из письма современника о личности и реформах иосифа ii
его нет больше… государя, который делал честь всем людям, и человека, который ещё больше делал честь всем государям. люди сознают, какая утрата их постигла. < .> лишь через год путешественник скажет: «какое прекрасное устройство школ, больниц, тюрем и образования! » мануфактурист: «какое поощрение! » землепашец: «он сам трудился». еретик: «он был нашим защитником». председатели всех ведомств и начальники всех учреждений скажут: «он был нашим первым служащим и одновременно нашим начальником". министра: «он убивал себя ради государства, первым подданным которого, по его словам, он был». общество скажет: «он был верным, любезным; он приятно говорил, его разговоры были примечательны; с ним можно было правдиво говорить обо всём».
1. когда, в какой момент было написано цитируемое письмо? на основании чего это можно определить?
2. в чём заключается смысл оценки, данной автором письма императору иосифу ii?
Таким чином, царський уряд уже у XVIII ст. послідовно проводив політику удушення української мови й культури, русифікацію України, систематично вживав заходів, щоб «Малую Россию к рукам прибрать». Катерина II писала, що Україну, Ліфляндію і Фінляндію «надлежит легчайшими привести к тому, чтобы они обрусели и перестали глядеть, как волки в лесу».
Одночасно з цим із України в Росію відходило багато вихованців Київської академії, діячів освіти, культури й церкви і проводили там велику культурно-освітню і наукову діяльність. Наприклад, у Слов'яно-греко-латинській академії у Москві, з 1701 по 1762 р, працювало 95 професорів із Київської академії, а із 21 ректора і 25 префектів відповідно 18 і 23 були теж могилянцями. Українські вчені брали участь і в заснуванні Академії наук у Петербурзі та інших науково-культурних закладів. До Росії завозилося багато створених в Україні книжок — книжки для читання, книжки церковні, шкільні підручники, наукові праці, через Україну до Москви йшов європейський одяг, українці переносили шкільну драму й відкривали театри в багатьох російських містах — Казані, Тобольську, Новгороді, Смоленську, заносили українську церковну проповідь, свої співи і т. д. Коротше, мабуть, не було жодної ділянки культури в Росії; на якій би не позначився вплив діячів української культури.
ответ:Українське суспільство ХІV-ХV ст. було неоднорідним та строкатим. Його основними станами були шляхта, духовенство, міщани й селяни. Стани відповідали соціально-правовим групам людей, які відрізнялися між собою майновим становищем у суспільстві, а також різними правами й обов’язками. У різних регіонах, які входили до складу різних країн, соціальна структура населення мала свої певні відмінності та особливості формування й становлення, що було зумовлено різницею в їхньому суспільному та економічному розвитку.
Становій організації тогочасного суспільства був характерний ієрархічний принцип побудови, тобто одні стани підпорядкувалися іншим, що зумовлювалося соціально-майновою нерівністю.
Объяснение: