Одним з перших осередків людської цивілізації, нарівні з Єгиптом і Месопотамією, була і Стародавня Індія. Півострів Індостан – це своєрідний субконтинент, відокремлений від іншої Азії ланцюгом гір і гірських хребтів, він омивається водами Індійського океану, Аравійського моря і Бенгальської затоки. Незважаючи на ці природні перешкоди, вже в старовину він був одним з найзаселеніших регіонів планети.
До середини XIX ст. світ нічого не знав про найдавнішу цивілізацію в долині Інду, вважаючи, що культуру в Індію принесли арії. Однак випадкове відкриття англійського генерала Каннінгема в районі села Хараппа (штат Пенджаб), який знайшов цікаві печатки з абсолютно невідомими до того написами, примусила переглянути цю точку зору і почати з 20–х років XX ст. планомірні розкопки.
Були знайдені великі міста – Хараппа, Мохенджо-Даро, Калібанган та ін. Вони будувалися за схожими проектами і складалися з “цитаделі” (“верхнього” міста) і “нижнього” міста з житловими спорудами. Будівлі зводилися з обпаленої цегли, зв'язуючим матеріалом був мулкий або гіпсовий розчин.
Одним словом Індія зробила великий внесок у культуру не лише Азії,а й цілого світу!
События Великой Отечественной войны продолжают вызывать интерес у отечественных и зарубежных исследователей. Нередко это связано со стремлением переосмыслить и даже пересмотреть собственную историю. Высказываются диаметрально противоположные взгляды на, казалось бы, уже доказанные факты. В погоне за сенсациями ряд авторов не затрудняет себя проверкой тех данных, которые приводят в своих публикациях. Порой не понятно, откуда вообще они черпают приведенные ими сведения. Не в последнюю очередь это касается во о людских потерях на советско-германском фронте. Характерной тенденцией стало стремление преуменьшать потери противника и приумножать потери советских Вооруженных Сил. Опасность такого подхода заключается в том, что подобные материалы оказывают отрицательное влияние на подрастающее поколение, формируя у него искаженное представление о подвиге советского народа. Задача историка состоит, прежде всего, в правдивом освещении событий того периода.
Сложность предлагаемого статистического исследования состоит еще и в том, что даже в период войны официальные сведения о боевых потерях Красной Армии часто менялись. Так, к концу 1941 г. считалось, что потери убитыми составляли до 400 тыс. человек, пропавшими без вести — около 380 тыс. человек, а ранеными — чуть более 1 млн человек. Это не соответствовало действительности не в силу того, что руководство страны стремилось замалчивать эти факты, а по причине отсутствия полной информации. После войны в западной литературе стали появляться различные оценки безвозвратных потерь военнослужащих и гражданского населения стран — участниц Второй мировой войны. Их амплитуда колебалась от 22–23 млн до 60 млн человек.
Одним з перших осередків людської цивілізації, нарівні з Єгиптом і Месопотамією, була і Стародавня Індія. Півострів Індостан – це своєрідний субконтинент, відокремлений від іншої Азії ланцюгом гір і гірських хребтів, він омивається водами Індійського океану, Аравійського моря і Бенгальської затоки. Незважаючи на ці природні перешкоди, вже в старовину він був одним з найзаселеніших регіонів планети.
До середини XIX ст. світ нічого не знав про найдавнішу цивілізацію в долині Інду, вважаючи, що культуру в Індію принесли арії. Однак випадкове відкриття англійського генерала Каннінгема в районі села Хараппа (штат Пенджаб), який знайшов цікаві печатки з абсолютно невідомими до того написами, примусила переглянути цю точку зору і почати з 20–х років XX ст. планомірні розкопки.
Були знайдені великі міста – Хараппа, Мохенджо-Даро, Калібанган та ін. Вони будувалися за схожими проектами і складалися з “цитаделі” (“верхнього” міста) і “нижнього” міста з житловими спорудами. Будівлі зводилися з обпаленої цегли, зв'язуючим матеріалом був мулкий або гіпсовий розчин.
Одним словом Індія зробила великий внесок у культуру не лише Азії,а й цілого світу!
События Великой Отечественной войны продолжают вызывать интерес у отечественных и зарубежных исследователей. Нередко это связано со стремлением переосмыслить и даже пересмотреть собственную историю. Высказываются диаметрально противоположные взгляды на, казалось бы, уже доказанные факты. В погоне за сенсациями ряд авторов не затрудняет себя проверкой тех данных, которые приводят в своих публикациях. Порой не понятно, откуда вообще они черпают приведенные ими сведения. Не в последнюю очередь это касается во о людских потерях на советско-германском фронте. Характерной тенденцией стало стремление преуменьшать потери противника и приумножать потери советских Вооруженных Сил. Опасность такого подхода заключается в том, что подобные материалы оказывают отрицательное влияние на подрастающее поколение, формируя у него искаженное представление о подвиге советского народа. Задача историка состоит, прежде всего, в правдивом освещении событий того периода.
Сложность предлагаемого статистического исследования состоит еще и в том, что даже в период войны официальные сведения о боевых потерях Красной Армии часто менялись. Так, к концу 1941 г. считалось, что потери убитыми составляли до 400 тыс. человек, пропавшими без вести — около 380 тыс. человек, а ранеными — чуть более 1 млн человек. Это не соответствовало действительности не в силу того, что руководство страны стремилось замалчивать эти факты, а по причине отсутствия полной информации. После войны в западной литературе стали появляться различные оценки безвозвратных потерь военнослужащих и гражданского населения стран — участниц Второй мировой войны. Их амплитуда колебалась от 22–23 млн до 60 млн человек.
УДАЧИ:):)