Період з кінця XIV до початку XVI ст. - час боротьби за збереження культурної самобутності України, подальшого формування українського народу. Чужоземне пригноблення та постійні напади турків і татар не сприяли розвиткові української культури.
Україна мала тісні зв'язки з культурами російського, білоруського, болгарського і сербського народів. Наприкінці XV ст. великий вплив на їх розвиток спричинило виникнення у Кракові та Чорногорії східнослов'янського друкування кирилицею.
У 1491 р. у Краківській друкарні було надруковано "Октоїх", "Часослов", а в 1495 р. у Чорногорії - "Псалтир". Ці книги поширилися в Україні. На початку XVI ст. видавничу діяльність розпочав білоруський учений-гуманіст Франциск Скорина. Протягом 1517-1518 рр. у Празі кирилицею він видав кілька частин Біблії, а в 1525 р. у Вільно - "Апостол". У 1577 р. князь К. Острозький заснував друкарню в Острозі.
У XV ст. в Україні в царині освіти ще зберігалися давні традиції. Початкові школи існували при великих церквах і монастирях у містах, а також у деяких садибах магнатів. Вчителями в основному були дяки, які навчали читати, писати та церковного співу.
Вихідці з України навчалися в багатьох європейських університетах, зокрема в Болонському, Краківському та Празькому. У Сорбонні імена студентів-українців, а також бакалаврів і магістрів зустрічаються вже у другій половині XIV ст., а в середині XV ст. Сорбонна мала кількох докторів-українців. Ті, хто здобув освіту за кордоном, повернувшись в Україну, поширювали тут передові ідеї гуманізму, зокрема вчення Яна Гуса. Дехто залишався працювати на чужині.
Наприкінці XV - на початку XVI ст. у Європі знали про наукову роботу Юрія Дрогобича (Котермака) у Болонському університеті, Павла Русина - в Краківському. У 1481 р. Юрій Дрогобич був обраний ректором Болонського університету. Він написав низку наукових праць з філософії, медицини, астрономії.
Кінець XIV ст. позначений змінами, що відбуваються й у народній творчості. Обрядова поезія істотно звільняється від культових елементів. Український народ створює прислів'я, приказки, казки, легенди. Починаючи з XV ст. зароджується епічна поезія - українські пісні й думи. Виконували їх народні співці - кобзарі. В основному ці твори відбивали історичну тематику, прославляли героїв. Найвідомішою є "Дума про козака Голоту".
В Україні й далі розвивається літописання. Цікаві історичні відомості містилися в "Короткому Київському літописі", датованому ХІV - ХV ст., а також у так званих литовських літописах. Поширення дістали й церковно-літературні твори: послання, житія святих. Особливо багато таких описів з'явилося в Києво-Печерській лаврі.
Поряд із церковною розвивалася й світська література, зокрема збірник "Ізмарагд" на морально-побутові теми, збірник повістей "Александрія" про Олександра Македонського, повісті про Троянську війну.
З'являються нові елементи в архітектурі. Будуються муровані замки з вежами, ровами, мостами (у Луцьку, Кременці, Хотині). Під впливом західної архітектури почали споруджувати безбанні храми. Було збудовано багато монастирів: Києво-Печерський, Дерманський, Унівський, Троїцький. Головними замовниками стають шляхта, міські та сільські громади, чиї естетичні вподобання впливали на архітектуру.
До найкращих зразків живопису цього періоду належать сюжети-композиції "Різдво Христове" і "Успіння Богородиці" у Кирилівській церкві в Києві (XIV ст.), малювання Онуфріївської церкви в селі Лаврове (XII ст.) і Вірменського собору у Львові (ХІV - ХV ст.). Дістали поширення ікони, намальовані на дошках. Серед іконописців вирізняється Петро Ратенський, який намалював ікону "Богородиця" у Володимиро-Волинському соборі й Петрівську ікону в Успенському соборі в Москві.
Подальшого розвитку набули також хоровий спів, танцювальні жанри інструментальної музики (гопак, козачок), музичний і танцювальний фольклор, гра на бандурі.
У цей період тривають формування й розвиток української народності. Питання про створення української народності складне й досі остаточно в історичній науці не вирішене.
Найпоширеніші три концепції: за першою частина російських істориків, виправдовуючи політику русифікації, яку здійснював царат, доводили, що впродовж усієї історії існувала і розвивалася лише одна великоруська народність, а української і білоруської народностей не було й немає, що вони є "відгалуженнями російського народу". Тим самим заперечувалося право цих народів на вільний національний розвиток.
1) (писал сам) про Ахилла и Одиссея: в том, что характеры и образы героев во многом схожи. Гомер изобразил героев с двух сторон, как с хорошей, так и не очень (например, Ахилл изображён как, самый могучий и самый прекрасный воин среди греков, хотя он может из спокойного состояния перейти в буйное, непобедимый герой, обречён на гибель в расцвете сил. Такова участь смертного человека, написанная выше, на небесах. Не менее значительный характер воплощён Гомером в Одиссее - храбром воине, умном военачальнике, умельце и знатоке многих профессий. Одиссей великолепный атлет, отважный мореход, искусный плотник, ловкий охотник, хитрый и осторожный торговец, хороший хозяин, любящий сын, супруг и даже поэт, знающий толк в искусстве поэзии и пения. Но вместе с тем в Одиссее живёт другой человек - жадный, отбирающий себе лучший кусок на пиру, жестокий к рабам, ради выгоды готовый на ложь, притворство и могущий принимать различные образы. Как и Ахилл, Одиссей весь соткан из противоречий. В его образе с наибольшей наглядностью воплотилась мысль Гомера о многообразии и богатстве дарований человека, о его принимать разные лики, менять свой облик. Одиссей может стать разбойником и нищим стариком. В соответствии с этим его чувства раздваиваются: ему внятны страдания, он переживает гибель друзей, но его также увлекает игра жизни, её радости и её возможности. В нём уживается высокое и низкое, возвышенно-поэтическое и житейски прозаическое. И всё же главное в Одиссее - необъятные возможности и таланты, знания и умения мореплавателя, открывателя новых земель, путешественника, мудреца и воина).
2)Под стать главным героям и многочисленные античные боги-олимпийцы. В отличие от людей они бессмертны. Гомер идеализирует, приукрашивает их физическую красоту и мудрость, преклоняется перед их могуществом. Олимпийские боги проводя дни, забавляясь, пируя и вкушая нектар и амброзия (напитки богов). Им чуждо добро и законы человеческого общежития. Они находятся вне человеческих представлений. Троянская война, как и любое участие в человеческих делах, не более чем игра, причём часто игра жестокая, приносящая людям мучения, страдания и становящаяся причиной трагедий. Впрочем, и вся человеческая жизнь для богов - игра, а сами они - заинтересованные или незаинтересованные зрители.
Будучи красивыми, сильными и могучими, внутренне они, однако, часто ничтожны: между ними возникают ссоры из-за пустяков. Освещение жизни богов, как и героев, в эпосе Гомера двойственно: восхваление, поклонение и воспевание сочетаются с юмором, смехом, комическими картинами.
Період з кінця XIV до початку XVI ст. - час боротьби за збереження культурної самобутності України, подальшого формування українського народу. Чужоземне пригноблення та постійні напади турків і татар не сприяли розвиткові української культури.
Україна мала тісні зв'язки з культурами російського, білоруського, болгарського і сербського народів. Наприкінці XV ст. великий вплив на їх розвиток спричинило виникнення у Кракові та Чорногорії східнослов'янського друкування кирилицею.
У 1491 р. у Краківській друкарні було надруковано "Октоїх", "Часослов", а в 1495 р. у Чорногорії - "Псалтир". Ці книги поширилися в Україні. На початку XVI ст. видавничу діяльність розпочав білоруський учений-гуманіст Франциск Скорина. Протягом 1517-1518 рр. у Празі кирилицею він видав кілька частин Біблії, а в 1525 р. у Вільно - "Апостол". У 1577 р. князь К. Острозький заснував друкарню в Острозі.
У XV ст. в Україні в царині освіти ще зберігалися давні традиції. Початкові школи існували при великих церквах і монастирях у містах, а також у деяких садибах магнатів. Вчителями в основному були дяки, які навчали читати, писати та церковного співу.
Вихідці з України навчалися в багатьох європейських університетах, зокрема в Болонському, Краківському та Празькому. У Сорбонні імена студентів-українців, а також бакалаврів і магістрів зустрічаються вже у другій половині XIV ст., а в середині XV ст. Сорбонна мала кількох докторів-українців. Ті, хто здобув освіту за кордоном, повернувшись в Україну, поширювали тут передові ідеї гуманізму, зокрема вчення Яна Гуса. Дехто залишався працювати на чужині.
Наприкінці XV - на початку XVI ст. у Європі знали про наукову роботу Юрія Дрогобича (Котермака) у Болонському університеті, Павла Русина - в Краківському. У 1481 р. Юрій Дрогобич був обраний ректором Болонського університету. Він написав низку наукових праць з філософії, медицини, астрономії.
Кінець XIV ст. позначений змінами, що відбуваються й у народній творчості. Обрядова поезія істотно звільняється від культових елементів. Український народ створює прислів'я, приказки, казки, легенди. Починаючи з XV ст. зароджується епічна поезія - українські пісні й думи. Виконували їх народні співці - кобзарі. В основному ці твори відбивали історичну тематику, прославляли героїв. Найвідомішою є "Дума про козака Голоту".
В Україні й далі розвивається літописання. Цікаві історичні відомості містилися в "Короткому Київському літописі", датованому ХІV - ХV ст., а також у так званих литовських літописах. Поширення дістали й церковно-літературні твори: послання, житія святих. Особливо багато таких описів з'явилося в Києво-Печерській лаврі.
Поряд із церковною розвивалася й світська література, зокрема збірник "Ізмарагд" на морально-побутові теми, збірник повістей "Александрія" про Олександра Македонського, повісті про Троянську війну.
З'являються нові елементи в архітектурі. Будуються муровані замки з вежами, ровами, мостами (у Луцьку, Кременці, Хотині). Під впливом західної архітектури почали споруджувати безбанні храми. Було збудовано багато монастирів: Києво-Печерський, Дерманський, Унівський, Троїцький. Головними замовниками стають шляхта, міські та сільські громади, чиї естетичні вподобання впливали на архітектуру.
До найкращих зразків живопису цього періоду належать сюжети-композиції "Різдво Христове" і "Успіння Богородиці" у Кирилівській церкві в Києві (XIV ст.), малювання Онуфріївської церкви в селі Лаврове (XII ст.) і Вірменського собору у Львові (ХІV - ХV ст.). Дістали поширення ікони, намальовані на дошках. Серед іконописців вирізняється Петро Ратенський, який намалював ікону "Богородиця" у Володимиро-Волинському соборі й Петрівську ікону в Успенському соборі в Москві.
Подальшого розвитку набули також хоровий спів, танцювальні жанри інструментальної музики (гопак, козачок), музичний і танцювальний фольклор, гра на бандурі.
У цей період тривають формування й розвиток української народності. Питання про створення української народності складне й досі остаточно в історичній науці не вирішене.
Найпоширеніші три концепції: за першою частина російських істориків, виправдовуючи політику русифікації, яку здійснював царат, доводили, що впродовж усієї історії існувала і розвивалася лише одна великоруська народність, а української і білоруської народностей не було й немає, що вони є "відгалуженнями російського народу". Тим самим заперечувалося право цих народів на вільний національний розвиток.
Объяснение:
1) (писал сам) про Ахилла и Одиссея: в том, что характеры и образы героев во многом схожи. Гомер изобразил героев с двух сторон, как с хорошей, так и не очень (например, Ахилл изображён как, самый могучий и самый прекрасный воин среди греков, хотя он может из спокойного состояния перейти в буйное, непобедимый герой, обречён на гибель в расцвете сил. Такова участь смертного человека, написанная выше, на небесах. Не менее значительный характер воплощён Гомером в Одиссее - храбром воине, умном военачальнике, умельце и знатоке многих профессий. Одиссей великолепный атлет, отважный мореход, искусный плотник, ловкий охотник, хитрый и осторожный торговец, хороший хозяин, любящий сын, супруг и даже поэт, знающий толк в искусстве поэзии и пения. Но вместе с тем в Одиссее живёт другой человек - жадный, отбирающий себе лучший кусок на пиру, жестокий к рабам, ради выгоды готовый на ложь, притворство и могущий принимать различные образы. Как и Ахилл, Одиссей весь соткан из противоречий. В его образе с наибольшей наглядностью воплотилась мысль Гомера о многообразии и богатстве дарований человека, о его принимать разные лики, менять свой облик. Одиссей может стать разбойником и нищим стариком. В соответствии с этим его чувства раздваиваются: ему внятны страдания, он переживает гибель друзей, но его также увлекает игра жизни, её радости и её возможности. В нём уживается высокое и низкое, возвышенно-поэтическое и житейски прозаическое. И всё же главное в Одиссее - необъятные возможности и таланты, знания и умения мореплавателя, открывателя новых земель, путешественника, мудреца и воина).
2)Под стать главным героям и многочисленные античные боги-олимпийцы. В отличие от людей они бессмертны. Гомер идеализирует, приукрашивает их физическую красоту и мудрость, преклоняется перед их могуществом. Олимпийские боги проводя дни, забавляясь, пируя и вкушая нектар и амброзия (напитки богов). Им чуждо добро и законы человеческого общежития. Они находятся вне человеческих представлений. Троянская война, как и любое участие в человеческих делах, не более чем игра, причём часто игра жестокая, приносящая людям мучения, страдания и становящаяся причиной трагедий. Впрочем, и вся человеческая жизнь для богов - игра, а сами они - заинтересованные или незаинтересованные зрители.
Будучи красивыми, сильными и могучими, внутренне они, однако, часто ничтожны: между ними возникают ссоры из-за пустяков. Освещение жизни богов, как и героев, в эпосе Гомера двойственно: восхваление, поклонение и воспевание сочетаются с юмором, смехом, комическими картинами.