» Ранній Новий час в історії людства " період XVI—XVIII ст.був епохою великих змін в житті людей і їх світогляді. Завдяки Великим географічним відкриттям кордони світу, відомого європейцям, значно розширилися. Нові торговельні, політичні, культурні зв'язки пролягли через океани, з'єднуючи континенти. Економічною основою нової цивілізації стали капіталістичні суспільні відносини, що викликали зміни і в структурі суспільства. Людину почали поважати не стільки за його походження, скільки за підприємливість, працьовитість, знання. Формувався новий тип-людина, яка прагне дізнатися про все сам, що ставить під сумнів існуючі незаперечні істини і авторитети. Ця жага до пізнання Всесвіту стала поштовхом до великих наукових відкриттів. В результаті цих відкриттів людство переконалося в можливості пізнання світу і його законів. Так формувалася найважливіша передумова подальшого розвитку людства-віра в науку як в силу, що пізнає закони світу і сприяє технічному прогресу. Потреби виробництва і розвиток науки стимулювали прогрес у розвитку знарядь праці. Ремісничу майстерню змінили спочатку мануфактура, а потім фабрика. Нові суспільні відносини поступово утвердилися і в сільському господарстві. Змінилася і політична карта світу. Карта Європи стала більше нагадувати сучасну. У Європі з'явилися нові національні держави, громадяни яких усвідомлювали себе французами, іспанцями, австрійцями, англійцями та ін., а не просто жителями міст і сіл. Для управління цими державами правителі створювали спеціальні установи, проводили реформи управління. Там, де більшість народу хотіла змінити державний устрій і своє життя, відбулися перші революції. Це також було однією з ознак Нового часу. Темпи розвитку країн Заходу і Сходу стали відрізнятися. На Заході формувалася нова цивілізація, яку з часом назвуть індустріальною. У країнах Сходу зберігалися традиційні суспільства. Правда, більшість населення, як і раніше, жило в селах, працювало на землі. Але промислова революція дуже швидко змінила цю ситуацію. Формування індустріальної цивілізації стало основним змістом наступного періоду світової історії.> Період XVI-XVIII ст. був епохою великих змін в житті людей і їх світогляді. Завдяки Великим географічним відкриттям кордони світу, відомого європейцям, значно розширилися. Нові торговельні, політичні, культурні зв'язки пролягли через океани, з'єднуючи континенти.
Економічною основою нової цивілізації стали капіталістичні суспільні відносини, що викликали зміни і в структурі суспільства. Людину почали поважати не стільки за його походження, скільки за підприємливість, працьовитість, знання. Формувався новий тип-людина, яка прагне дізнатися про все сам, що ставить під сумнів існуючі незаперечні істини і авторитети. Ця жага до пізнання Всесвіту стала поштовхом до великих наукових відкриттів. В результаті цих відкриттів людство переконалося в можливості пізнання світу і його законів. Так формувалася найважливіша передумова подальшого розвитку людства-віра в науку як в силу, що пізнає закони світу і сприяє технічному прогресу. Потреби виробництва і розвиток науки стимулювали прогрес у розвитку знарядь праці. Ремісничу майстерню змінили спочатку мануфактура, а потім фабрика. Нові суспільні відносини поступово утвердилися і в сільському господарстві.
Змінилася і політична карта світу. Карта Європи стала більше нагадувати сучасну. У Європі з'явилися нові національні держави, громадяни яких усвідомлювали себе французами, іспанцями, австрійцями, англійцями та ін., а не просто жителями міст і сіл. Для управління цими державами правителі створювали спеціальні установи, проводили реформи управління. Там, де більшість народу хотіла змінити державний устрій і своє життя, відбулися перші революції. Це також було однією з ознак Нового часу.
Темпи розвитку країн Заходу і Сходу стали відрізнятися. На Заході формувалася нова цивілізація, яку з часом назвуть індустріальною. У країнах Сходу зберігалися традиційні суспільства.
Правда, більшість населення, як і раніше, жило в селах, працювало на землі. Але промислова революція дуже швидко змінила цю ситуацію. Формування індустріальної цивілізації стало основним змістом наступного періоду світової історії.
1.Коли було створено систему освіти на українських землях?
Великий князь Київський Ярослав Мудрий вважається фундатором книжності, вченості і освіти в давній Україні-Русі. У «Повісті минулих літ» говориться: «Любив Ярослав книги… Зібрав скорописців багато, і перекладали вони із грецької на слов'янське письмо. Написали вони книг велику силу, ними повчаються вірні люди і насолоджуються плодами глибокої мудрості… Велика користь від навчання книжного. Книги — мов ріки, які наповнюють собою увесь світ; це джерело мудрості, в книгах — бездонна глибина… У книгах — світло мудрості…»
2. Як була започаткована вища освіта?
Основою вищої науки у ці часи на наших теренах була грецька мова, на західних українських землях вчили ще латини та німецької мови. Київський митрополит (1147—1154) Климент Смолятич, талановитий письменник та філософ, писав, що в ХІІ ст. в Україні було 300–400 вчених, які добре володіли грецькою. Згодом за короля Данила Галицького при його дворі вважалося цілком нормальним знання 5-7 мов. Найвищим орієнтиром в освіті за Великокняжої України-Руси була візантійська освіта, яка спиралася на надбання багатьох поколінь і за своїм рівнем стояла чи не найвище в тогочасній Європі. Але отримати її могли лише одиниці, які досягали Царгорода.
3. Яку роль виконували університети на українських землях
у XIX — на початку ХХ ст.?
У 1892 р. у Львові було створено Наукове товариство імені Шевченка (НТШ). Товариство мало за мету зосередити наукові сили всіх українських земель. Згодом воно почало відігравати роль Української Академії наук. Товариство мало три секції: філологічну, історико-філософську і математично-природничо-лікарську, при яких діяли три організаційні комісії: друкарняна, книгарняна та бібліотечна. Історико-філософську секцію з 1894 р. очолював видатний український історик М. Грушевський (1868-1934).
Гумористично-сатирична форма літературної творчості І. Котляревського мала багато послідовників. Найбільш яскравими серед них були Петро Гулак-Артемовський та Євген Гребінка, які часто користувались у своїй творчості формою байки, але писали також ліричні поезії, історичні поеми, повісті тощо як українською, так і російською мовами. Жанр байки розвивали також А. Боровиковський та М. Білецький-Носенко.
Виходець зі слобідської козацької старшини Григорій Квітка-Основ’яненко (1778-1843) відомий як основоположник української художньої прози. Можна виділити дві основні стильові течії в прозі Г. Квітки. Перша - це потяг до сентименталізму: у творах «Маруся», «Сердешна Оксана», «Щира любов», «Козир-дівка» переважають життєві почуття та переживання, християнсько-релігійний світогляд. Друга - це перші кроки до етнографічного реалізму крізь романтичну канву. В повістях «Салдацький патрет», «Конотопська відьма», «Мертвецький Великдень» Квітка виступає колоритним гумористом, звертаючись до бурлескних традицій, народної вигадки та іронії.
З творчістю І. Котляревського та Г. Квітки-Осиов’яненка пов’язане становлення нової української драми. Обидва письменники були визначними організаторами театрального життя першої половини XIX ст., режисерами й акторами полтавського та харківського театрів. П’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник», комедії Г. Квітки «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик» до цього часу зберегли популярність в театральному репертуарі.
20-ті - 40-ві роки позначаються досить енергійним розвитком етнографії, мовознавства та журналістики, який пов’язаний з діяльністю Харківського університету. Так, при Харківському університеті з’являються такі журнали, як «Харьковскій Демокріт», «Украинский вестник», «Украинский журнал», альманахи «Сніп», «Молодик», зміст яких становив собою зібрання місцевих новин, мандрівних нотаток, етнографічних матеріалів і окремих літературних творів.
4. Чому в Російській імперії українці не могли здобути освіту
рідною мовою?
Тому що украЇнська мова була заборонена, і вони просто не могли єю користуватися. А також був Емський указ — розпорядження російського імператора Олександра II від 18(30) травня 1876, підписане в Бад-Емсі і спрямоване на витіснення української мови з культурної сфери (церква, музика, театр, книгодрукування (заборона ввезення на територію імперії книг, що надруковані українською мовою)) і обмеження її лише побутовим вжитком, заборона публічних виступів українською мовою, призвело до тимчасової дезорганізації українського руху в Наддніпрянщині.
» Ранній Новий час в історії людства " період XVI—XVIII ст.був епохою великих змін в житті людей і їх світогляді. Завдяки Великим географічним відкриттям кордони світу, відомого європейцям, значно розширилися. Нові торговельні, політичні, культурні зв'язки пролягли через океани, з'єднуючи континенти. Економічною основою нової цивілізації стали капіталістичні суспільні відносини, що викликали зміни і в структурі суспільства. Людину почали поважати не стільки за його походження, скільки за підприємливість, працьовитість, знання. Формувався новий тип-людина, яка прагне дізнатися про все сам, що ставить під сумнів існуючі незаперечні істини і авторитети. Ця жага до пізнання Всесвіту стала поштовхом до великих наукових відкриттів. В результаті цих відкриттів людство переконалося в можливості пізнання світу і його законів. Так формувалася найважливіша передумова подальшого розвитку людства-віра в науку як в силу, що пізнає закони світу і сприяє технічному прогресу. Потреби виробництва і розвиток науки стимулювали прогрес у розвитку знарядь праці. Ремісничу майстерню змінили спочатку мануфактура, а потім фабрика. Нові суспільні відносини поступово утвердилися і в сільському господарстві. Змінилася і політична карта світу. Карта Європи стала більше нагадувати сучасну. У Європі з'явилися нові національні держави, громадяни яких усвідомлювали себе французами, іспанцями, австрійцями, англійцями та ін., а не просто жителями міст і сіл. Для управління цими державами правителі створювали спеціальні установи, проводили реформи управління. Там, де більшість народу хотіла змінити державний устрій і своє життя, відбулися перші революції. Це також було однією з ознак Нового часу. Темпи розвитку країн Заходу і Сходу стали відрізнятися. На Заході формувалася нова цивілізація, яку з часом назвуть індустріальною. У країнах Сходу зберігалися традиційні суспільства. Правда, більшість населення, як і раніше, жило в селах, працювало на землі. Але промислова революція дуже швидко змінила цю ситуацію. Формування індустріальної цивілізації стало основним змістом наступного періоду світової історії.> Період XVI-XVIII ст. був епохою великих змін в житті людей і їх світогляді. Завдяки Великим географічним відкриттям кордони світу, відомого європейцям, значно розширилися. Нові торговельні, політичні, культурні зв'язки пролягли через океани, з'єднуючи континенти.
Економічною основою нової цивілізації стали капіталістичні суспільні відносини, що викликали зміни і в структурі суспільства. Людину почали поважати не стільки за його походження, скільки за підприємливість, працьовитість, знання. Формувався новий тип-людина, яка прагне дізнатися про все сам, що ставить під сумнів існуючі незаперечні істини і авторитети. Ця жага до пізнання Всесвіту стала поштовхом до великих наукових відкриттів. В результаті цих відкриттів людство переконалося в можливості пізнання світу і його законів. Так формувалася найважливіша передумова подальшого розвитку людства-віра в науку як в силу, що пізнає закони світу і сприяє технічному прогресу. Потреби виробництва і розвиток науки стимулювали прогрес у розвитку знарядь праці. Ремісничу майстерню змінили спочатку мануфактура, а потім фабрика. Нові суспільні відносини поступово утвердилися і в сільському господарстві.
Змінилася і політична карта світу. Карта Європи стала більше нагадувати сучасну. У Європі з'явилися нові національні держави, громадяни яких усвідомлювали себе французами, іспанцями, австрійцями, англійцями та ін., а не просто жителями міст і сіл. Для управління цими державами правителі створювали спеціальні установи, проводили реформи управління. Там, де більшість народу хотіла змінити державний устрій і своє життя, відбулися перші революції. Це також було однією з ознак Нового часу.
Темпи розвитку країн Заходу і Сходу стали відрізнятися. На Заході формувалася нова цивілізація, яку з часом назвуть індустріальною. У країнах Сходу зберігалися традиційні суспільства.
Правда, більшість населення, як і раніше, жило в селах, працювало на землі. Але промислова революція дуже швидко змінила цю ситуацію. Формування індустріальної цивілізації стало основним змістом наступного періоду світової історії.
Объяснение:
1.Коли було створено систему освіти на українських землях?
Великий князь Київський Ярослав Мудрий вважається фундатором книжності, вченості і освіти в давній Україні-Русі. У «Повісті минулих літ» говориться: «Любив Ярослав книги… Зібрав скорописців багато, і перекладали вони із грецької на слов'янське письмо. Написали вони книг велику силу, ними повчаються вірні люди і насолоджуються плодами глибокої мудрості… Велика користь від навчання книжного. Книги — мов ріки, які наповнюють собою увесь світ; це джерело мудрості, в книгах — бездонна глибина… У книгах — світло мудрості…»
2. Як була започаткована вища освіта?
Основою вищої науки у ці часи на наших теренах була грецька мова, на західних українських землях вчили ще латини та німецької мови. Київський митрополит (1147—1154) Климент Смолятич, талановитий письменник та філософ, писав, що в ХІІ ст. в Україні було 300–400 вчених, які добре володіли грецькою. Згодом за короля Данила Галицького при його дворі вважалося цілком нормальним знання 5-7 мов. Найвищим орієнтиром в освіті за Великокняжої України-Руси була візантійська освіта, яка спиралася на надбання багатьох поколінь і за своїм рівнем стояла чи не найвище в тогочасній Європі. Але отримати її могли лише одиниці, які досягали Царгорода.
3. Яку роль виконували університети на українських землях
у XIX — на початку ХХ ст.?
У 1892 р. у Львові було створено Наукове товариство імені Шевченка (НТШ). Товариство мало за мету зосередити наукові сили всіх українських земель. Згодом воно почало відігравати роль Української Академії наук. Товариство мало три секції: філологічну, історико-філософську і математично-природничо-лікарську, при яких діяли три організаційні комісії: друкарняна, книгарняна та бібліотечна. Історико-філософську секцію з 1894 р. очолював видатний український історик М. Грушевський (1868-1934).
Гумористично-сатирична форма літературної творчості І. Котляревського мала багато послідовників. Найбільш яскравими серед них були Петро Гулак-Артемовський та Євген Гребінка, які часто користувались у своїй творчості формою байки, але писали також ліричні поезії, історичні поеми, повісті тощо як українською, так і російською мовами. Жанр байки розвивали також А. Боровиковський та М. Білецький-Носенко.
Виходець зі слобідської козацької старшини Григорій Квітка-Основ’яненко (1778-1843) відомий як основоположник української художньої прози. Можна виділити дві основні стильові течії в прозі Г. Квітки. Перша - це потяг до сентименталізму: у творах «Маруся», «Сердешна Оксана», «Щира любов», «Козир-дівка» переважають життєві почуття та переживання, християнсько-релігійний світогляд. Друга - це перші кроки до етнографічного реалізму крізь романтичну канву. В повістях «Салдацький патрет», «Конотопська відьма», «Мертвецький Великдень» Квітка виступає колоритним гумористом, звертаючись до бурлескних традицій, народної вигадки та іронії.
З творчістю І. Котляревського та Г. Квітки-Осиов’яненка пов’язане становлення нової української драми. Обидва письменники були визначними організаторами театрального життя першої половини XIX ст., режисерами й акторами полтавського та харківського театрів. П’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник», комедії Г. Квітки «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик» до цього часу зберегли популярність в театральному репертуарі.
20-ті - 40-ві роки позначаються досить енергійним розвитком етнографії, мовознавства та журналістики, який пов’язаний з діяльністю Харківського університету. Так, при Харківському університеті з’являються такі журнали, як «Харьковскій Демокріт», «Украинский вестник», «Украинский журнал», альманахи «Сніп», «Молодик», зміст яких становив собою зібрання місцевих новин, мандрівних нотаток, етнографічних матеріалів і окремих літературних творів.
4. Чому в Російській імперії українці не могли здобути освіту
рідною мовою?
Тому що украЇнська мова була заборонена, і вони просто не могли єю користуватися. А також був Емський указ — розпорядження російського імператора Олександра II від 18(30) травня 1876, підписане в Бад-Емсі і спрямоване на витіснення української мови з культурної сфери (церква, музика, театр, книгодрукування (заборона ввезення на територію імперії книг, що надруковані українською мовою)) і обмеження її лише побутовим вжитком, заборона публічних виступів українською мовою, призвело до тимчасової дезорганізації українського руху в Наддніпрянщині.