Спартіати повсякчас були готові воювати. Саме це визначало їхню буденність. Вони не займалися ні господарством, ні торгівлею. Основним їхнім заняттям була війна, а сама Спарта нагадувала військовий табір. Спортивні змагання підтримували постійний дух суперництва. Спартіатам заборонялося без потреби виїздити за межі поліса, багато говорити й розголошувати зміст навіть побутових розмов.
Для того щоб стати повноправним громадянином (спартіатом), треба було: по-перше, від народження отримати право на володіння земельним наділом; по-друге, отримати відповідне виховання, яким опікувалася держава, і, по-третє, отримати доступ до однієї з громадських їдалень, де харчувалися всі дорослі (віком понад 30 років) чоловіки.
В административном отношении территория Левобережья разделилась на полки: Гадячский (с 60-х годов), Киевский, Кропивняыский, Лубенский (с 1658 г. вместо Кропивнянского), Миргородский, Нежинский, Переяславский, Прилукский, Полтавский, Стародубский (с 1663 г.) и Черниговский. Деление на 10 полков сохранялось до конца XVII в. Полковым центром обычно избирался развитый в экономическом отношении город. Во главе полка стоял полковник, как правило, из числа зажиточной казацкой верхушки. К полковой старшине относились обозный, писарь, судья, есаул и хорунжий. Они выполняли те же административно-военные функции, что и соответствующая генеральная старшина, только в масштабе полка.
Полки, в свою очередь, состояли из 7—20 сотен, которые возглавлялись сотниками. Им принадлежала вся полнота власти, укреплявшаяся одновременно с усилением всего административного аппарата. Пользуясь поддержкой гетманской администрации, сотники зачастую по многу лет удерживали за собой эти должности. Их ближайшими являлись писарь, есаул и хорунжий, также представлявшие зажиточное казачество.
Спартіати повсякчас були готові воювати. Саме це визначало їхню буденність. Вони не займалися ні господарством, ні торгівлею. Основним їхнім заняттям була війна, а сама Спарта нагадувала військовий табір. Спортивні змагання підтримували постійний дух суперництва. Спартіатам заборонялося без потреби виїздити за межі поліса, багато говорити й розголошувати зміст навіть побутових розмов.
Для того щоб стати повноправним громадянином (спартіатом), треба було: по-перше, від народження отримати право на володіння земельним наділом; по-друге, отримати відповідне виховання, яким опікувалася держава, і, по-третє, отримати доступ до однієї з громадських їдалень, де харчувалися всі дорослі (віком понад 30 років) чоловіки.
В административном отношении территория Левобережья разделилась на полки: Гадячский (с 60-х годов), Киевский, Кропивняыский, Лубенский (с 1658 г. вместо Кропивнянского), Миргородский, Нежинский, Переяславский, Прилукский, Полтавский, Стародубский (с 1663 г.) и Черниговский. Деление на 10 полков сохранялось до конца XVII в. Полковым центром обычно избирался развитый в экономическом отношении город. Во главе полка стоял полковник, как правило, из числа зажиточной казацкой верхушки. К полковой старшине относились обозный, писарь, судья, есаул и хорунжий. Они выполняли те же административно-военные функции, что и соответствующая генеральная старшина, только в масштабе полка.
Полки, в свою очередь, состояли из 7—20 сотен, которые возглавлялись сотниками. Им принадлежала вся полнота власти, укреплявшаяся одновременно с усилением всего административного аппарата. Пользуясь поддержкой гетманской администрации, сотники зачастую по многу лет удерживали за собой эти должности. Их ближайшими являлись писарь, есаул и хорунжий, также представлявшие зажиточное казачество.
Объяснение: