1)Великі сім’ї мали більший шанс на успіх своєї економічної діяльності, подолання труднощів повсякденного життя. Невипадково, під владою батька родини до складу сім’ї зараховували також слуг, невільну челядь. Слово "челядь" на Прикарпатті та Закарпатті довго зберігалося на позначення членів родини, а не лише слуг. Слово "отрок" могло означати свою дитину, але також джуру, слугу або навіть невільника. Так само слово "дівка" могло означати як дочку, так і служницю. В цьому, до речі, відбилося те, що діти рано залучалися до продуктивної праці, вони, як і слуги, мусили працювати від молодих років, особливо рано — в найбідніших родинах.
2)Зміни, що розпочалися в усіх сферах життя європейців, охопили і світ одягу. Поширилося правило не просто одягатися, а слідувати моді, змінюючи щорічно фасони суконь і камзолів. А втім, вир моди захопив не всіх. Одяг бідняків і селян залишався незмінним. Ігнорування моди — сумна традиція бідноти, хоч би де і коли вона жила. Селяни мали один незмінний робочий одяг і святкове вбрання, що переходило від батьків до дітей.
Він рельєфно розкриває складність соціальної структури суспільства. Представники різних соціальних груп (ремісники, феодали, козацька старшина, рядове козацтво, бідні селяни, поміщики, міщани, торговці, згодом робітники і буржуа) відрізнялись своєрідністю вбрання. Костюм того часу був певною позначкою, за якою визначалась належність людини до однієї із соціальних верств.
Розкішний одяг феодалів стверджував їхнє панівне становище, підкреслював державні привілеї. Виділялось своїм вбранням і заможне козацтво, у тому числі старшина. Особливою була одежа духовенства — крім специфічного крою і деталей, вона вирізнялась незрівнянним багатством, використанням золототканих привозних тканин, прикрас, дорогоцінної культової атрибутики.
Для виготовлення святкового одягу заможних верств населення використовувались високоякісні тканини — парча, оксамит, штоф — із чергуванням блискучих і матових елементів орнаменту в стилі ренесанс та бароко. Тканини прикрашали елементами стилізованого рослинного орнаменту, вписаного у різні медальйони. У XVII ст. розвивається золототкацьке виробництво у Бродах та інших містах Галичини. Використання орнаментованих тканин було продовженням культурних традицій Давньої Русі, які підкріплювались постійними торговельними контактами з європейськими країнами та Сходом.
Особливістю костюма заможної козацької старшини була, сорочка з тонкого полотна, вишита шовком, сріблом або золотом. Подібна за кроєм до народної, вона відрізнялась якістю тканини, оздобленням. Сорочка заправлялась у широкі сукняні, шовкові або шаровари яскравого кольору. Поверх неї одягався дорогий жупан, який підперезувався золототканим перським або слуцьким поясом, а під час урочистих подій — ферезея (шуба), прикрашена дорогоцінною запоною. Козацька старшина носила різнокольорові сап'янові чоботи. Шапки були переважно облямовані дорогим хутром та прикрашені коштовним камінням, пір'ям страуса. Шуби козацька верхівка підбивала рисячим, соболевим або лисячим хутром, оздоблювала горностаєм, золотим шнуром, галунами, коштовностями. Українська знать наслідувала польську шляхту в побуті та одязі, намагалась підкреслити класову спільність з нею, протиставляючи себе простому людові.
1)Великі сім’ї мали більший шанс на успіх своєї економічної діяльності, подолання труднощів повсякденного життя. Невипадково, під владою батька родини до складу сім’ї зараховували також слуг, невільну челядь. Слово "челядь" на Прикарпатті та Закарпатті довго зберігалося на позначення членів родини, а не лише слуг. Слово "отрок" могло означати свою дитину, але також джуру, слугу або навіть невільника. Так само слово "дівка" могло означати як дочку, так і служницю. В цьому, до речі, відбилося те, що діти рано залучалися до продуктивної праці, вони, як і слуги, мусили працювати від молодих років, особливо рано — в найбідніших родинах.
2)Зміни, що розпочалися в усіх сферах життя європейців, охопили і світ одягу. Поширилося правило не просто одягатися, а слідувати моді, змінюючи щорічно фасони суконь і камзолів. А втім, вир моди захопив не всіх. Одяг бідняків і селян залишався незмінним. Ігнорування моди — сумна традиція бідноти, хоч би де і коли вона жила. Селяни мали один незмінний робочий одяг і святкове вбрання, що переходило від батьків до дітей.
Объяснение:
Відповідь:
Пояснення:
Він рельєфно розкриває складність соціальної структури суспільства. Представники різних соціальних груп (ремісники, феодали, козацька старшина, рядове козацтво, бідні селяни, поміщики, міщани, торговці, згодом робітники і буржуа) відрізнялись своєрідністю вбрання. Костюм того часу був певною позначкою, за якою визначалась належність людини до однієї із соціальних верств.
Розкішний одяг феодалів стверджував їхнє панівне становище, підкреслював державні привілеї. Виділялось своїм вбранням і заможне козацтво, у тому числі старшина. Особливою була одежа духовенства — крім специфічного крою і деталей, вона вирізнялась незрівнянним багатством, використанням золототканих привозних тканин, прикрас, дорогоцінної культової атрибутики.
Для виготовлення святкового одягу заможних верств населення використовувались високоякісні тканини — парча, оксамит, штоф — із чергуванням блискучих і матових елементів орнаменту в стилі ренесанс та бароко. Тканини прикрашали елементами стилізованого рослинного орнаменту, вписаного у різні медальйони. У XVII ст. розвивається золототкацьке виробництво у Бродах та інших містах Галичини. Використання орнаментованих тканин було продовженням культурних традицій Давньої Русі, які підкріплювались постійними торговельними контактами з європейськими країнами та Сходом.
Особливістю костюма заможної козацької старшини була, сорочка з тонкого полотна, вишита шовком, сріблом або золотом. Подібна за кроєм до народної, вона відрізнялась якістю тканини, оздобленням. Сорочка заправлялась у широкі сукняні, шовкові або шаровари яскравого кольору. Поверх неї одягався дорогий жупан, який підперезувався золототканим перським або слуцьким поясом, а під час урочистих подій — ферезея (шуба), прикрашена дорогоцінною запоною. Козацька старшина носила різнокольорові сап'янові чоботи. Шапки були переважно облямовані дорогим хутром та прикрашені коштовним камінням, пір'ям страуса. Шуби козацька верхівка підбивала рисячим, соболевим або лисячим хутром, оздоблювала горностаєм, золотим шнуром, галунами, коштовностями. Українська знать наслідувала польську шляхту в побуті та одязі, намагалась підкреслити класову спільність з нею, протиставляючи себе простому людові.