1. Через дефіцит поточних рахунків латиноамериканські країни на початку 80-хроків розпочали процеси врегулювання, що включали зменшення сукупного попиту фіскальними, монетарними заходами, за до політики доходів та підвищення відносної ціни конкурентоспроможних товарів на міжнародному рівні через зміну обмінного курсу, тарифну політику. У деяких країнах відбувалося поєднання цих заходів з програмами публічного інвестування та з іншими діями уряду, спрямованими на імпортозаміщення.
2. Впровадження МВФ фінансової дисципліни серед боржників та зростання торгових прибутків, що можна було використовувати на виплату боргу, стало причиною чистого відпливу фінансових ресурсів з регіону. Це відбувалося одночасно з відносно повільним зростанням цін на первинні товари, що становили 80% експорту Латинської Америки. Отже, лібералізаційна економічна стратегія, проведена на вимогу Міжнародного валютного фонду, спричинила у країнах регіону на початку 80-х значний економічний спад. Економічна криза і програми МВФ, за визнанням експертів ООН, значно погіршили і соціальну ситуацію.
3. Скорочення дефіциту такими заходами негативно позначилося на економічній активності та зайнятості. Досвід продемонстрував, що за фінансової лібералізації нерівновага ринків товарів, валюти, активів відбивається на кредитному ринку в абсурдно високих процентних ставках, що не дозволяють ліквідувати цю нерівновагу. Неможливо було спрямувати ресурси у конкурентоспроможні або імпортозаміщуючі галузі.
4. Відплив фінансових ресурсів за кордон погіршив можливості інвестування за рахунок національних заощаджень, незважаючи на збільшення останніх. Відбулося обмеження імпортної здатності, тому через недостатню кількість імпортних комплектуючих стало неможливим використання недозавантажених потужностей. Це стало, фактично, основною перешкодою економічного відродження регіону.
5. За оцінками науковців, у Латинській Америці протягом 70-80-х років ігалися значна гнучкість цін та різке падіння реальних доходів. Отже, інфляцію там пов'язують з високими інфляційними очікуваннями. Вони, виходячи з досвіду, при стабільній інфляції виявляються вірними. Інфляція враховується в економічних стратегіях приватних економічних суб'єктів, що значно знижує її дестабілізуючий вплив. Водночас при раптовому виникненні чи прискоренні інфляції очікування можуть бути некоректними, державі легше впливати на приватні економічні стратегії.
6. Специфіка кризи у країнах Латинської Америки зумовлює те, що політики скорочення зовнішнього дефіциту та стабілізації відбувалися неодночасно. Адже існують несумісні їхні компоненти, зокрема девальвація, що за умов значних обсягів імпорту тиснутиме на витрати, виступатиме інфляційним чинником та утруднюватиме стабілізацію. Тому експерти рекомендували передусім проводити політику скорочення дефіциту, пов'язану зі структурною перебудовою, навіть за рахунок деякого зростання інфляції.
Утро 8 сентября было туманным[41]. До 11 часов, пока туман не рассеялся, войска стояли готовыми к бою, поддерживали связь («перекликались») звуками труб. Князь вновь объезжал полки, часто меняя лошадей. В 12 часов показались на Куликовом поле и татары. Битва началась с нескольких небольших стычек передовых отрядов, после чего состоялся знаменитый поединок татарина Челубея (или Темир-бея) с иноком Александром Пересветом. Оба поединщика пали мёртвыми (возможно, этот эпизод, описанный только в «Сказании о Мамаевом побоище», является легендой). Далее последовал бой сторожевого полка с татарским авангардом, возглавляемым военачальником Теляком (в ряде источников — Туляк). Дмитрий Донской сначала был в сторожевом полку[20], а затем встал в ряды большого полка.
«Сила велика татарская борзо с шоломяни грядуще и ту пакы, не поступающе, сташа, ибо несть места, где им разступитися; и тако сташа, копиа покладше[42](кония закладше[42]), стена у стены каждо их на плещи предних своих имуще, предние краче, а задние должае. А князь велики такоже с великою своею силою русскою з другого шоломяни поиде противу им»[43]. Бой в центре был затяжной и долгий. Летописцы указывали, что кони уже не могли не ступать по трупам, так как не было чистого места. «Пешаа русскаа великаа рать, аки древеса сломишися и, аки сено посечено, лежаху, и бе видети страшно зело…»[44]. В центре и на левом фланге русские были на грани прорыва своих боевых порядков, но частный контрудар, когда «Глеб Брянский с полками владимирским и суздальским поступи через трупы мёртвых»[42]. «На правой стране князь Андрей Ольгердович не единою татар нападши и многих избил, но не смеяша вдаль гнатися, видя большой полк недвижусчийся и яко вся сила татарская паде на средину и лежи, хотяху разорвати»[42]. Основной удар татары направили на русский полк левой руки, он не удержался, оторвался от большого полка и побежал к Непрядве, татары преследовали его, возникла угроза тылу русского большого полка.
Владимир Серпуховской, командовавший засадным полком, предлагал нанести удар раньше, но воевода Боброк удерживал его, а когда татары прорвались к реке и подставили засадному полку тыл, приказал вступить в бой. Удар конницы из засады с тыла на основные силы золотоордынцев стал решающим. Татарская конница была загнана в реку и там перебита. Одновременно перешли в наступление полки Андрея и Дмитрия Ольгердовичей. Татары смешались и обратились в бегство.
Ход боя переломился. Мамай, наблюдавший издали за ходом сражения, бежал с малыми силами, как только засадный полк русских вступил в бой. У татар отсутствовали резервы, чтобы попытаться повлиять на исход боя или хотя бы прикрыть отступление, поэтому всё татарское войско бежало с поля битвы.
Засадный полк преследовал татар до реки Красивой Мечи 50 вёрст, «избив» их «бесчисленное множество». Сам великий князь был контужен и сбит с коня, но смог добраться до леса, где и был найден после битвы под срубленной берёзой в бессознательном состоянии[45]. Вернувшись из погони, русские стали собирать войско, разбросанное по полю и окрестностям. В течение нескольких дней хоронили убитых.
Відповідь:
Пояснення:
1. Через дефіцит поточних рахунків латиноамериканські країни на початку 80-хроків розпочали процеси врегулювання, що включали зменшення сукупного попиту фіскальними, монетарними заходами, за до політики доходів та підвищення відносної ціни конкурентоспроможних товарів на міжнародному рівні через зміну обмінного курсу, тарифну політику. У деяких країнах відбувалося поєднання цих заходів з програмами публічного інвестування та з іншими діями уряду, спрямованими на імпортозаміщення.
2. Впровадження МВФ фінансової дисципліни серед боржників та зростання торгових прибутків, що можна було використовувати на виплату боргу, стало причиною чистого відпливу фінансових ресурсів з регіону. Це відбувалося одночасно з відносно повільним зростанням цін на первинні товари, що становили 80% експорту Латинської Америки. Отже, лібералізаційна економічна стратегія, проведена на вимогу Міжнародного валютного фонду, спричинила у країнах регіону на початку 80-х значний економічний спад. Економічна криза і програми МВФ, за визнанням експертів ООН, значно погіршили і соціальну ситуацію.
3. Скорочення дефіциту такими заходами негативно позначилося на економічній активності та зайнятості. Досвід продемонстрував, що за фінансової лібералізації нерівновага ринків товарів, валюти, активів відбивається на кредитному ринку в абсурдно високих процентних ставках, що не дозволяють ліквідувати цю нерівновагу. Неможливо було спрямувати ресурси у конкурентоспроможні або імпортозаміщуючі галузі.
4. Відплив фінансових ресурсів за кордон погіршив можливості інвестування за рахунок національних заощаджень, незважаючи на збільшення останніх. Відбулося обмеження імпортної здатності, тому через недостатню кількість імпортних комплектуючих стало неможливим використання недозавантажених потужностей. Це стало, фактично, основною перешкодою економічного відродження регіону.
5. За оцінками науковців, у Латинській Америці протягом 70-80-х років ігалися значна гнучкість цін та різке падіння реальних доходів. Отже, інфляцію там пов'язують з високими інфляційними очікуваннями. Вони, виходячи з досвіду, при стабільній інфляції виявляються вірними. Інфляція враховується в економічних стратегіях приватних економічних суб'єктів, що значно знижує її дестабілізуючий вплив. Водночас при раптовому виникненні чи прискоренні інфляції очікування можуть бути некоректними, державі легше впливати на приватні економічні стратегії.
6. Специфіка кризи у країнах Латинської Америки зумовлює те, що політики скорочення зовнішнього дефіциту та стабілізації відбувалися неодночасно. Адже існують несумісні їхні компоненти, зокрема девальвація, що за умов значних обсягів імпорту тиснутиме на витрати, виступатиме інфляційним чинником та утруднюватиме стабілізацію. Тому експерти рекомендували передусім проводити політику скорочення дефіциту, пов'язану зі структурною перебудовою, навіть за рахунок деякого зростання інфляції.
Утро 8 сентября было туманным[41]. До 11 часов, пока туман не рассеялся, войска стояли готовыми к бою, поддерживали связь («перекликались») звуками труб. Князь вновь объезжал полки, часто меняя лошадей. В 12 часов показались на Куликовом поле и татары. Битва началась с нескольких небольших стычек передовых отрядов, после чего состоялся знаменитый поединок татарина Челубея (или Темир-бея) с иноком Александром Пересветом. Оба поединщика пали мёртвыми (возможно, этот эпизод, описанный только в «Сказании о Мамаевом побоище», является легендой). Далее последовал бой сторожевого полка с татарским авангардом, возглавляемым военачальником Теляком (в ряде источников — Туляк). Дмитрий Донской сначала был в сторожевом полку[20], а затем встал в ряды большого полка.
«Сила велика татарская борзо с шоломяни грядуще и ту пакы, не поступающе, сташа, ибо несть места, где им разступитися; и тако сташа, копиа покладше[42](кония закладше[42]), стена у стены каждо их на плещи предних своих имуще, предние краче, а задние должае. А князь велики такоже с великою своею силою русскою з другого шоломяни поиде противу им»[43]. Бой в центре был затяжной и долгий. Летописцы указывали, что кони уже не могли не ступать по трупам, так как не было чистого места. «Пешаа русскаа великаа рать, аки древеса сломишися и, аки сено посечено, лежаху, и бе видети страшно зело…»[44]. В центре и на левом фланге русские были на грани прорыва своих боевых порядков, но частный контрудар, когда «Глеб Брянский с полками владимирским и суздальским поступи через трупы мёртвых»[42]. «На правой стране князь Андрей Ольгердович не единою татар нападши и многих избил, но не смеяша вдаль гнатися, видя большой полк недвижусчийся и яко вся сила татарская паде на средину и лежи, хотяху разорвати»[42]. Основной удар татары направили на русский полк левой руки, он не удержался, оторвался от большого полка и побежал к Непрядве, татары преследовали его, возникла угроза тылу русского большого полка.
Владимир Серпуховской, командовавший засадным полком, предлагал нанести удар раньше, но воевода Боброк удерживал его, а когда татары прорвались к реке и подставили засадному полку тыл, приказал вступить в бой. Удар конницы из засады с тыла на основные силы золотоордынцев стал решающим. Татарская конница была загнана в реку и там перебита. Одновременно перешли в наступление полки Андрея и Дмитрия Ольгердовичей. Татары смешались и обратились в бегство.
Ход боя переломился. Мамай, наблюдавший издали за ходом сражения, бежал с малыми силами, как только засадный полк русских вступил в бой. У татар отсутствовали резервы, чтобы попытаться повлиять на исход боя или хотя бы прикрыть отступление, поэтому всё татарское войско бежало с поля битвы.
Засадный полк преследовал татар до реки Красивой Мечи 50 вёрст, «избив» их «бесчисленное множество». Сам великий князь был контужен и сбит с коня, но смог добраться до леса, где и был найден после битвы под срубленной берёзой в бессознательном состоянии[45]. Вернувшись из погони, русские стали собирать войско, разбросанное по полю и окрестностям. В течение нескольких дней хоронили убитых.