Во многих случаях установление наличия или отсутствия причинной связи требует обращения к специальным познаниям. Поэтому достаточно часто решение вопроса о причинной связи в процессе предварительного расследования и судебного рассмотрения уголовных дел требует проведения экспертного исследования. Однако окончательное решение вопроса о наличии причинной связи остаётся в компетенции юристов. Например, судебно-медицинской экспертизой может быть установлен конкретный вклад различных обстоятельств (насильственные действия, недостаточно качественное оказание медицинской нарушение рекомендаций врача потерпевшим) в причинение вреда здоровью, однако их юридическая оценка, выражающаяся в выборе конкретной статьи уголовного закона, осуществляется судом.
В большинстве случаев установление причинной связи между преступным деянием и его последствиями осуществляется достаточно просто: как правило, если деяние непосредственно направлено на достижение определённого результата и между деянием и последствиями нет временного разрыва, наличие причинной связи очевидно. Не вызывает сложностей установление причинной связи между действиями виновного по изъятию имущества при хищениях и наступившими последствиями в виде материального ущерба, между оскорблением и причинением ущерба чести и достоинству лица и т.д.
Однако в других ситуациях (например, при нарушении специальных правил, а также при посягательствах на жизнь и здоровье) последствия нередко оказываются оторванными во времени от деяния, а на их вид и тяжесть оказывают влияние множественные факторы, в том числе и находящиеся вне контроля посягающего лица. Например, выброс радиоактивных веществ на АЭС может быть вызван несколькими причинами: нарушением персоналом станции правил эксплуатации энергетической установки, некачественно произведённым техническим обслуживанием, нарушениями при проектировании и постройке станции, либо комбинацией данных причин. От того, что в данной ситуации будет признано причиной наступивших последствий, зависит, кто будет привлечён к ответственности и насколько серьёзными будут её меры.
1. Утворення Німецької імперії. Конституція 1871 р.
Після франко-прусської війни всі німецькі землі об'єдналися в єдину Німецьку імперію, яка складалася з 22 монархій і трьох вільних міст.
Згідно з імперською конституцією 1871 р, главою держави вважався імператор. Ним міг бути лише король Пруссії. Імператор мав широкі права в галузі зовнішніх зв'язків, очолював збройні сили, мав право оголошувати війну, призначати канцлера (голову уряду), вищих чиновників та офіцерів, скликати й розлускати парламент, що складався з двох палат. Верхня палата - бундесрат - призначалася з представників усіх монархій і вільних міст. Головою бундесрату був імперський канцлер. Нижня палата (бундестаг) вибиралася загальним голосуванням. Одначе жінок і військовослужбовців було позбавлено виборчого права. Парламент (рейхстаг) був обмежений у правах, оскільки закони, що їх він приймав, належало затверджувати імператорові.
З моменту створення Німецької імперії у парламенті більшість належала представникам консервативної партії, яка виражала інтереси юнкерів, великих промисловців і фінансистів. Опонентами консерваторів була ліберальна партія, яка захищала інтереси промисловців. Обидві партії підтримували уряд. У 1881 р. утворилася католицька партія. Вона виступала на захист католицького населення Німеччини і через це опинилася в опозиції до уряду. В опозиції знаходилась і соціал-демократична партія, яка мала значне представництво в парламенті й виражала інтереси робітничого класу, дрібних власників. Слід зауважити, що значну роль у політичному житті Німеччини відігравали військові, які оточували імператора і впливали на визначення зовнішньополітичного курсу імперії та на розвиток військової промисловості.
Во многих случаях установление наличия или отсутствия причинной связи требует обращения к специальным познаниям. Поэтому достаточно часто решение вопроса о причинной связи в процессе предварительного расследования и судебного рассмотрения уголовных дел требует проведения экспертного исследования. Однако окончательное решение вопроса о наличии причинной связи остаётся в компетенции юристов. Например, судебно-медицинской экспертизой может быть установлен конкретный вклад различных обстоятельств (насильственные действия, недостаточно качественное оказание медицинской нарушение рекомендаций врача потерпевшим) в причинение вреда здоровью, однако их юридическая оценка, выражающаяся в выборе конкретной статьи уголовного закона, осуществляется судом.
В большинстве случаев установление причинной связи между преступным деянием и его последствиями осуществляется достаточно просто: как правило, если деяние непосредственно направлено на достижение определённого результата и между деянием и последствиями нет временного разрыва, наличие причинной связи очевидно. Не вызывает сложностей установление причинной связи между действиями виновного по изъятию имущества при хищениях и наступившими последствиями в виде материального ущерба, между оскорблением и причинением ущерба чести и достоинству лица и т.д.
Однако в других ситуациях (например, при нарушении специальных правил, а также при посягательствах на жизнь и здоровье) последствия нередко оказываются оторванными во времени от деяния, а на их вид и тяжесть оказывают влияние множественные факторы, в том числе и находящиеся вне контроля посягающего лица. Например, выброс радиоактивных веществ на АЭС может быть вызван несколькими причинами: нарушением персоналом станции правил эксплуатации энергетической установки, некачественно произведённым техническим обслуживанием, нарушениями при проектировании и постройке станции, либо комбинацией данных причин. От того, что в данной ситуации будет признано причиной наступивших последствий, зависит, кто будет привлечён к ответственности и насколько серьёзными будут её меры.
1. Утворення Німецької імперії. Конституція 1871 р.
Після франко-прусської війни всі німецькі землі об'єдналися в єдину Німецьку імперію, яка складалася з 22 монархій і трьох вільних міст.
Згідно з імперською конституцією 1871 р, главою держави вважався імператор. Ним міг бути лише король Пруссії. Імператор мав широкі права в галузі зовнішніх зв'язків, очолював збройні сили, мав право оголошувати війну, призначати канцлера (голову уряду), вищих чиновників та офіцерів, скликати й розлускати парламент, що складався з двох палат. Верхня палата - бундесрат - призначалася з представників усіх монархій і вільних міст. Головою бундесрату був імперський канцлер. Нижня палата (бундестаг) вибиралася загальним голосуванням. Одначе жінок і військовослужбовців було позбавлено виборчого права. Парламент (рейхстаг) був обмежений у правах, оскільки закони, що їх він приймав, належало затверджувати імператорові.
З моменту створення Німецької імперії у парламенті більшість належала представникам консервативної партії, яка виражала інтереси юнкерів, великих промисловців і фінансистів. Опонентами консерваторів була ліберальна партія, яка захищала інтереси промисловців. Обидві партії підтримували уряд. У 1881 р. утворилася католицька партія. Вона виступала на захист католицького населення Німеччини і через це опинилася в опозиції до уряду. В опозиції знаходилась і соціал-демократична партія, яка мала значне представництво в парламенті й виражала інтереси робітничого класу, дрібних власників. Слід зауважити, що значну роль у політичному житті Німеччини відігравали військові, які оточували імператора і впливали на визначення зовнішньополітичного курсу імперії та на розвиток військової промисловості.
Объяснение: