Александр Ярославич Невский Годы жизни: 13 мая 1220? – 14 ноября 1263 Годы правления: 1252 – 1263 Современники: 1. Ярослав II Всеволодович, Великий князь Владимирский – отец Александра Невского. 2. Феодосия Игоревна, рязанская княжна, дочь князя Мстислава Удатного (Удалого) – третья жена Ярослава, мать Александра Невского. 3. Святитель Симон, епископ Суздальским, один из составителей Киево-Печерского Патерика. 4. Архиепископ Спиридон. 5. Митрополит Кирилл, духовный отец и сподвижник князя Александра. 6. Хан Батый. 7. Хана Сартак, сын хана Батыя.
Зайняв престол після раптової смерті свого брата, імператора Олександра І і придушення повстання декабристів у 1825.
Самодержавницька, великоросійська, реакційна політика Миколи І знайшла своє відбиття й в офіційній державній ідеології що виникла і панувала за його правління. Це була теорія офіційної народності, укладена міністром народної просвіти графом Уваровим. Її серцевиною стала особлива концепція історичного розвитку Росії. Керуючись цією теорією, начальник жандармерії Олександр Бенкендорф писав, що «Минуле Росії дивовижне, теперішнє більш ніж прекрасне, майбутнє вище за все, що може собі уявити найпалкіша уява»[2].
Внутрішня політика Редагувати
У 1839—1843 роках міністром фінансів Є. Ф. Канкріним проведена грошова реформа, що тимчасово зміцнила фінансову систему Російської імперії.
При Миколі І величезну роль в державному управлінні відіграла особиста канцелярія імператора і особливо її «Третій відділ» — управління таємної політичної поліції і жандармерія. В 1830—1831 придушив національно-визвольне повстання в Польщі, був одним з організаторів розгрому Угорської революції 1848—1849.
Годы жизни: 13 мая 1220? – 14 ноября 1263
Годы правления: 1252 – 1263
Современники:
1. Ярослав II Всеволодович, Великий князь Владимирский – отец Александра Невского.
2. Феодосия Игоревна, рязанская княжна, дочь князя Мстислава Удатного (Удалого) – третья жена Ярослава, мать Александра Невского.
3. Святитель Симон, епископ Суздальским, один из составителей Киево-Печерского Патерика.
4. Архиепископ Спиридон.
5. Митрополит Кирилл, духовный отец и сподвижник князя Александра.
6. Хан Батый.
7. Хана Сартак, сын хана Батыя.
Зайняв престол після раптової смерті свого брата, імператора Олександра І і придушення повстання декабристів у 1825.
Самодержавницька, великоросійська, реакційна політика Миколи І знайшла своє відбиття й в офіційній державній ідеології що виникла і панувала за його правління. Це була теорія офіційної народності, укладена міністром народної просвіти графом Уваровим. Її серцевиною стала особлива концепція історичного розвитку Росії. Керуючись цією теорією, начальник жандармерії Олександр Бенкендорф писав, що «Минуле Росії дивовижне, теперішнє більш ніж прекрасне, майбутнє вище за все, що може собі уявити найпалкіша уява»[2].
Внутрішня політика Редагувати
У 1839—1843 роках міністром фінансів Є. Ф. Канкріним проведена грошова реформа, що тимчасово зміцнила фінансову систему Російської імперії.
При Миколі І величезну роль в державному управлінні відіграла особиста канцелярія імператора і особливо її «Третій відділ» — управління таємної політичної поліції і жандармерія. В 1830—1831 придушив національно-визвольне повстання в Польщі, був одним з організаторів розгрому Угорської революції 1848—1849.