Историк и правовед Б.Н. Чичерин, рассуждая о реформах 1860-1870-х гг., отмечал: «Невозможно сохранить историческую вершину, когда от исторического здания, которое её поддерживало, не осталось и следа; невозможно удержать правительство в прежнем виде там, где всё общество пересоздалось на новых началах». Как вы объясните смысл этого высказывания?
Кордова в период античности и раннего Средневековья
152 до н.э.: Марк Клавдий Марцелл, консул Римской республики6, в период II Кельтиберовой (Нумантской) войны (154 — 131 гг. до н.э.)7, был назначен командующим римской армией в Испании вместо потерпевшего поражение у стен Нуманции8 претора Квинта Фульвия Нобилиора. Клавдий Марцелл, желая покрыть себя славой за скорое окончание войны, двинул свои войска против города Нергобрига9 и сумел заключить мир с 3 кельтиберскими племенами до того, как из Рима по приказанию Сената прибыла новая армия во главе с консулом Луцием Лицинием Лукуллом10. К этому времени на плодородной равнине реки Бетис (Гвадалквивир), рядом с древним иберийским поселением11, уже существовал римский форт Кордуба (Corduba лат.)12, куда Марцелл привел свои войска на зимние квартиры13. Кордуба, заселенная, как сообщает Страбон, "отборными людьми из римлян и туземцев", была первым городом, основанным Римом на этой территории (География. III. 2.1)14
146 — 141 гг. до н.э.: в период Лузитанской войны Кордуба была опорной базой армии консула Квинта Фабия Максима Эмилиана, т.к. территория к югу от города была захвачена силами вождя кельтского племени лузитан Вириата, сумевшего нанести несколько поражений римским войскам 15
II в. до н.э, конец — середина I в. до н.э.: римская Кордуба была окружена новыми оборонительными укреплениями, усиленными полукруглыми башнями16, украшена общественными зданиями, возведен форум17, в 80 — 79 гг. до н.э. положено начало чеканке собственной монеты, в 55 г. до н.э. сооружен амфитеатр18. Несмотря на разрушения, причиненные землетрясением 76 г. до н.э.19, к середине I в. до н.э. Кордуба уже столица провинции Дальняя Испания, тогда как старое иберийское поселение окончательно покинуто в конце II в. до н.э.20
49 — 48 до н.э.: в период Гражданских войн, когда почти вся Дальняя Испания поддержала Помпея, только корпорация римских граждан Кордубы закрыла ворота перед легатом помпеянцев Марком Теренцием Варроном, который вскоре добровольно явился к Цезарю и передал ему денежные средства и войска в составе одного легиона. Цезарь от своего имени и от лица государства выразил благодарность гражданам Кордубы 21. В ознаменование этого события Цезарь посадил в Кордубе платан22. Но уже в 48 до н.э. население Кордубы, обложенное чрезвычайно тяжелыми податями, восстало против пропретора Цезаря Квинта Кассия Лонгина. После неудачного покушения на пропретора, Кассий Лонгин "точно неприятель опустошил окрестности Кордубы и предал огню усадьбы" горожан23.
46 — 45 до н.э.: Кордуба получила статус колонии, дарованный ей сыном Помпея Великого Гнеем Помпеем Младшим. К прибывшему в Испанию Цезарю явилась делегация граждан Кордубы, желавшая отпасть от Помпея, но путь к городу лежал через Бетис (Гвадалквивир), через который Цезарь приказал построить деревянный мост. На другом берегу произошла жестокая рукопашная схватка, не принесшая победы никому из противников24. После поражения помпеянцев в битве при Мунде (17 марта 45 до н.э.)25, Цезарю взял Кордубу казнил освобожденных рабов, носивших оружие, и сторонников Гнея Помпея Младшего, наложил огромную контрибуцию, и лишил город статуса римской колонии26
25 — 14 до н.э.: Октавиан Август не только вернул Кордубе положение римской колонии, но и повысил ее статус, сделав ее муниципием — самоуправляющимся городом, жители которого пользовались ограниченными правами римского гражданства. В Кордубе были поселены отслужившие ветераны и город, ставший столицей Испании Бетики (Hispania Baetica лат.) получил название "Колония Патриция Кордуба" (Colonia Patricia Corduba лат.)27, с правом чеканки императорской монеты "Patricia Corduba"28.
Объяснение:
Костянтин-Василь — князь (син Острозького Костянтина), український магнат, воєвода Київський, маршалок Волинський, політичний і культурний діяч, один з найзаможніших і найвпливовіших магнатів Речі Посполитої.
В 1559 році Острозький стає воєводою київським, що значно сприяло посиленню його впливу на політичне життя України. Не прагнучи військової слави, Острозький проводив енергійну колонізаторську політику в порубіжних землях Київщини та Брацлавщини, засновуючи нові міста, замки та слободи.
В 1560-х роках Острозький виступав за рівноправне входження Русі до складу державного утворення Речі Посполитої. У 1569 році він став сенатором. Він був фактичним провідником Русі-України під час Люблінської унії 1569 року.
Своєрідними були стосунки Острозького і козацтва. Розуміючи важливе стратегічне значення Запорозької Січі, як форпосту проти турецько-татарської небезпеки, Острозький намагався підтримувати з козаками партнерські стосунки, зокрема приймаючи їх на службу. Однак на початку 1590-х років Острозький вороже поставився до назріваючих козацьких заворушень, які загрожували розгалуженим земельним володінням князівського роду. Під час козацького повстання Криштофа Косинського у 1591—1593 роках, незважаючи на ряд невдач, військо зібране Острозьким у вирішальні битві під П'яткою нанесло нищівної поразки повсталим.
В релігійній сфері Острозький ретельно дбав про українське православ'я. За його часів місто Острог, стає центром православної духовності. Загалом відзначаючись релігійною толерантністю, Острозький цікавився творами католицьких богословів, певний час знаходився під впливом протестантизму. Характерним було ставлення Острозького до актуального на той час питання про об'єднання католиків і православних. Виступивши спочатку на підтримку такого об'єднання, Острозький волів тримати процес під повним власним контролем. Тому, коли в 1594—1596 роках частина духовенства здійснила спробу укласти церковну унію оминаючи князя, Острозький виступив її рішучим супротивником, різко засуджуючи рішення Берестейського собору.
Княжіння Острозького позначилося неабияким піднесенням української культури та освіченості, що не в останню чергу було зумовлено намаганням князя зробити свою резиденцію центром культурного опору католицькій та унійній експансії.
За сприянням Острозького в Острозі була зібрана велика бібліотека, яка включала в себе грецьку та західноєвропейську богословську літературу, передруки античних творів, словники, космографії, граматики та інше. В 1575 році Острозький запросив Івана Федорова для організації друкарні в князівській резиденції. Завдяки острозькій друкарні світ побачило більше 20 видань, в тому числі перший повний текст Біблії слов'янською мовою 1580 року.
Близько 1578 року при академії почала діяти школа, де окрім низки традиційних на той час точних та гуманітарних дисциплін, вперше паралельно викладалися латинська, грецька та церковнослов'янська граматики.
Наприкінці XVI століття Констянтин-Василь Острозький був найбільшим після короля землевласником Речі Посполитої: йому належало 80 містечок і 2760 сіл.
Останні роки життя старий князь поступово відійшов від участі в політичному і культурному житті країни. Останні роки свого княжіння Острозький доживав в Дубенському замку. Збайдужіння Острозького до людських справ негативно позначилося на діяльності академії в Острозі, яка на початку XVII століття поступово занепадає.
Объяснение: