К течениям в народничестве не относится:
1) пропагандистское;2) заговорщическое; 3) бунтарское;4) непротивленческое
12. Первая народническая организация в России называлась:
1) «Земля и воля»;2) «Освобождение труда»;3) «Народная воля»;4) «Черный передел».
13. Народники организовали «хождение в народ» с целью:
1) подготовки народного восстания;2) пропаганды необходимости реформ;
3) создания фермерских хозяйств;4) разрушения крестьянских общин.
14. Членами организации «Народная воля» являлись:
1) М. Бакунин, П. Ткачев, П. Лавров;2) Г. Плеханов, В. Засулич, Л. Дейч;
3) А. Желябов, С. Перовская, А. Михайлов;4) М.Катков, К.Победоносцев, П.Шувалов
15. «Белый генерал», овладевший пригородом Стамбула Сан-Стефано:
1) М.Т.Лорис-Меликов;2) А.И.Барятинский;3) И.В.Гурко; 4) М.Д.Скобелев
16. В состав Российской империи во второй половине XIX века вошла территория:
1)Украины;2) Финляндии;3) Кокандского ханства;4) Бессарабии.
17. «Союз трёх императоров» был заключён Россией:
1) с Австро-Венгрией и Англией;2) с Францией и Англией;
3) с Францией и Германией;4) с Германией и Австро-Венгрией.
18. Горный перевал в Болгарии, за который в ходе русско-турецкой войны велись ожесточенные бои:
1) Шипка;2) Плевна;3) Карс;4) Баязет.
19. Воспользовавшись Франко-прусской войной, Россия объявила:
1) о завершении Кавказской войны;2) о присоединении Средней Азии;
3) о начале строительства военного флота на Черном море;4) о поддержке Франции;
20. Завоевание Россией Средней Азии вызвало обострение отношений:
1) с Францией;2) с Германией;3) с Австро-Венгрией;4) с Англией.
Если я правильно понял, то речь идёт о сокращение численности членов КПСС.
Политика гласности, которую проводил М.С. Горбачёв, подразумевала появление в советском союзе плюрализма мнений (реального, а не исключительно прописанного в конституции), появление свободы выражение мнения, коммунистическая идеология на этом фоне ослабла, появилось много людей, которые склонялись к демократии и либерализму. В совокупности это всё привело к оттоку людей из коммунистической партии, созданию новых партий (к 90-ым).
Протягом 1990-х років розвиток екологічної політики країн Центральної й Східної Європи (ЦСЄ) визначався дією двох різних імперативів. Необхідно було, по-перше, реагувати на екологічну спадщину комуністичної доби, а по-друге, вирішувати проблему гармонізації з екологічною політикою Європейського Союзу (ЄС).
Наслідком сплеску екологічної активності на початку 1990-х років стали прийняття низки нових законів, увага до екологічних аспектів приватизації та експериментування з новими ініціативами, зокрема застосування еколого-економічних інструментів, таких як оподаткування викидів у довкілля і торгівля квотами на викиди. В деяких випадках це призвело до ухвалення прогресивних законів, що іноді навіть якісно перевершували існуюче екологічне законодавство ЄС. Однак через складність трансформаційних процесів в країнах ЦСЄ питання природного довкілля практично зійшли з авансцени, поступившись місцем іншим болючим проблемам.
В останні роки екологічна політика країн ЦСЄ визначалася здебільшого зусиллями щодо вступу до ЄС. Заплановане розширення ЄС стало домінуючим чинником, що впливає на формування екологічної політики в 10 посткомуністичних країнах ЦСЄ, які були за до переговорів щодо членства в Євросоюзі: Болгарії, Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Румунії, Словакії, Словенії, Угорщини й Чехії. Ця ситуація зумовлена вимогою, згідно якої для набуття членства в ЄС країна-кандидат має прийняти Acquis Communautaire (або просто acquis) – масив спільного законодавства ЄС, важливою і невід’ємною частиною якого є екологічна складова (понад 200 Екологічних Директив – нормативних актів, рішень і стратегій).
Відтак, розвиток екологічної політики у посткомуністичних країнах ЦСЄ був повністю функціонально підпорядкований необхідності її узгодження з політикою ЄС. При цьому, першочерговим питанням для країн ЦСЄ стала мінімізація негативного впливу цієї гармонізації на їхнє економічне зростання і конкурентоспроможність.