Различие двух церквей в X веке заключались в следующем:
• Отличный Символ веры. Западная церковь с VI века добавила формулировку «и от Сына».
• С II века разная дата празднования Пасхи, а соответственно и не одинаковое начало и конец года.
• Западная церковь для богослужения использовала латинский язык, а Восточная – греческий. Наблюдалось богословское размежевание.
• Западная церковь всячески противостояло иконоборческой ереси, что заставляла вмешиваться ее в дела Восточной церкви. Напряжение между сторонами возрастало.
• На Западе литургию совершали с использованием пресного хлеба, а на Востоке – с квасного хлеба.
Українська мова протягом століть зазнавала лінгвоциду. Її придушували, забороняли, піддавали анафемам і гонінням. І в роки російського царизму, і в радянські часи намагалися викорінити, розтоптати й відібрати мову. Кожне століття додавало нових штрихів до лінгвістичної руйнації рідного слова.
Згадаймо найбільш відомі замахи на українську мову.
30 липня 1863 року міністр внутрішніх справ Російської імперії Петро Валуєв видав сумнозвісний циркуляр про призупинення видання українською мовою (“на малороссийском языке”) значної частини книг. Повна назва документу мовою оригіналу була “Циркуляр министра внутренних дел П. А. Валуева Киевскому, Московскому и Петербургскому цензурным комитетам”.
Различие двух церквей в X веке заключались в следующем:
• Отличный Символ веры. Западная церковь с VI века добавила формулировку «и от Сына».
• С II века разная дата празднования Пасхи, а соответственно и не одинаковое начало и конец года.
• Западная церковь для богослужения использовала латинский язык, а Восточная – греческий. Наблюдалось богословское размежевание.
• Западная церковь всячески противостояло иконоборческой ереси, что заставляла вмешиваться ее в дела Восточной церкви. Напряжение между сторонами возрастало.
• На Западе литургию совершали с использованием пресного хлеба, а на Востоке – с квасного хлеба.
я не знаю чи правильно, чи це по цій темі:
Українська мова протягом століть зазнавала лінгвоциду. Її придушували, забороняли, піддавали анафемам і гонінням. І в роки російського царизму, і в радянські часи намагалися викорінити, розтоптати й відібрати мову. Кожне століття додавало нових штрихів до лінгвістичної руйнації рідного слова.
Згадаймо найбільш відомі замахи на українську мову.
30 липня 1863 року міністр внутрішніх справ Російської імперії Петро Валуєв видав сумнозвісний циркуляр про призупинення видання українською мовою (“на малороссийском языке”) значної частини книг. Повна назва документу мовою оригіналу була “Циркуляр министра внутренних дел П. А. Валуева Киевскому, Московскому и Петербургскому цензурным комитетам”.