ответ: Византи́я, Византи́йская импе́рия, Восто́чно-Ри́мская импе́рия, Восто́чная Ри́мская импе́рия, Греческая империя, самоназвание Держава Ромеев, Ромейская империя (395[~ 2]—1453) — государство, сформировавшееся в 395 году вследствие раздела Римской империи на западную и восточную части после смерти императора Феодосия I. В V веке Западная Римская империя прекратила своё существование, оставив Византию единственной исторической, культурной и цивилизационной частью, оставшейся от Древнего Рима и просуществовавшей на протяжении почти тысячелетия истории Поздней Античности и Средневековья[1][2].
Вне́шняя поли́тика (внешние отношения государства) — взаимоотношение с другими странами в интересах собственного государства; общий курс государства в международных делах. Внешняя политика регулирует отношения данного государства с другими государствами и народами в соответствии с его принципами и целями, достигаемыми применением различных средств и методов. Важнейшее средство внешней политики — дипломатия.
Внешняя политика неразрывно связана с внутренней политикой государства.
Главное внешнеполитическое ведомство государства — внутригосударственный орган внешних отношений, осуществляющий практическую деятельность по проведению внешней политики государства, — во многих странах именуется министерством иностранных дел и возглавляется министром иностранных дел.
В США это ведомство именуется государственным департаментом и возглавляется государственным секретарём США; во Франции — министерством внешних отношений, в Швейцарии — политическим департаментом, в Аргентине — министерством внешних отношений и культа, в Ливии — Народным бюро по внешним связям и так
История Византийской (Восточно-Римской) империи в период между реставрацией империи со столицей в Константинополе в 1261 году и падением города под натиском турок-османов в 1453 году отличалась рядом своеобразных социально-экономических преобразований, что дало основания целому ряду исследователей уделить ему особое внимание. В целом данный период, несмотря на временные проблески, характеризовался продолжающейся постепенной и довольно хаотичной деградацией всех сфер жизни империи, в первую очередь в центральной, греческой части[1]. Это в свою очередь привело к образованию обширного политического вакуума в Эгейском регионе, который стремились заполнить политическими, экономическими и демографическими методами новые молодые государства болгар, сербов, турок[2]. Особое место в этноязыковой трансформации поздней империи заняла её латентная тюркизация[3], а также нарастающая исламизация[4]. Несмотря на отдельные проблески греческого самосознания в Никейский период, византийцы продолжали руководствоваться прозрачными и расплывчатым понятиями византийской ойкумены о границах, этнической составляющей и дальнейшей судьбе собственного государства. К началу 1370-х годов турки-османы лишают Византию её последнего хозяйственного тыла в виде Восточной Фракии: с этих пор бывшая империя окончательно деградирует и превращается «псевдоимперию» — группку мелких разрозненных полуэксклавов во главе с постоянно конфликтующими деспотами. Период завершился полным коллапсом средневековой греческой государственности[5].
вересні 2019 року виповнюється 75 років від початку депортації з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини мешканців цих регіонів.
Понад 482 тисячі українців примусово позасудово переселили до УРСР у 1944–1946 роках. Це брутально здійснили комуністичні режими СРСР і Польщі із застосуванням терору, репресій, конфіскації майна, обмеження політичних, соціальних, економічних і культурних прав людей. Виселяли українців у різні регіони УРСР – від Галичини до Причорномор’я, Слобожанщини та Донеччини.
На вшанування 75-х роковин депортації українців із території сучасної Польщі Кабінет Міністрів України ухвалив розпорядження “Про утворення Організаційного комітету та затвердження плану заходів з відзначення 75-х роковин депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944–1951 роках” (від 5 липня 2019 року №501-р).
Документ передбачає проведення меморіальних заходів, тематичних виставок архівних документів і фотовиставок; у закладах освіти, закладах культури – лекцій, засідань, семінарів, інших методичних, виховних, інформаційно-просвітницьких заходів з метою донесення до молоді та студентів об’єктивної інформації про передумови, перебіг і наслідки депортації українців, а також Міністерство освіти і науки України має запропонувати закладам загальної середньої та вищої освіти передбачити у навчальних планах вивчення історичних подій, що стосуються депортації українців.
Український інститут національної пам’яті підготував методичні рекомендації для підготовки та проведення освітніх і виховних заходів до роковин примусового вивезення українців у 1944–1946-х, а також інших депортацій, які пережили українці Західної України та південно-східних регіонів Польщі у повоєнні роки.
ответ: Византи́я, Византи́йская импе́рия, Восто́чно-Ри́мская импе́рия, Восто́чная Ри́мская импе́рия, Греческая империя, самоназвание Держава Ромеев, Ромейская империя (395[~ 2]—1453) — государство, сформировавшееся в 395 году вследствие раздела Римской империи на западную и восточную части после смерти императора Феодосия I. В V веке Западная Римская империя прекратила своё существование, оставив Византию единственной исторической, культурной и цивилизационной частью, оставшейся от Древнего Рима и просуществовавшей на протяжении почти тысячелетия истории Поздней Античности и Средневековья[1][2].
Вне́шняя поли́тика (внешние отношения государства) — взаимоотношение с другими странами в интересах собственного государства; общий курс государства в международных делах. Внешняя политика регулирует отношения данного государства с другими государствами и народами в соответствии с его принципами и целями, достигаемыми применением различных средств и методов. Важнейшее средство внешней политики — дипломатия.
Внешняя политика неразрывно связана с внутренней политикой государства.
Главное внешнеполитическое ведомство государства — внутригосударственный орган внешних отношений, осуществляющий практическую деятельность по проведению внешней политики государства, — во многих странах именуется министерством иностранных дел и возглавляется министром иностранных дел.
В США это ведомство именуется государственным департаментом и возглавляется государственным секретарём США; во Франции — министерством внешних отношений, в Швейцарии — политическим департаментом, в Аргентине — министерством внешних отношений и культа, в Ливии — Народным бюро по внешним связям и так
История Византийской (Восточно-Римской) империи в период между реставрацией империи со столицей в Константинополе в 1261 году и падением города под натиском турок-османов в 1453 году отличалась рядом своеобразных социально-экономических преобразований, что дало основания целому ряду исследователей уделить ему особое внимание. В целом данный период, несмотря на временные проблески, характеризовался продолжающейся постепенной и довольно хаотичной деградацией всех сфер жизни империи, в первую очередь в центральной, греческой части[1]. Это в свою очередь привело к образованию обширного политического вакуума в Эгейском регионе, который стремились заполнить политическими, экономическими и демографическими методами новые молодые государства болгар, сербов, турок[2]. Особое место в этноязыковой трансформации поздней империи заняла её латентная тюркизация[3], а также нарастающая исламизация[4]. Несмотря на отдельные проблески греческого самосознания в Никейский период, византийцы продолжали руководствоваться прозрачными и расплывчатым понятиями византийской ойкумены о границах, этнической составляющей и дальнейшей судьбе собственного государства. К началу 1370-х годов турки-османы лишают Византию её последнего хозяйственного тыла в виде Восточной Фракии: с этих пор бывшая империя окончательно деградирует и превращается «псевдоимперию» — группку мелких разрозненных полуэксклавов во главе с постоянно конфликтующими деспотами. Период завершился полным коллапсом средневековой греческой государственности[5].
Объяснение:
вересні 2019 року виповнюється 75 років від початку депортації з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини мешканців цих регіонів.
Понад 482 тисячі українців примусово позасудово переселили до УРСР у 1944–1946 роках. Це брутально здійснили комуністичні режими СРСР і Польщі із застосуванням терору, репресій, конфіскації майна, обмеження політичних, соціальних, економічних і культурних прав людей. Виселяли українців у різні регіони УРСР – від Галичини до Причорномор’я, Слобожанщини та Донеччини.
На вшанування 75-х роковин депортації українців із території сучасної Польщі Кабінет Міністрів України ухвалив розпорядження “Про утворення Організаційного комітету та затвердження плану заходів з відзначення 75-х роковин депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944–1951 роках” (від 5 липня 2019 року №501-р).
Документ передбачає проведення меморіальних заходів, тематичних виставок архівних документів і фотовиставок; у закладах освіти, закладах культури – лекцій, засідань, семінарів, інших методичних, виховних, інформаційно-просвітницьких заходів з метою донесення до молоді та студентів об’єктивної інформації про передумови, перебіг і наслідки депортації українців, а також Міністерство освіти і науки України має запропонувати закладам загальної середньої та вищої освіти передбачити у навчальних планах вивчення історичних подій, що стосуються депортації українців.
Український інститут національної пам’яті підготував методичні рекомендації для підготовки та проведення освітніх і виховних заходів до роковин примусового вивезення українців у 1944–1946-х, а також інших депортацій, які пережили українці Західної України та південно-східних регіонів Польщі у повоєнні роки.