Из декрета законодательного собрания 11 июля 1792 г.
граждане, отечество в опасности! пусть имеющие желание выступить на защиту того, что они имеют самого дорогого, неизменно помнят, что они французы и что они свободны, пусть их сограждане поддерживают на местах безопасность личности пу и имущества, пусть должностные лица внимательно бодрствуют и пусть все со спокойным мужеством, являющимся признаком истинной силы, ждут призыва закона, чтобы начать действовать, и тогда отечество будет что составители декрета относили к «самому дорогому» для своих сограждан?
2. какие меры защиты революционной франции предусмотрены в документе?
Объяснение:
Фараон у Стародавньому Єгипті одноосібно керував державою: одночасно був і верховним правителем, і головнокомандувачем. Тільки він мав право призначати та звільняти чиновників, видавати закони, оголошувати війну та укладати мир. Уся земля вважалася його власністю.
Найближчим помічником фараона був візир, який виконував обов’язки головного скарбника, стежив за станом зрошувальних каналів, зберіганням зерна, будівництвом фортець тощо. Влада на місцях, у номах (єгипетських областях), належала номархам, яких особисто призначав фараон.
Знатні та багаті люди – вельможі – виконували різноманітні доручення фараона, були суддями на місцях, обіймали різноманітні посади. У розпорядженні вельмож було багато чиновників[1], стражників і воїнів. Серед чиновників виділялися грамотії – писарі. Вони займали високе становище в суспільстві. Писарі записували прийняті фараоном рішення, складали угоди, визначали та збирали податки[2], вели облік польових робіт, врожаю, кількості худоби та ін.
[1] Чиновники – люди, які перебували на державній службі.
[2] Податок – обов’язковий збір коштів або продуктів з населення на користь держави.
Населе́ние Росси́йской импе́рии на момент её провозглашения и в течение всего двухвекового периода её существования было многонациональным, хотя ядро населения империи, именуемое титульной нацией, составляли великороссы (русские), национальная идентичность которых сформировалась в среде восточнославянского населения Древнерусского государства в XIV — XVI веках, проживавшего на территориях, вошедших в указанный период в состав Русского государства.
Практически все народы страны занимались в основном сельским хозяйством, некоторые вели кочевую жизнь. Тем не менее доля городского населения постоянно росла, особенно быстро в конце XIX — начале XX веков.