"прометей був сином титана иапета, і, по суті, племінником зевса, царя богів. одного разу создавши людей, просто так граючись шматочком глини, він бачив з висот олімпу, як на холодній землі його діти. вони були беззахисні перед силами природи, хижаками та забавами богів (які через незнання називали їх гнівом) . і вдивившись в їх долю, він зрозумів, що їм не вистачає в їх бутті, для того щоб вони жили як боги на олімпі. а справді, чому зевс не звертає на них уваги і обділяє благами рівних йому? чому рівних? вони як боги красиві і граціозні, їх душі також світлі і устремління спрямовані в тому ж напрямку що й у богів вишніх. єдина відмінність в тому, що боги безсмертні ж живуть, просто суперкороткий століття. безсмертям він не може наділити але є ще одна річ, без якої навіть боги були б безсмертними дикунами, прозябавшими у вічності всесві це священний вогонь, від якого боги черпають сили і натхнення, то на чому тримається крім доступу до ме і амброзії їх вселенська влада. і він вирішує подарувати частинку вогню людям, запалену від священного вогнища гілку. йому довелося зробити це в таємниці від інших богів, оскільки мало хто хотів піднесення і появи на олімпі нових "братів". та й зевс як-то несхвально дивився на новий рід істот, яких прометей ласкаво називав "людина". в один прекрасний день він нарешті вирішується на цей злочин (в очах богів) і, обдуривши свого друга гефеста (який був вартовим вогнища і частиною вогню як такого) виніс палаючу гілку з олімпійського палацу. прометей подарував цей вогонь, людям натомість зажадавши тільки шанобливого ставлення до титанам, і як би "нічого" для себе.. отже, це сталося. вогонь зайняв належне місце у вогнищі людини і став служити йому. людина по істині став ближче до богів і як бог. вогонь дав йому можливість жити "по-людськи". і сам чоловік зрозумів, що він сильний перед природою. він отримав можливість переробити світ на свій розсуд і по суті завоювати його віддалені куточки. сама стихія ця виявилася ще й ниткою спілкування з богами, які, купуючись на жертви в їх честь, розкрили людині багато секретів світобудови. все це довелося царя богів не за смаком. слідуючи встановленням закону, який сам і створив, він посилає своїх слуг закон і міць, звершити правосуддя. прометей був прикутий до скелі і щодня до нього прилітав орел зевса клювати печінку. людей чекала доля більш жахлива, ніж титану. вогонь, подарований прометеєм, заразив людини пристрастю до пізнання. цим скористалися боги і просто підсунули ящик пандори з сімома печатками. відкривши, його вона випустила в світ "тисячу нещасть і хвороб". звичайно, потім зевс змирився з "витоком" божественної сили, у світ зрозумівши що, так було визначено. він навіть не став втручатися, коли його син напівлюдина-напівбог геракл звільнив прометея і повернув на олімп. прометей знав про все що так і станеться. ім'я прометея по-грецьки і звучить як "знаючий про майбутнє" саме знаючи, що все так закінчиться, він і пішов на великий акт злодійства священного вогню богів". вогонь богів, який краде прометей, є розум і розумна душа, якими він наділяє безсловесних тварин, через що вони стають набагато ближче до богів (ніж того хочуть останні) . останні опираються за тисячу разів вже обговореної причини - розумне божественне начало, сочлененное з матеріальним тілом є колиска нового бога, як нового порядку, який рано чи пізно змінить існуючий. вони противляться, але те, що визначено, не змінити. людина стане богом (про це говорять всі есхатологічні міфи) цього не змінити, тому що принцип карми сам є поводирем людини до його долі
Зовнішню політику Німеччини у міжвоєнний період можна поділити на два етапи:
Перший етап охоплює час з 1920 до березня 1933 рр., тобто до здобуття влади Гітлером.
Другий етап охоплює час з березня 1936 р. і до початку Другої світової війни. Це час перебування фашистів при владі.
У лекції про міжнародні відносини у міжвоєнний період ми уже аналізували ставлення, пропозиції, вимоги до Німеччини держав переможців у першій світовій війні. Зауважимо, що їх вимоги, претензії до Німеччини були цілком справедливими, адже ґрунтувались на міжнародних договорах і угодах, які випливали із того факту, що Німеччина була визнана винуватцем першої світової війни і тих руйнацій та жертв, що понесли народи з 1914 по 1918 рр. Одним словом, над Німеччиною висів "Дамоклів меч", до неї було чимало претензій, було чимало бажаючих побільше відщипнути від німецького пирога. Франція, зокрема, і чути не хотіла про можливість у перспективі самостійної активної зовнішньої політики з боку Німеччини.
Версальський мирний договір поставив Німеччину в жорсткі і досить обмежені рамки не тільки внутрішньої поведінки, але й і зовнішньої.
Давайте перейдемо до аналізу особливостей зовнішньої політики Німеччини в період з 1920 по 1933 рр., які випливали з її міжнародного статусу після Першої світової війни.
Міжнародний статус Німеччини різко змінився. Вона втратила значну частину своєї території, внаслідок чого у неї склалися нові кордони. Німеччина "не по своїй волі" перестала бути колоніальною державою. Щоб така велика європейська держава не мала колоній, (коли їх мали (і чимало) Бельгія, Португалія, Нідерланди), це був нонсенс. Це була не тільки політична образа німців, але і ущемлення їх економічних інтересів.
Німеччину позбавили світових ринків для збуту своєї продукції. З відбудовою німецької економіки і збільшенням випуску нею промислової продукції досить високої якості таке становище не могло бути терпимим. Сила любої держави в той час значною мірою визначалася силою її армії, що було адекватно досягненню нею бажаних зовнішньополітичних цілей. Можливості Німеччини і на цьому напрямку були серйозно обмежені.
І останнє. Людський фактор. Він в умовах Німеччини відігравав досить значну роль. Багато людей, у т. ч. і в керівних колах не бажали змиритися з тим, що сталося. Вони хотіли вивести Німеччину на широку дорогу рівноправних міжнародних відносин, ці мрії не покидали їх ні на один день.
Найбільшою перепоною для вирішення цієї проблеми був Версальський мирний договір. Звідси головним завданням зовнішньої політики Німеччини на першому її етапі була боротьба правлячих політичних кіл, з боку СДПН перш за все, за послаблення тиску на Німеччину Версальського договору.
Політична опозиція (НСРП) рішуче і з кожним роком все ширше ставила питання про ліквідацію, тобто про відмову від Версальського договору в односторонньому порядку.
З нашої точки зору, недалекоглядним було рішення держав – переможниць ізолювати Німеччину, не допустити її до участі в роботі Ліги Націй. Мабуть, вони вважали, що світ і Німеччина залишиться на тому відрізку на досить довгий час. Можливо, політичні амбіції випереджали глузд тогочасних політичних лідерів Європи та Америки. Так чи інакше, сам факт такого некоректного ставлення з їх боку до Німеччини буде мати неабиякі наслідки.
Німеччина повинна була шукати і знаходити шляхи для виходу із тієї ситуації. І як тільки така можливість з’явилась, Німеччина її використала без всяких вагань. Маємо на увазі Раппальський договір з Росією про відновлення дипломатичних відносин. Договір поклав початок тривалому і плідному співробітництву між Німеччиною і Росією у 20-ті роки в економічній, політичній й військовій сферах. Це був перший успіх зовнішньої політики
Відповідь:
Пояснення:
Зовнішню політику Німеччини у міжвоєнний період можна поділити на два етапи:
Перший етап охоплює час з 1920 до березня 1933 рр., тобто до здобуття влади Гітлером.
Другий етап охоплює час з березня 1936 р. і до початку Другої світової війни. Це час перебування фашистів при владі.
У лекції про міжнародні відносини у міжвоєнний період ми уже аналізували ставлення, пропозиції, вимоги до Німеччини держав переможців у першій світовій війні. Зауважимо, що їх вимоги, претензії до Німеччини були цілком справедливими, адже ґрунтувались на міжнародних договорах і угодах, які випливали із того факту, що Німеччина була визнана винуватцем першої світової війни і тих руйнацій та жертв, що понесли народи з 1914 по 1918 рр. Одним словом, над Німеччиною висів "Дамоклів меч", до неї було чимало претензій, було чимало бажаючих побільше відщипнути від німецького пирога. Франція, зокрема, і чути не хотіла про можливість у перспективі самостійної активної зовнішньої політики з боку Німеччини.
Версальський мирний договір поставив Німеччину в жорсткі і досить обмежені рамки не тільки внутрішньої поведінки, але й і зовнішньої.
Давайте перейдемо до аналізу особливостей зовнішньої політики Німеччини в період з 1920 по 1933 рр., які випливали з її міжнародного статусу після Першої світової війни.
Міжнародний статус Німеччини різко змінився. Вона втратила значну частину своєї території, внаслідок чого у неї склалися нові кордони. Німеччина "не по своїй волі" перестала бути колоніальною державою. Щоб така велика європейська держава не мала колоній, (коли їх мали (і чимало) Бельгія, Португалія, Нідерланди), це був нонсенс. Це була не тільки політична образа німців, але і ущемлення їх економічних інтересів.
Німеччину позбавили світових ринків для збуту своєї продукції. З відбудовою німецької економіки і збільшенням випуску нею промислової продукції досить високої якості таке становище не могло бути терпимим. Сила любої держави в той час значною мірою визначалася силою її армії, що було адекватно досягненню нею бажаних зовнішньополітичних цілей. Можливості Німеччини і на цьому напрямку були серйозно обмежені.
І останнє. Людський фактор. Він в умовах Німеччини відігравав досить значну роль. Багато людей, у т. ч. і в керівних колах не бажали змиритися з тим, що сталося. Вони хотіли вивести Німеччину на широку дорогу рівноправних міжнародних відносин, ці мрії не покидали їх ні на один день.
Найбільшою перепоною для вирішення цієї проблеми був Версальський мирний договір. Звідси головним завданням зовнішньої політики Німеччини на першому її етапі була боротьба правлячих політичних кіл, з боку СДПН перш за все, за послаблення тиску на Німеччину Версальського договору.
Політична опозиція (НСРП) рішуче і з кожним роком все ширше ставила питання про ліквідацію, тобто про відмову від Версальського договору в односторонньому порядку.
З нашої точки зору, недалекоглядним було рішення держав – переможниць ізолювати Німеччину, не допустити її до участі в роботі Ліги Націй. Мабуть, вони вважали, що світ і Німеччина залишиться на тому відрізку на досить довгий час. Можливо, політичні амбіції випереджали глузд тогочасних політичних лідерів Європи та Америки. Так чи інакше, сам факт такого некоректного ставлення з їх боку до Німеччини буде мати неабиякі наслідки.
Німеччина повинна була шукати і знаходити шляхи для виходу із тієї ситуації. І як тільки така можливість з’явилась, Німеччина її використала без всяких вагань. Маємо на увазі Раппальський договір з Росією про відновлення дипломатичних відносин. Договір поклав початок тривалому і плідному співробітництву між Німеччиною і Росією у 20-ті роки в економічній, політичній й військовій сферах. Це був перший успіх зовнішньої політики