В XI веке данная территория попадает под власть Сельджукской империи, и в результате миграции тюркских племён начинается тюркизация древнего населения региона (албанские и иранские племена, армяне), что приводит к началу процесса[1] формирования азербайджанского этноса, которое завершается в основном к концу XV века[1]. В XII веке территория Аррана входит в состав Государства Ильдегизидов. В XIII веке начинается монгольское нашествие. Территория современного Азербайджана попадает под власть Хулагуидов и Тимуридов, после ослабления которых в регионе распространяется власть туркоманских государств Кара-Коюнлу и Ак-Коюнлу. В начале XVI века Закавказье входит в состав Сефевидского государства. С 1747 до начала XIX века существовали многоэтнические полунезависимые азербайджанские ханства. В начале XIX столетия территории, некогда занимаемые ханствами, переходят в состав Российской империи. Присоединённые территории делятся на губернии и уезды
Спочатку на правому фланзі, в районі дій 4-ї і 5-ї армій, ситуація склалася несприятлива для російських військ, і вони під натиском австрійської армії стали відходити від міст Красника і Томашова на північ. Лівофлангові армії: 3-тя під командуванням генерала Рузського (з району Дубна) і 8-ма під командуванням генерала Брусилова (з району Проскурова) — розгорнули успішний наступ в напрямку на Львів і Галич. На притоках Дністра — річках Золота Липа (13—15 серпня) і Гнила Липа (16—18 серпня) опір австрійських військ був подоланий, і вони стали відступати.
Комендант російської армії на фронті Гнилої Липи генерал Іванов зорієнтувався в дійсному становищі доволі пізно і тільки 17 серпня дав наказ своїм військам наздоганяти розбиті австрійські дивізії. Наступ відбувся великими силами: даремно пробував стримати російські полки 12-й австрійський корпус. Знову, як і над Гнилою Липою, розчарували угорські вояки. 19 серпня в одній угорській бригаді під Львовом вибухла серед гонведів така паніка, що цілий корпус мусив кинути фронт, подавшись у слід за угорцями, які ганебно покинули свій бойовий пост. З історії Українських Січових Стрільців відомо, що в тих днях паніки у Львові, коли вулицями міста втікали пішки, на возах та кінно угорці, проти росіян вирушили частини стрільців. Хоч погано озброєні, вони не злякалися і точно виконали наказ.
21 серпня російські війська зайняли Львів, а 22 серпня — Галич.
У висліді цієї битви російські війська оволоділи Східною Галичиною, Північною Буковиною та вийшли до карпатських перевалів. Там розгорілись тяжкі бої. Росіяни вступили до Львова, Чернівців. Під час битви австро-угорські війська втратили 400 тисяч осіб, з яких 100 тисяч були полонені. Тільки завдяки терміновій до і з боку Німецької імперії і перекиданню військ з інших фронтів Австро-Угорська імперія уникнула остаточного розгрому. Завоювання Галичини характеризувалося росіянами як завершення «справи великого князя Івана Калити».
В XI веке данная территория попадает под власть Сельджукской империи, и в результате миграции тюркских племён начинается тюркизация древнего населения региона (албанские и иранские племена, армяне), что приводит к началу процесса[1] формирования азербайджанского этноса, которое завершается в основном к концу XV века[1]. В XII веке территория Аррана входит в состав Государства Ильдегизидов. В XIII веке начинается монгольское нашествие. Территория современного Азербайджана попадает под власть Хулагуидов и Тимуридов, после ослабления которых в регионе распространяется власть туркоманских государств Кара-Коюнлу и Ак-Коюнлу. В начале XVI века Закавказье входит в состав Сефевидского государства. С 1747 до начала XIX века существовали многоэтнические полунезависимые азербайджанские ханства. В начале XIX столетия территории, некогда занимаемые ханствами, переходят в состав Российской империи. Присоединённые территории делятся на губернии и уезды
Объяснение:
Надеюсь правильно
Спочатку на правому фланзі, в районі дій 4-ї і 5-ї армій, ситуація склалася несприятлива для російських військ, і вони під натиском австрійської армії стали відходити від міст Красника і Томашова на північ. Лівофлангові армії: 3-тя під командуванням генерала Рузського (з району Дубна) і 8-ма під командуванням генерала Брусилова (з району Проскурова) — розгорнули успішний наступ в напрямку на Львів і Галич. На притоках Дністра — річках Золота Липа (13—15 серпня) і Гнила Липа (16—18 серпня) опір австрійських військ був подоланий, і вони стали відступати.
Комендант російської армії на фронті Гнилої Липи генерал Іванов зорієнтувався в дійсному становищі доволі пізно і тільки 17 серпня дав наказ своїм військам наздоганяти розбиті австрійські дивізії. Наступ відбувся великими силами: даремно пробував стримати російські полки 12-й австрійський корпус. Знову, як і над Гнилою Липою, розчарували угорські вояки. 19 серпня в одній угорській бригаді під Львовом вибухла серед гонведів така паніка, що цілий корпус мусив кинути фронт, подавшись у слід за угорцями, які ганебно покинули свій бойовий пост. З історії Українських Січових Стрільців відомо, що в тих днях паніки у Львові, коли вулицями міста втікали пішки, на возах та кінно угорці, проти росіян вирушили частини стрільців. Хоч погано озброєні, вони не злякалися і точно виконали наказ.
21 серпня російські війська зайняли Львів, а 22 серпня — Галич.
У висліді цієї битви російські війська оволоділи Східною Галичиною, Північною Буковиною та вийшли до карпатських перевалів. Там розгорілись тяжкі бої. Росіяни вступили до Львова, Чернівців. Під час битви австро-угорські війська втратили 400 тисяч осіб, з яких 100 тисяч були полонені. Тільки завдяки терміновій до і з боку Німецької імперії і перекиданню військ з інших фронтів Австро-Угорська імперія уникнула остаточного розгрому. Завоювання Галичини характеризувалося росіянами як завершення «справи великого князя Івана Калити».
(Сори, если не то)