ближче до Володимира Великого і тому могли знати події охрещення ліпше за літописця, що писав пізніше.
Знамените "хрещення Русі", яке започаткувало православну цивілізацію на теренах України, було викликано цілим комплексом факторів:
Політичні передумови: Прагнення Володимира зміцнити державу і її територіальну єдність. Спроба досягти цієї мети за до створення єдиного пантеону язичницьких богів на чолі з Перуном не призвела до подолання племінного сепаратизму та посилення княжої влади. Надії Володимира в даному випадку покладались, очевидно, на те, що бог блискавок вважався головним в дружинному середовищі. Але тільки єдинобожжя могло згуртувати державу і освятити авторитет одноосібної княжої влади.
В историографии Западная Римская империя — совокупность западных провинций единой Римской империи в какой-либо период управлявшихся отдельной независимой имперской администрацией, равновеликой или номинально подчинённой имперской администрации, управлявшей восточными провинциями.«Западная Римская империя» и «Восточная Римская империя» — исторические термины нового времени, принятые учёными для описания де-факто разных территорий. Де-юре они не являлись самостоятельными государствами и не воспринимались таковыми жителями Римской империи. Существование двух центров власти воспринималось как административная необходимость в слишком пространном государстве, аналогично, к примеру, отношениям внутри колониальных держав. Эти термины вызвали ожесточенные споры в науке.Проблема состоит в том, что после гибели Древнего Рима в 476 году греческие императоры в Византии не отделяли свою правопреемственность от бывшей Римской империи и продолжали называть себя римлянами. Термин «римляне в Средневековье» выглядел для историков и ученых как смешивание эпох Античности и Средневековья. В результате многочисленных споров ученые пришли к компромиссу — концом Античности был датирован V век, в котором произошло падение Западной Римской империи. Однако некоторые ученые до сих пор не согласны с этим решением и продолжают ставить другие датировки конца Античности и начала Средневековья.
ответ:Найдавнішу докладну відомість про хрещення українського народу, яку знаходимо в нашій літературі, подає нам так званий Початковий літопис - пам'ятка початку XII ст., що була писана десь більш як по ста роках по охрещенні нашого народу. Цей літопис (звичайно зветься Літопис Нестора, але Нестор, певне, не писав його) докладно розповідає про охрещення князя Володимира та українського народу; літописне оповідання, стало в нас класичним - воно довго панувало в нашій науці та літературі, а в школі та серед широкого загалу панує ще й тепер.
І тільки 1871 р. відомий професор Московської духовної академії Євген Євстигнійович Голубинський в "Журнале Министерства народного просвещения" за 1871 р., а потім 1880 р. в праці "История Русской Церкви", т. І (друге видання вийшло в 1901 р. в московських "Чтениях") піддав літописне оповідання про хрещення українського народу суворій, але чисто науковій критиці; Голубинський непохитно довів, що літописне оповідання - це пізніша вставка до нашого Початкового літопису (таких пізніших вставок у літопису багато).
Голубинський влучно й науково розбив майже все оповідання літописця як таке, що не відповідає правді, і замість нього подав своє, що спирається головним чином на писання двох письменників XI віку, що писали за часу сина Володимирового - князя Ярослава Мудрого, мниха Якова ("Похвала" князю Володимиру та "Сказание" про смерть мучеників Бориса й Гліба) та Нестора ("Чтение" про страстотерпців Бориса та Гліба); Яків та Нестор жили ближче до Володимира Великого і тому могли знати події охрещення ліпше за літописця, що писав пізніше.
Знамените "хрещення Русі", яке започаткувало православну цивілізацію на теренах України, було викликано цілим комплексом факторів:
Політичні передумови: Прагнення Володимира зміцнити державу і її територіальну єдність. Спроба досягти цієї мети за до створення єдиного пантеону язичницьких богів на чолі з Перуном не призвела до подолання племінного сепаратизму та посилення княжої влади. Надії Володимира в даному випадку покладались, очевидно, на те, що бог блискавок вважався головним в дружинному середовищі. Але тільки єдинобожжя могло згуртувати державу і освятити авторитет одноосібної княжої влади.
Объяснение:
В историографии Западная Римская империя — совокупность западных провинций единой Римской империи в какой-либо период управлявшихся отдельной независимой имперской администрацией, равновеликой или номинально подчинённой имперской администрации, управлявшей восточными провинциями.«Западная Римская империя» и «Восточная Римская империя» — исторические термины нового времени, принятые учёными для описания де-факто разных территорий. Де-юре они не являлись самостоятельными государствами и не воспринимались таковыми жителями Римской империи. Существование двух центров власти воспринималось как административная необходимость в слишком пространном государстве, аналогично, к примеру, отношениям внутри колониальных держав. Эти термины вызвали ожесточенные споры в науке.Проблема состоит в том, что после гибели Древнего Рима в 476 году греческие императоры в Византии не отделяли свою правопреемственность от бывшей Римской империи и продолжали называть себя римлянами. Термин «римляне в Средневековье» выглядел для историков и ученых как смешивание эпох Античности и Средневековья. В результате многочисленных споров ученые пришли к компромиссу — концом Античности был датирован V век, в котором произошло падение Западной Римской империи. Однако некоторые ученые до сих пор не согласны с этим решением и продолжают ставить другие датировки конца Античности и начала Средневековья.