Основним видом господарської діяльності населення України було землеробство.
Українці користувалися трьома видами тяглових знарядь обробітку ґрунту - плугом, ралом, сохою. Традиційний український плуг був досить громіздким (у нього потрібно було запрягати 2-4 пари волів).
Українське селянство застосовувало й ручні знаряддя обробітку ґрунту - мотигу, сапу, заступ.
При обробітку ріллі значну роль віддавали бороні. Іноді нею розпушували ґрунт перед посівом, а після посіву волочили. Здавна відомі ще два основних види знарядь для збирання врожаю - серп і коса. Серпом жали жито, пшеницю, ячмінь. Гречку, горох, овес, просо і зріджені жито та пшеницю косили косами.
Початок жнив (зажинки), як і їх завершення (обжинки), супроводжувалися циклом обрядів, відповідними піснями. Вижатий та скошений хліб згрібали і в'язали в снопи. Згрібали збіжжя дерев'яними граблями. Поставлені вертикально і підсушені протягом кількох діб, снопи потім складалися горизонтально у полукіпки, а іноді в копи. Головним і найдавнішим знаряддям молотьби в українців був ціп, що складався з держака й прив'язаного до нього ремінним шнуром - бичка. За до дерев'яною лопати або совка віяли зерно. Очищене зерно зберігалося в коморах, на горищі хати. Переробка зерна на борошно здійснювалася на вітряних або водяних млинах.
При последнем Нижний Новгород был взят великим князем московским; одновременно был изгнан из Суздаля и его последний князь, Симеон Дмитриевич, умерший в Вятке в 1402 г. С тех пор в Нижнем Новгороде и Суздале правили московские наместники, а потомки суздальских князей частью служили при дворе московского князя, частью пребывали в орде. Во время борьбы Василия Васильевича Тёмного с Юрием Дмитриевичем и его сыновьями, правнуками Дмитрия Константиновича, Василию и Фёдору Юрьевичам удалось снова водвориться в Суздале на правах самостоятельных князей, но не надолго: после победы над Дмитрием Юрьевичем Шемякой (1446) Василий Васильевич потребовал от них полного подчинения своей власти и лишил права сноситься с ордою, вследствие чего они убежали из Суздаля.
Основним видом господарської діяльності населення України було землеробство.
Українці користувалися трьома видами тяглових знарядь обробітку ґрунту - плугом, ралом, сохою. Традиційний український плуг був досить громіздким (у нього потрібно було запрягати 2-4 пари волів).
Українське селянство застосовувало й ручні знаряддя обробітку ґрунту - мотигу, сапу, заступ.
При обробітку ріллі значну роль віддавали бороні. Іноді нею розпушували ґрунт перед посівом, а після посіву волочили. Здавна відомі ще два основних види знарядь для збирання врожаю - серп і коса. Серпом жали жито, пшеницю, ячмінь. Гречку, горох, овес, просо і зріджені жито та пшеницю косили косами.
Початок жнив (зажинки), як і їх завершення (обжинки), супроводжувалися циклом обрядів, відповідними піснями. Вижатий та скошений хліб згрібали і в'язали в снопи. Згрібали збіжжя дерев'яними граблями. Поставлені вертикально і підсушені протягом кількох діб, снопи потім складалися горизонтально у полукіпки, а іноді в копи. Головним і найдавнішим знаряддям молотьби в українців був ціп, що складався з держака й прив'язаного до нього ремінним шнуром - бичка. За до дерев'яною лопати або совка віяли зерно. Очищене зерно зберігалося в коморах, на горищі хати. Переробка зерна на борошно здійснювалася на вітряних або водяних млинах.
Объяснение:
незнаю точно потомушто ти не сказала чья
Андрее Константиновиче (1355—1365), давшем Суздаль в удел брату Димитрию,
Димитрии Константиновиче (1365—1383)
Борисе Константиновиче (1383—1392).
При последнем Нижний Новгород был взят великим князем московским; одновременно был изгнан из Суздаля и его последний князь, Симеон Дмитриевич, умерший в Вятке в 1402 г. С тех пор в Нижнем Новгороде и Суздале правили московские наместники, а потомки суздальских князей частью служили при дворе московского князя, частью пребывали в орде. Во время борьбы Василия Васильевича Тёмного с Юрием Дмитриевичем и его сыновьями, правнуками Дмитрия Константиновича, Василию и Фёдору Юрьевичам удалось снова водвориться в Суздале на правах самостоятельных князей, но не надолго: после победы над Дмитрием Юрьевичем Шемякой (1446) Василий Васильевич потребовал от них полного подчинения своей власти и лишил права сноситься с ордою, вследствие чего они убежали из Суздаля.