У 1246 р. Данило останнім з руських князів поїхав до Золотої Орди. Татари звернулися до нього з вимогою “Віддай Галич!” Можливо, хтось із князів руських просив Галич у татар. Становище Данила було надзвичайно важким, бо він не міг розпочати боротьбу з татарами, коли за ними стояли Ростислав з уграми, а головне — непокірне боярство. Тим не менше, Данило отримав від татар підтвердження прав на князівство для себе і нащадків, але змушений був визнати себе “мирником”– союзником татар, їх васалом. Порівняно з іншими князями, Данила татари приймали “милостиво”, але почуття образи на татар було глибоке і у князя, і у всіх підданих. “О зліша зла честь татарська!” – писав про цю подію літописець. Данило Романович, що був князем великим, володів із братом своїм Руською землею, Києвом і Володимиром, і Галичем, і іншими краями, нині сидить на колінах і холопом себе називає”.
І справді, щойно закінчив Данило сорокарічну боротьбу за об’єднання Романової держави блискучою перемогою, як змушений був визнати себе ханським “холопом”. Усе життя відтоді присвятив він підготовці до нової боротьби – за звільнення від татарської неволі. Подальша діяльність Данила свідчить про те, що він тільки за крайніх обставин підпорядковувався Орді, щоб
отримати перепочинок і зібрати сили для вирішального бою. Саме для цього Данило будує нові фортеці, і водночас шукає зв’язків у Західній Європі для спільної боротьби з азіатськими поневолювачами.
Главной причиной русско-турецкой войны 1768-1774 вновь стала борьба европейских держав за влияние в Польше. После смерти короля Августа III Россия устроила выбор ему в преемники своего клиента Станислава Понятовского. Так как господствовавшая среди поляков католическая партия подвергала гонениям православных и протестантов в Речь Посполитую с согласия Станислава Понятовского были введены русские войска. Они стали защищать гонимых религиозных диссидентов. Недовольные всем этим французы (в союзе с которыми теперь действовали и австрийцы части польских магнатов создать политический союз – Барскую конфедерацию – для вооружённого сопротивления России.
Франция и конфедераты обратились за к турецкому султану. По предложению французского агента Толея враждебные России поляки пообещали в обмен на поддержку уступить туркам западную часть Украины – Волынь и Подолию. Не в силах устоять против такого заманчивого предложения, султан решился на войну с Россией.
Выставить себя несправедливо обиженной стороной туркам случайный пограничный инцидент. Для сопротивления шляхетским насилиям украинское население создало отряды гайдамаков. Преследуя врага после одной стычки недалеко от турецкой границы, гайдамаки увлеклись на османскую территорию и разорили там городок Балту. Связанная польскими событиями императрица Екатерина II не хотела войны с турками. Она приказала схватить и сурово наказать виновников погрома Балты. Но поощряемый французами султан не хотел слышать никаких оправданий и объявил России войну, которая шла с 1768 по 1774.
У 1246 р. Данило останнім з руських князів поїхав до Золотої Орди. Татари звернулися до нього з вимогою “Віддай Галич!” Можливо, хтось із князів руських просив Галич у татар. Становище Данила було надзвичайно важким, бо він не міг розпочати боротьбу з татарами, коли за ними стояли Ростислав з уграми, а головне — непокірне боярство. Тим не менше, Данило отримав від татар підтвердження прав на князівство для себе і нащадків, але змушений був визнати себе “мирником”– союзником татар, їх васалом. Порівняно з іншими князями, Данила татари приймали “милостиво”, але почуття образи на татар було глибоке і у князя, і у всіх підданих. “О зліша зла честь татарська!” – писав про цю подію літописець. Данило Романович, що був князем великим, володів із братом своїм Руською землею, Києвом і Володимиром, і Галичем, і іншими краями, нині сидить на колінах і холопом себе називає”.
І справді, щойно закінчив Данило сорокарічну боротьбу за об’єднання Романової держави блискучою перемогою, як змушений був визнати себе ханським “холопом”. Усе життя відтоді присвятив він підготовці до нової боротьби – за звільнення від татарської неволі. Подальша діяльність Данила свідчить про те, що він тільки за крайніх обставин підпорядковувався Орді, щоб
отримати перепочинок і зібрати сили для вирішального бою. Саме для цього Данило будує нові фортеці, і водночас шукає зв’язків у Західній Європі для спільної боротьби з азіатськими поневолювачами.
Главной причиной русско-турецкой войны 1768-1774 вновь стала борьба европейских держав за влияние в Польше. После смерти короля Августа III Россия устроила выбор ему в преемники своего клиента Станислава Понятовского. Так как господствовавшая среди поляков католическая партия подвергала гонениям православных и протестантов в Речь Посполитую с согласия Станислава Понятовского были введены русские войска. Они стали защищать гонимых религиозных диссидентов. Недовольные всем этим французы (в союзе с которыми теперь действовали и австрийцы части польских магнатов создать политический союз – Барскую конфедерацию – для вооружённого сопротивления России.
Франция и конфедераты обратились за к турецкому султану. По предложению французского агента Толея враждебные России поляки пообещали в обмен на поддержку уступить туркам западную часть Украины – Волынь и Подолию. Не в силах устоять против такого заманчивого предложения, султан решился на войну с Россией.
Выставить себя несправедливо обиженной стороной туркам случайный пограничный инцидент. Для сопротивления шляхетским насилиям украинское население создало отряды гайдамаков. Преследуя врага после одной стычки недалеко от турецкой границы, гайдамаки увлеклись на османскую территорию и разорили там городок Балту. Связанная польскими событиями императрица Екатерина II не хотела войны с турками. Она приказала схватить и сурово наказать виновников погрома Балты. Но поощряемый французами султан не хотел слышать никаких оправданий и объявил России войну, которая шла с 1768 по 1774.