Возрождение открывает новую эру и в истории развития изобразительного искусства, и в области методов обучения рисованию. Хотя рисование как учебный предмет не было включено в школьный курс, все же эпоха Возрождения внесла большой вклад в теорию методики преподавания рисования и для профессионального обучения, и для общеобразовательного. Художники этого времени заново разрабатывают теорию изобразительных искусств, а вместе с тем и методы обчения рисунку.
Над проблемами рисунка начинают работать лучшие мастера изобразительного искусства: Ченнини Ченнино, Альберти, Леонардо да Винчи, Дюрер и многие другие. Они активно вступают на путь научного исследования, стремятся понять закономерности явлений природы, установить связь между наукой и искусством. Вдохновляющее действие в этом направлении оказали археологические раскопки, а также сведения историков о великом искусстве Древней Греции.
Художники Возрождения стремятся возродить античную культуру, собирают и изучают памятники античного искусства, чтобы понять методы работы их создателей. Возрождается стремление к реалистическому искусству, к правдивой передачи действительности.
Пробуждается интерес к научным знаниям, к теоретическим проблемам искусства. (Разрабатывают теорию изобразительного искусства, методы обучения рисунку).
Так, Леонардо да Винчи на основе литературных сведений об искусстве Древней Греции разработал квадрат древних. Учение о пропорциях, перспектива и анатомия находятся в центре внимания теоретиков и практиков искусства этого времени. Художники Возрождения сумели не только теоретически обосновать наиболее актуальные проблемы искусства, но и возродить (отсюда и название) античное культурное наследие.
Процесс обучения в эпоху возрождения проходил в мастерской, Начало обучения - 10 – 12 лет. К 18 годам ученик становился подмастерьем и мог исполнять отдельные части заказной работы. Право на выбор направления: живопись, гравюра, скульптура. Подмастерье мог сменить мастера или мастерскую.
Система обучения была следующая: В начале рисовали учебные работы на буковых дощечках. Посвящение в тайны техники живописи (растирание красок, готовить левкас, грунтовка доски или подготовка стены для фрески). Обучение рисованию было тесно связано с композицией. Учили, как делать зарисовку; переводить ее в композицию с учетом материала исполнения. Обучение изобразительному искусству было построено на практической основе, на непосредственном общении ученика и художника-педагога, роль и ответственность которого постоянно возрастала.
Много ценного внесли художники Возрождения в методику обучения рисунку. Они указывали, что в основу обучения должно быть положено рисование с натуры. Ченнини Ченнино большое значение придавал методическому руководству со стороны учителя. Он считал, что одни теоретические положения, без систематического руководства педагога, не дадут желаемого результата. Он написал первый справочник для начинающего художника «Трактат о живописи».
Вільнонароджені жінки в Стародавньому Римі були громадянками[2], але не мали правоздатності в політичних відносинах[3] Через те, що життя жінок обмежувалося певними гендерними ролями, римські історики згадують жінок у своїх працях рідше, ніж чоловіків. Хоч і у римських жінок не було прямої політичної влади, проте ті, хто були з багатих або впливових сімей, мали змогу через приватні переговори здійснювати певний вплив[4]. Видатні жінки, які залишили незаперечний слід в історії Стародавнього Риму від Лукреції та Клавдії Квінти, історії яких стали частиною римської міфічної традиції; жорстокі жінки республіканської епохи, такі як Корнелія, мати братів Гракхів, і Фульвія, яка командувала армією і випускала монети, на яких є її зображення; жінки династії Юліїв-Клавдіїв, а саме найбільш видатна Лівія(58 р. до Р.Х - 29 р. після Р.Х), яка внесла значний вклад у формування соціальних стандартів Риму; і імператриця Олена (c.250-330 рр. після Р.Х), що сприяла поширенню християнства[5]
Объяснение:
Вільнонароджені жінки в Стародавньому Римі були громадянками[2], але не мали правоздатності в політичних відносинах[3] Через те, що життя жінок обмежувалося певними гендерними ролями, римські історики згадують жінок у своїх працях рідше, ніж чоловіків. Хоч і у римських жінок не було прямої політичної влади, проте ті, хто були з багатих або впливових сімей, мали змогу через приватні переговори здійснювати певний вплив[4]. Видатні жінки, які залишили незаперечний слід в історії Стародавнього Риму від Лукреції та Клавдії Квінти, історії яких стали частиною римської міфічної традиції; жорстокі жінки республіканської епохи, такі як Корнелія, мати братів Гракхів, і Фульвія, яка командувала армією і випускала монети, на яких є її зображення; жінки династії Юліїв-Клавдіїв, а саме найбільш видатна Лівія(58 р. до Р.Х - 29 р. після Р.Х), яка внесла значний вклад у формування соціальних стандартів Риму; і імператриця Олена (c.250-330 рр. після Р.Х), що сприяла поширенню християнства[5]
Возрождение открывает новую эру и в истории развития изобразительного искусства, и в области методов обучения рисованию. Хотя рисование как учебный предмет не было включено в школьный курс, все же эпоха Возрождения внесла большой вклад в теорию методики преподавания рисования и для профессионального обучения, и для общеобразовательного. Художники этого времени заново разрабатывают теорию изобразительных искусств, а вместе с тем и методы обчения рисунку.
Над проблемами рисунка начинают работать лучшие мастера изобразительного искусства: Ченнини Ченнино, Альберти, Леонардо да Винчи, Дюрер и многие другие. Они активно вступают на путь научного исследования, стремятся понять закономерности явлений природы, установить связь между наукой и искусством. Вдохновляющее действие в этом направлении оказали археологические раскопки, а также сведения историков о великом искусстве Древней Греции.
Художники Возрождения стремятся возродить античную культуру, собирают и изучают памятники античного искусства, чтобы понять методы работы их создателей. Возрождается стремление к реалистическому искусству, к правдивой передачи действительности.
Пробуждается интерес к научным знаниям, к теоретическим проблемам искусства. (Разрабатывают теорию изобразительного искусства, методы обучения рисунку).
Так, Леонардо да Винчи на основе литературных сведений об искусстве Древней Греции разработал квадрат древних. Учение о пропорциях, перспектива и анатомия находятся в центре внимания теоретиков и практиков искусства этого времени. Художники Возрождения сумели не только теоретически обосновать наиболее актуальные проблемы искусства, но и возродить (отсюда и название) античное культурное наследие.
Процесс обучения в эпоху возрождения проходил в мастерской, Начало обучения - 10 – 12 лет. К 18 годам ученик становился подмастерьем и мог исполнять отдельные части заказной работы. Право на выбор направления: живопись, гравюра, скульптура. Подмастерье мог сменить мастера или мастерскую.
Система обучения была следующая: В начале рисовали учебные работы на буковых дощечках. Посвящение в тайны техники живописи (растирание красок, готовить левкас, грунтовка доски или подготовка стены для фрески). Обучение рисованию было тесно связано с композицией. Учили, как делать зарисовку; переводить ее в композицию с учетом материала исполнения. Обучение изобразительному искусству было построено на практической основе, на непосредственном общении ученика и художника-педагога, роль и ответственность которого постоянно возрастала.
Много ценного внесли художники Возрождения в методику обучения рисунку. Они указывали, что в основу обучения должно быть положено рисование с натуры. Ченнини Ченнино большое значение придавал методическому руководству со стороны учителя. Он считал, что одни теоретические положения, без систематического руководства педагога, не дадут желаемого результата. Он написал первый справочник для начинающего художника «Трактат о живописи».
Вільнонароджені жінки в Стародавньому Римі були громадянками[2], але не мали правоздатності в політичних відносинах[3] Через те, що життя жінок обмежувалося певними гендерними ролями, римські історики згадують жінок у своїх працях рідше, ніж чоловіків. Хоч і у римських жінок не було прямої політичної влади, проте ті, хто були з багатих або впливових сімей, мали змогу через приватні переговори здійснювати певний вплив[4]. Видатні жінки, які залишили незаперечний слід в історії Стародавнього Риму від Лукреції та Клавдії Квінти, історії яких стали частиною римської міфічної традиції; жорстокі жінки республіканської епохи, такі як Корнелія, мати братів Гракхів, і Фульвія, яка командувала армією і випускала монети, на яких є її зображення; жінки династії Юліїв-Клавдіїв, а саме найбільш видатна Лівія(58 р. до Р.Х - 29 р. після Р.Х), яка внесла значний вклад у формування соціальних стандартів Риму; і імператриця Олена (c.250-330 рр. після Р.Х), що сприяла поширенню християнства[5]
Объяснение:
Вільнонароджені жінки в Стародавньому Римі були громадянками[2], але не мали правоздатності в політичних відносинах[3] Через те, що життя жінок обмежувалося певними гендерними ролями, римські історики згадують жінок у своїх працях рідше, ніж чоловіків. Хоч і у римських жінок не було прямої політичної влади, проте ті, хто були з багатих або впливових сімей, мали змогу через приватні переговори здійснювати певний вплив[4]. Видатні жінки, які залишили незаперечний слід в історії Стародавнього Риму від Лукреції та Клавдії Квінти, історії яких стали частиною римської міфічної традиції; жорстокі жінки республіканської епохи, такі як Корнелія, мати братів Гракхів, і Фульвія, яка командувала армією і випускала монети, на яких є її зображення; жінки династії Юліїв-Клавдіїв, а саме найбільш видатна Лівія(58 р. до Р.Х - 29 р. після Р.Х), яка внесла значний вклад у формування соціальних стандартів Риму; і імператриця Олена (c.250-330 рр. після Р.Х), що сприяла поширенню християнства[5]