К течениям в народничестве не относится:
1) пропагандистское;2) заговорщическое; 3) бунтарское;4) непротивленческое
12. Первая народническая организация в России называлась:
1) «Земля и воля»;2) «Освобождение труда»;3) «Народная воля»;4) «Черный передел».
13. Народники организовали «хождение в народ» с целью:
1) подготовки народного восстания;2) пропаганды необходимости реформ;
3) создания фермерских хозяйств;4) разрушения крестьянских общин.
14. Членами организации «Народная воля» являлись:
1) М. Бакунин, П. Ткачев, П. Лавров;2) Г. Плеханов, В. Засулич, Л. Дейч;
3) А. Желябов, С. Перовская, А. Михайлов;4) М.Катков, К.Победоносцев, П.Шувалов
15. «Белый генерал», овладевший пригородом Стамбула Сан-Стефано:
1) М.Т.Лорис-Меликов;2) А.И.Барятинский;3) И.В.Гурко; 4) М.Д.Скобелев
16. В состав Российской империи во второй половине XIX века вошла территория:
1)Украины;2) Финляндии;3) Кокандского ханства;4) Бессарабии.
17. «Союз трёх императоров» был заключён Россией:
1) с Австро-Венгрией и Англией;2) с Францией и Англией;
3) с Францией и Германией;4) с Германией и Австро-Венгрией.
18. Горный перевал в Болгарии, за который в ходе русско-турецкой войны велись ожесточенные бои:
1) Шипка;2) Плевна;3) Карс;4) Баязет.
19. Воспользовавшись Франко-прусской войной, Россия объявила:
1) о завершении Кавказской войны;2) о присоединении Средней Азии;
3) о начале строительства военного флота на Черном море;4) о поддержке Франции;
20. Завоевание Россией Средней Азии вызвало обострение отношений:
1) с Францией;2) с Германией;3) с Австро-Венгрией;4) с Англией.
Головною причиною розколу були особливості соціально-економічного та соціально-політичного становища церкви на заході та сході Європи. На заході феодальні відносини розвивалися досить швидко, існувала політична роздробленість, римський папа (так став називати себе глава римської патріархії) та його церковне оточення були політичне самостійними і незалежними.
На сході ці феодальні відносини розвивалися повільно, існувала політична централізація, константинопольський патріарх та його церковне оточення були політичне несамостійними, залежними від світських властей. Другою важливою причиною розколу була боротьба римського папи та константинопольського патріарха за владу над усією християнською церквою