За часів становлення та розквіту української держави князі мали “домашній” одяг та одяг “на люди”. Удома княжичі носили довгу сорочку з червоною вишивкою навколо горловини. Обов’язково сорочку підперезували тканинним чи шкіряним ременем. Під сорочку одягали полотняні штани-порти. Коли виходили до людей, додатково одягали свиту, туніку і плащ. На ноги взували оздоблені візернуками чоботи. Також чоловіки обов’язково носили шапку, яка мала різну форму. Сільські чоловіки теж носили довгу сорочку, але з дешевшого полотна. Підв’язували її поясом. На ноги одягали шкіряні постоли чи плетені личаки.З початком нового століття та здобуття незалежності, індустрія моди в Україні почала розвиватися в новому руслі. Відкривалися все нові будинки моди, організовувалися конкурси краси. Українських дизайнерів почали визнавати з-за кордоном. Але це “на подіумі”. У повсякденному житті українці ще багато часу відходили від стилю 90-х. На початку “нульових” популярними були чокери (які повернулися через 15 років), джинси-кльош, “денім”, короткі топи та джинси з дірками.
Водночас з 2000-них поняття “моди” асоціюється в українців, як щось абстрактне та недосяжне. Тобто у різних суспільства утворився свій стиль, який люди боялися порушити тривалий час
Прогрессивной шкале НДФЛ я уже много раз писал в своем блоге. Кто-то из читателей даже предлагал мне рубрику по этому поводу открыть. А что, надо подумать, т.к. новости то по этому поводу есть постоянно, вот и недавно в ГосДуме вновь рассматривался законопроект о «прогрессии». Интересно отметить, что этот законопроект во многом походит именно на наши предложения о том, как эту прогрессию вводить, которые мы делали несколько лет назад. Напомню, что мы всегда говорили следующим образом: 1 тезис: прогрессивная шкала НДФЛ на данном этапе скорее «зло», чем «добро». Не надо вмешиваться в то, что и без того нормально работает. Лечить «справедливостью» проблемы бюджета – неэффективно. Иными словами, мы считаем, что от «прогрессии» в настоящее время больше вреда, чем пользы. 2 тезис: если уж прогрессию вводить (а без этого, по моему, уже не обойтись), то она должна
За часів становлення та розквіту української держави князі мали “домашній” одяг та одяг “на люди”. Удома княжичі носили довгу сорочку з червоною вишивкою навколо горловини. Обов’язково сорочку підперезували тканинним чи шкіряним ременем. Під сорочку одягали полотняні штани-порти. Коли виходили до людей, додатково одягали свиту, туніку і плащ. На ноги взували оздоблені візернуками чоботи. Також чоловіки обов’язково носили шапку, яка мала різну форму. Сільські чоловіки теж носили довгу сорочку, але з дешевшого полотна. Підв’язували її поясом. На ноги одягали шкіряні постоли чи плетені личаки.З початком нового століття та здобуття незалежності, індустрія моди в Україні почала розвиватися в новому руслі. Відкривалися все нові будинки моди, організовувалися конкурси краси. Українських дизайнерів почали визнавати з-за кордоном. Але це “на подіумі”. У повсякденному житті українці ще багато часу відходили від стилю 90-х. На початку “нульових” популярними були чокери (які повернулися через 15 років), джинси-кльош, “денім”, короткі топи та джинси з дірками.
Водночас з 2000-них поняття “моди” асоціюється в українців, як щось абстрактне та недосяжне. Тобто у різних суспільства утворився свій стиль, який люди боялися порушити тривалий час