Відповідь: Митрополит Андре́й Шепти́цький, ЧСВВ (мирське ім'я Рома́н Марі́я Алекса́ндер Шепти́цький; 29 липня1865, село Прилбичі — 1 листопада 1944, Львів) — український релігійний діяч, меценат, граф. ЄпископУкраїнської греко-католицької церкви; від 17 січня 1901 до смерті — Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський — предстоятель Української греко-католицької церкви. Належить до знатного галицького родуШептицьких. Доктор права. За мудрі настанови й великі труди він отримав багато народних імен:Український Мойсей, Духовний будівничий, Провідник української нації, Великий митрополит[1].
За час свого служіння значно розбудував греко-католицьку церкву як в Україні, так і за кордоном. Будучи одним із найбагатших людей Галичини, щедро спонсорував українські культурно-просвітницькі товариства, надавав стипендії молодим митцям. У 1905 році заснував Національний музей у Львові і придбав для нього велику кількість експонатів. Підтримував українську економічну діяльність, сприяв відкриттю кооперативів. Як Галицький митрополит був депутатом Віденського парламенту та Галицького сейму, які однак не часто відвідував.
Зазнавав утисків більшовиків. Зокрема у 1939 році НКВСники розстріляли його брата Лева з дружиною Ядвігою в родинному маєтку Шептицьких у Прилбичах. Помер 1 листопада 1944 року внаслідок тяжкої хвороби[2].
Його наступником став Йосиф Сліпий. Роман Марі́я Алекса́ндер Шептицький народився у с. Прилбичах (Яворівського повіту, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія, нині Яворівського району Львівської области, Україна). Майбутній Галицький Митрополит походив зі стародавнього русинського (українського) роду, який отримав австрійський графський титул, у XIX столітті зазнав спольщення, а члени родини стали франкомовними римо-католиками. Шляхетний рід отримав прізвище«Шептицький» від родового маєтку — села Шептиць (Шептич). При хрещенні за латинським обрядом у костелі Святої Трійці родового містечка Брухналя[3], яке відбулося 9 серпня 1865[4], отримав імена Роман, Александер, Марія.
Його тато — граф Іван (Ян) Кантій Реміґіан Шептицький, мати — графиня Софія (Зофія) Фредро[5]. Бабуся — Зофія зЯблоновських гербу Гжимала, дружина фундатора будівництва теперішнього Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької Станіслава Скарбека.[6]
Подружжя Шептицьких мало семеро синів. Перший син Стефан помер у віці двох років, Єжи (Юрій) — 17-ти років. Третім сином Шептицьких став Роман, відомий як Андрей Шептицький. Четвертий — Казимир — успішний адвокат, який у 43 роки полишив світську кар'єру та став монахом-студитом і відомий як Климентій Шептицький. П'ятий — Александер. Шостий — Станіслав — офіцер Генерального штабу і військовий аташе Австро-Угорської імперії в Римі перед Першою світовою війною, потім став генералом польської армії. Сьомий — Леон — у 1939 році під час першого російсько-більшовицького вторгнення був замордований більшовиками у Прилбичах разом із дружиною[5].
Про ранні роки життя Митрополита відомо з книги спогадів його матері Софії. Зокрема вона зазначає, що в дитинстві Роман вирізнявся сумирною вдачею, любов'ю до молитви, до якої вмів пробудити любов серед оточення.
Першу освіту Роман здобув удома. Восени 1879 р. разом зі своїми двома братами Юрієм та Олександром розпочав навчання в гімназії Св. Анни у містіКраків (Королівство Галичини та Володимирії). Невдовзі тут помер його брат Юрій. Роман та уся сім'я Шептицьких глибоко переживали цю втрату. 1 жовтня 1883 р. розпочав військову службу в Кракові. 8 січня 1884 р. його привели з казарми додому та діагностували скарлатину (супроводжується зараженням крові й гострим запаленням суглобів). У часі хвороби був близький смерті. Наприкінці лютого одужав, однак лікарі наполягли на звільненні з військової служби. Батькові вдалося звільнити Романа з війська, у травні родина повернулася з Кракова до Прилбичів[5].
Восени 1884 р. Роман та Олександр разом поїхали до Німецької імперії (Бреслав) на правничі студії в університеті. У 1886 р. вперше відвідав Рим. Влітку 1887 р. завершив університетські студії. 11 серпня цього року на пропозицію батька вирушив до Хирова в колегію єзуїтів. Через тиждень прибув уДобромильський монастир, щоб ознайомитись із життям отців василіян. У жовтні 1887 р. батько відправив Романа в подорож до Російської імперії, під час якої познайомився з філософом Володимиром Соловйовим та істориком Володимиром Антоновичем. Упродовж цієї подорожі відвідав Подільську губернію,Київ, Москву[5].
8 лютого 1888 р. у Римі взяв участь у загальній аудієнції Папи Лева ХІІІ. Завдяки старанням матері Софії 24 березня папа прийняв їх сім'ю на приватній аудієнції, під час якої Роман просив благословення на те, щоб стати василіянином. Лев ХІІІ не забув про цей візит і пригадав собі його через 11 років. 27 квітня 1888 р. Роман повернувся до Кракова, через 3 тижні здобув науковий ступінь доктора права[5].
В 1223 году в степях половцев появился разведывательный корпус Джэбе и Субедэя. Встреченные им степняки были разбиты. Уцелевшие смогли переправиться через Днепр. Хан Котян обратился за к Мстиславу Удалому, галичскому правителю.
Русские князья на совете приняли решение предоставить Рати двинулись к Днепру в апреле 1223 года. Вели их три Мстислава – наиболее могущественные князья того периода. Мстислав Старый (киевский), Мстислав Удалой (галицкий) и Мстислав Черниговский.
На 17 день русские рати встретились с авангардом татаро-монголов. Князья легко обратили их в бегство и с азартом преследовали в течение 8 дней. Погоня остановилась только на берегу реки Калки. На последовавшем военном совете ведущие войска князья так и не смогли договориться о дальнейших совместных действиях. Мстислав Удалой желал битвы, Мстислав Старый хотел выждать.
Галичский князь оставив дружины Киева и Чернигова, пересек Калку. На разведку был выслан отряд под командованием Яруна половецкого и Даниила волынского. Основные силы, под командованием Джэбэ и Субедэя столкнулись с русскими ратями 31 мая 1223 года. Вполне могло случиться так, что действия воинов Мстислава Удалого оказались бы успешными. Но, его отряды не получили поддержки ни от Мстислава Старого. Более того, конница половцев бежала, смешав порядки русских ратников. Выжившие воины галицкого князя смогли отступить за Калку. После этого был разбит и полк Мстислава Черниговского.
Битва на реке Калке длилась трое суток. Мстислав Киевский оборонял свой хорошо укрепленный лагерь, его люди несли серьезные потери, но не сдавались. Однако Субедэй смог взять лагерь хитростью. Он пообещал отпустить побежденных, если те сложат оружие. Но нарушил обещание. Приближенные Мстислава Старого и сам князь были жестоко убиты.
Историки отмечают, что битва на Калке унесла немало жизней. Из русских воинов вернулся домой едва ли каждый десятый. Татаро-монголы двинулись дальше – в черниговские земли. Они повернули назад только дойдя до Новгорода-Северского.
К сожалению, этот жестокий урок не пошел на пользу князьям. Через 15 лет после битвы на Калке они так и не смогли договориться и вместе встретить полчища Батыя. Результатом стало татаро-монгольское иго, которое затормозило развитие русских земель на 240 лет.
Відповідь: Митрополит Андре́й Шепти́цький, ЧСВВ (мирське ім'я Рома́н Марі́я Алекса́ндер Шепти́цький; 29 липня1865, село Прилбичі — 1 листопада 1944, Львів) — український релігійний діяч, меценат, граф. ЄпископУкраїнської греко-католицької церкви; від 17 січня 1901 до смерті — Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський — предстоятель Української греко-католицької церкви. Належить до знатного галицького родуШептицьких. Доктор права. За мудрі настанови й великі труди він отримав багато народних імен:Український Мойсей, Духовний будівничий, Провідник української нації, Великий митрополит[1].
За час свого служіння значно розбудував греко-католицьку церкву як в Україні, так і за кордоном. Будучи одним із найбагатших людей Галичини, щедро спонсорував українські культурно-просвітницькі товариства, надавав стипендії молодим митцям. У 1905 році заснував Національний музей у Львові і придбав для нього велику кількість експонатів. Підтримував українську економічну діяльність, сприяв відкриттю кооперативів. Як Галицький митрополит був депутатом Віденського парламенту та Галицького сейму, які однак не часто відвідував.
Зазнавав утисків більшовиків. Зокрема у 1939 році НКВСники розстріляли його брата Лева з дружиною Ядвігою в родинному маєтку Шептицьких у Прилбичах. Помер 1 листопада 1944 року внаслідок тяжкої хвороби[2].
Його наступником став Йосиф Сліпий. Роман Марі́я Алекса́ндер Шептицький народився у с. Прилбичах (Яворівського повіту, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія, нині Яворівського району Львівської области, Україна). Майбутній Галицький Митрополит походив зі стародавнього русинського (українського) роду, який отримав австрійський графський титул, у XIX столітті зазнав спольщення, а члени родини стали франкомовними римо-католиками. Шляхетний рід отримав прізвище«Шептицький» від родового маєтку — села Шептиць (Шептич). При хрещенні за латинським обрядом у костелі Святої Трійці родового містечка Брухналя[3], яке відбулося 9 серпня 1865[4], отримав імена Роман, Александер, Марія.
Його тато — граф Іван (Ян) Кантій Реміґіан Шептицький, мати — графиня Софія (Зофія) Фредро[5]. Бабуся — Зофія зЯблоновських гербу Гжимала, дружина фундатора будівництва теперішнього Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької Станіслава Скарбека.[6]
Подружжя Шептицьких мало семеро синів. Перший син Стефан помер у віці двох років, Єжи (Юрій) — 17-ти років. Третім сином Шептицьких став Роман, відомий як Андрей Шептицький. Четвертий — Казимир — успішний адвокат, який у 43 роки полишив світську кар'єру та став монахом-студитом і відомий як Климентій Шептицький. П'ятий — Александер. Шостий — Станіслав — офіцер Генерального штабу і військовий аташе Австро-Угорської імперії в Римі перед Першою світовою війною, потім став генералом польської армії. Сьомий — Леон — у 1939 році під час першого російсько-більшовицького вторгнення був замордований більшовиками у Прилбичах разом із дружиною[5].
Про ранні роки життя Митрополита відомо з книги спогадів його матері Софії. Зокрема вона зазначає, що в дитинстві Роман вирізнявся сумирною вдачею, любов'ю до молитви, до якої вмів пробудити любов серед оточення.
Першу освіту Роман здобув удома. Восени 1879 р. разом зі своїми двома братами Юрієм та Олександром розпочав навчання в гімназії Св. Анни у містіКраків (Королівство Галичини та Володимирії). Невдовзі тут помер його брат Юрій. Роман та уся сім'я Шептицьких глибоко переживали цю втрату. 1 жовтня 1883 р. розпочав військову службу в Кракові. 8 січня 1884 р. його привели з казарми додому та діагностували скарлатину (супроводжується зараженням крові й гострим запаленням суглобів). У часі хвороби був близький смерті. Наприкінці лютого одужав, однак лікарі наполягли на звільненні з військової служби. Батькові вдалося звільнити Романа з війська, у травні родина повернулася з Кракова до Прилбичів[5].
Восени 1884 р. Роман та Олександр разом поїхали до Німецької імперії (Бреслав) на правничі студії в університеті. У 1886 р. вперше відвідав Рим. Влітку 1887 р. завершив університетські студії. 11 серпня цього року на пропозицію батька вирушив до Хирова в колегію єзуїтів. Через тиждень прибув уДобромильський монастир, щоб ознайомитись із життям отців василіян. У жовтні 1887 р. батько відправив Романа в подорож до Російської імперії, під час якої познайомився з філософом Володимиром Соловйовим та істориком Володимиром Антоновичем. Упродовж цієї подорожі відвідав Подільську губернію,Київ, Москву[5].
8 лютого 1888 р. у Римі взяв участь у загальній аудієнції Папи Лева ХІІІ. Завдяки старанням матері Софії 24 березня папа прийняв їх сім'ю на приватній аудієнції, під час якої Роман просив благословення на те, щоб стати василіянином. Лев ХІІІ не забув про цей візит і пригадав собі його через 11 років. 27 квітня 1888 р. Роман повернувся до Кракова, через 3 тижні здобув науковий ступінь доктора права[5].
В 1223 году в степях половцев появился разведывательный корпус Джэбе и Субедэя. Встреченные им степняки были разбиты. Уцелевшие смогли переправиться через Днепр. Хан Котян обратился за к Мстиславу Удалому, галичскому правителю.
Русские князья на совете приняли решение предоставить Рати двинулись к Днепру в апреле 1223 года. Вели их три Мстислава – наиболее могущественные князья того периода. Мстислав Старый (киевский), Мстислав Удалой (галицкий) и Мстислав Черниговский.
На 17 день русские рати встретились с авангардом татаро-монголов. Князья легко обратили их в бегство и с азартом преследовали в течение 8 дней. Погоня остановилась только на берегу реки Калки. На последовавшем военном совете ведущие войска князья так и не смогли договориться о дальнейших совместных действиях. Мстислав Удалой желал битвы, Мстислав Старый хотел выждать.
Галичский князь оставив дружины Киева и Чернигова, пересек Калку. На разведку был выслан отряд под командованием Яруна половецкого и Даниила волынского. Основные силы, под командованием Джэбэ и Субедэя столкнулись с русскими ратями 31 мая 1223 года. Вполне могло случиться так, что действия воинов Мстислава Удалого оказались бы успешными. Но, его отряды не получили поддержки ни от Мстислава Старого. Более того, конница половцев бежала, смешав порядки русских ратников. Выжившие воины галицкого князя смогли отступить за Калку. После этого был разбит и полк Мстислава Черниговского.
Битва на реке Калке длилась трое суток. Мстислав Киевский оборонял свой хорошо укрепленный лагерь, его люди несли серьезные потери, но не сдавались. Однако Субедэй смог взять лагерь хитростью. Он пообещал отпустить побежденных, если те сложат оружие. Но нарушил обещание. Приближенные Мстислава Старого и сам князь были жестоко убиты.
Историки отмечают, что битва на Калке унесла немало жизней. Из русских воинов вернулся домой едва ли каждый десятый. Татаро-монголы двинулись дальше – в черниговские земли. Они повернули назад только дойдя до Новгорода-Северского.
К сожалению, этот жестокий урок не пошел на пользу князьям. Через 15 лет после битвы на Калке они так и не смогли договориться и вместе встретить полчища Батыя. Результатом стало татаро-монгольское иго, которое затормозило развитие русских земель на 240 лет.