з кінця ii ст. римська імперія вступає у тривалу кризу. після смерті останнього представника династії антонінів основна роль у призначенні імператора належала армії або сенату. тому правителів того часу назрівали «солдатськими» або «сенатськими» імператорами.
армія перестала підкорятися законам, солдати навіть продавали престол тому, хто обіцяв їм більше заплатити. правителі змінювалися кожні 2-3 роки, а іноді через кілька місяців. як правило, їх убивали змовники або незадоволені легіонери.
підкорені народи не бажали миритися зі своєю долею і весь час піднімалися на визвольну боротьбу. міжусобні війни за владу в середині держави, напади сусідніх племен порушили її єдність і традиційні зв'язки між провінціями. прийшли в запустіння землі, зменшилися врожаї, почався занепад ремесел і торгівлі.
використання рабів перестало давати рабовласникам звичний прибуток, адже ті не були зацікавлені в результатах своєї праці, оскільки нічого за неї не отримували. за першої-ліпшої нагоди вони втікали або повставали.
у iii ст. власники великих земельних маєтків почали роздавати рабам невеликі ділянки землі для обробітку. таким рабам дозволяли мати сім'ю, будинок, власне невелике господарство. їх називали рабами з хатинами. за користування землею вони платили орендну плату та віддавали певну частину врожаю.
величезні земельні володіння неможливо було обробити лише за рабів. тому землевласники почали надавати земельні ділянки в оренду вільним селянам, розореним городянам та іншим збіднілим людям. таких орендарів називали колонами.
колони були більше зацікавлені в результатах своєї праці, ніж раби, проте й вони не могли вивести з кризи господарство риму.
Распад Золотой Орды В шестидесятых годах 13 века произошли важные политические перемены в жизни бывшей империи Чингисхана, что не могло не отразиться на характере ордынно-русских отношений. Начался ускоренный распад империи. Правители Каракорума перебрались в Пекин, улусы империи приобрели фактическую самостоятельность, независимость от великих ханов, и сейчас же между ними усилилось соперничество, возникли острые территориальные споры, началась борьба за сферы влияния. В 60-е годы улус Джучи втянулся в затяжной конфликт с улусом Хулагу, владевшим территорией Ирана. Казалось бы, Золотая Орда достигла апогея своего могущества. Но тут и внутри неё начался неизбежный для раннего феодализма процесс распада. Началось в Орде «расщепление» государственной структуры, и сейчас же возник конфликт в составе правящей элиты. В начале 1420-х годов образовалось Сибирское ханство, Узбекское ханство в 1428, в 1440-х — Ногайская Орда, затем возникли Казанское (1438), Крымское ханство (1441) и Казахское ханство в 1465г. [25] После смерти хана Кичи-Мухаммеда Золотая Орда прекратила существовать как единое государство. Главным среди джучидских государств формально продолжала считаться Большая Орда. В 1480 году Ахмат, хан Большой Орды, пытался добиться повиновения от Ивана 3, но эта попытка окончилась неудачно, и Русь окончательно освободилась от татаро-монгольского ига. В начале 1481 года Ахмат был убит при нападении на его ставку сибирской и ногайской конницы. При его детях, в начале 16 века, Большая Орда прекратила существование.
з кінця ii ст. римська імперія вступає у тривалу кризу. після смерті останнього представника династії антонінів основна роль у призначенні імператора належала армії або сенату. тому правителів того часу назрівали «солдатськими» або «сенатськими» імператорами.
армія перестала підкорятися законам, солдати навіть продавали престол тому, хто обіцяв їм більше заплатити. правителі змінювалися кожні 2-3 роки, а іноді через кілька місяців. як правило, їх убивали змовники або незадоволені легіонери.
підкорені народи не бажали миритися зі своєю долею і весь час піднімалися на визвольну боротьбу. міжусобні війни за владу в середині держави, напади сусідніх племен порушили її єдність і традиційні зв'язки між провінціями. прийшли в запустіння землі, зменшилися врожаї, почався занепад ремесел і торгівлі.
використання рабів перестало давати рабовласникам звичний прибуток, адже ті не були зацікавлені в результатах своєї праці, оскільки нічого за неї не отримували. за першої-ліпшої нагоди вони втікали або повставали.
у iii ст. власники великих земельних маєтків почали роздавати рабам невеликі ділянки землі для обробітку. таким рабам дозволяли мати сім'ю, будинок, власне невелике господарство. їх називали рабами з хатинами. за користування землею вони платили орендну плату та віддавали певну частину врожаю.
величезні земельні володіння неможливо було обробити лише за рабів. тому землевласники почали надавати земельні ділянки в оренду вільним селянам, розореним городянам та іншим збіднілим людям. таких орендарів називали колонами.
колони були більше зацікавлені в результатах своєї праці, ніж раби, проте й вони не могли вивести з кризи господарство риму.