Василий I правил в 1389 – 1425 гг. Василий I был сыном Великого Дмитрия Донского, и достойно продолжал политику своего отца. Василий I вел активную внутреннюю и внешнюю политику. Во внутренней политике, Василий I стремился всеми силами усилить власть Московского князя. Во время его правления многие удельные князья стали переходить на положение великокняжеских слуг. Таким образом, удельные князья становились наместниками и воеводами в своих землях. Княжества этих князей превращались в уезды. В 1395 году, Василий I выкупил ярлык на Мещеру, Тарусу, Нижний Новгород, Городец, и присоединил эти земли к Москве. Московское княжество становилось все более могущественным.
Внешняя политика Василия I была главным образом направлена на регулирования отношений с Золотой Ордой.
Свої поселення давні слов’яни споруджували зазвичай поблизу річок, струмків та озер, поряд із заплавними луками. Тобто місце обирали так, щоб земля була родючою й легкою для обробітку, а на луках росли соковиті трави. Поселення були неукріплені, на відміну від трипільських не мали чіткої забудови. Житла були наземні або заглиблені (напівземлянки, землянки). Стіни споруджувалися на дерев’яному каркасі з плетеної лози (ззовні їх обмазували глиною) або були складені зі зрубаних стовбурів. У деяких житлах були прибудови типу сіней. Земляні долівки, очевидно, покривали соломою або очеретом. У багатьох помешканнях на долівці облаштовували відкриті вогнища, інколи печі з каменю або глини.
Неподалік від житла була господарська частина подвір’я. Найближче містилися господарські ями, які використовувались як зерносховища та погреби для продуктів. Трохи далі – комора, хлів для худоби, невеликі будівлі, що могли служити для утримання свійської птиці чи дрібної худоби.
Давньослов’янські поселення розташовувалися на невеликій відстані (до п’яти км) одне від одного, досить часто «гніздами» (групами родичів). Кожне таке «гніздо» складалася з 10–15 поселень і належало одній громаді (общині). Общини ж об’єднувалися в племена. На чолі племені стояв обраний громадою вождь. Якщо виникала потреба боронитися від сильного ворога, то племена слов’ян об’єднувалися в міжплемінні воєнні союзи.
Внешняя политика Василия I была главным образом направлена на регулирования отношений с Золотой Ордой.
Объяснение:
Свої поселення давні слов’яни споруджували зазвичай поблизу річок, струмків та озер, поряд із заплавними луками. Тобто місце обирали так, щоб земля була родючою й легкою для обробітку, а на луках росли соковиті трави. Поселення були неукріплені, на відміну від трипільських не мали чіткої забудови. Житла були наземні або заглиблені (напівземлянки, землянки). Стіни споруджувалися на дерев’яному каркасі з плетеної лози (ззовні їх обмазували глиною) або були складені зі зрубаних стовбурів. У деяких житлах були прибудови типу сіней. Земляні долівки, очевидно, покривали соломою або очеретом. У багатьох помешканнях на долівці облаштовували відкриті вогнища, інколи печі з каменю або глини.
Неподалік від житла була господарська частина подвір’я. Найближче містилися господарські ями, які використовувались як зерносховища та погреби для продуктів. Трохи далі – комора, хлів для худоби, невеликі будівлі, що могли служити для утримання свійської птиці чи дрібної худоби.
Давньослов’янські поселення розташовувалися на невеликій відстані (до п’яти км) одне від одного, досить часто «гніздами» (групами родичів). Кожне таке «гніздо» складалася з 10–15 поселень і належало одній громаді (общині). Общини ж об’єднувалися в племена. На чолі племені стояв обраний громадою вождь. Якщо виникала потреба боронитися від сильного ворога, то племена слов’ян об’єднувалися в міжплемінні воєнні союзи.