Нові Гельсінські угоди не вирішили б українських проблем – Огризко
Гельсінським угодам виповнюється 40 років. Тоді у 1975 році 35 держав світу зібрались, аби закріпити політичні і територіальні домовленості Другої світової війни. Вони розписались під повагою до прав людини, суверенітетом, незастосуванням сили та непорушністю кордонів. Радянський Союз, у складі якого були Україна та Росія, також взяли на себе ці зобов’язання. Через 40 років після підписання Кремль порушив домовленості: анексував Крим та підтримує збройний конфлікт на Донбасі. Чим були Гельсінські угоди для Києва в 1975 році та що важать такі обіцянки сьогодні?
40 років Гельсінським угодам: як СРСР і Європа обіцяли берегти кордони
35 країн, серед яких СРСР, США та Канада, підписали 30 липня – 1 серпня 1975 року документ, який мав на меті зменшити напругу, вберегти світ від нового переділу кордонів, військової агресії і захистити права людини. Та декларація називалась заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі. Через 40 років від дня підписання документ, більше відомий як Гельсінські угоди, а сам політичний орган – як ОБСЄ. Сучасні Україна та Росія на той момент були представлені республіками СРСР, що також підписав декларацію.
Гельсінські угоди суттєво «розрядили» геополітичну напругу, не розділивши підписантів на «переможців» і «переможених». Стрижень документу «Декларація принципів», фактично, був спільною програмою дій для будівництва єдиної, мирної, демократичної і процвітаючої Європи.
Непорушність кордонів, суверенітет і права людини
Зокрема, він передбачав, що країни-підписанти поважатимуть суверенітет та права одне одної «вільно вибирати й розвивати свої політичні, соціальні, економічні та культурні системи, а також право встановлювати свої закони та адміністративні правила». Окрім того, йшлось про незастосування сили або погрози силою, з метою порушення «територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави». Держави підписались і під непорушністю кордонів на той момент та на майбутнє, а також мали намір мирно вирішувати суперечки.
Окремим та важливим для українців пунктами були повага до прав людини і свобод, а також рівноправ'я та право народів розпоряджатися своєю долею. Саме керуючись цими зобов’язаннями, під якими підписався Радянський Союз, українські громадські діячі та правозахисники того часу сформували Українську громадську групу сприяння виконанню Гельсінських угод, відому також як Українська Гельсінська група.
Серед її засновників були відомі дисиденти Левко Лук’яненко, Олекса Тихий, Микола Руденко. Радянська влада вже за кілька років почала арештовувати активістів через зібрані ними доказів порушень Гельсінських угод – про факти утиску прав українців в СРСР вони інформували європейські країни. Часто членів спілки засуджували за суворою статтею 62 Кримінального кодексу УРСР – «антирадянська агітація та пропаганда», а це означало до десяти років ув’язнення та роки заслань.
Гельсінські угоди – поворотний пункт в історії – Юхновський
Ігор Юхновський
Гельсінські угоди стали поворотним пунктом в історії Європи та людства, вважає екс-голова Українського інституту національної пам'яті Ігор Юхновський. Завдяки їм відносини між СРСР та США в рамках Холодної війни почали «нормалізовуватись», говорить він.
Це були хороші угоди. І мені здається, Радянський Союз намагався цих угод, певною мірою, дотримуватися
Ігор Юхновський
«Я вважаю, що закріплення кордонів, по-перше. Піклування про права людини, по-друге. Це були хороші угоди. І мені здається, Радянський Союз намагався цих угод, певною мірою, дотримуватися», – каже Юхновський.
Українська РСР до та після Другої світової війни дуже відрізнялись, вважає він. За словами Ігоря Юхновського, повернувшись у 1945 році з фронту переможцями, українці заселили міста отримували посади в органах влади. І тому, фактично, розвивались паралельно дві гілки національного відродження.
«Одна гілка – офіційна, я б сказав, партійна, де в складі правлячої Комуністичної партії було дуже багато українців. А з іншого боку, була Гельсінська спілка, яка намагалась для Української РСР добитись прав, записаних у Конституції СРСР, зокрема права на відокремлення і створення власної держави», – говорить Юхновський.
Саме Гельсінські угоди, які сприяли національному відродженню, до Україні в 1991 році здобути незалежність, вважає він.
Домовленості цінні, коли їх поважають ті, хто ставить підпис – Огризко
1)Питання про особливості в процесі феодалізації великого Новгорода було поставлене ще Рожковим, який відніс новгородський феодалізм до типу так званого муніципального феодалізму
На його думку, "з господарського погляду муніципальний феодалізм характеризується перевагою транзитної, зовнішньої торгівлі, якій підпорядковуються і ремесло, і землеробство чи інші галузі сільського господарства".
Але коли прийняти це визначення, то муніципальним феодалізмом доведеться називати не тільки феодалізм у Новгороді, а й суспільно-економічний лад Фінікії, Карфагена, словом, тих країн, де була дуже розвинута зовнішня торгівля.
До того ж Рожков не пояснив, як же виник цей муніципальний феодалізм у Новгороді.
Природно, що при встановленні особливостей у процесі феодалізації Новгорода доведеться відмовитись від цього поняття.
2)Монго́льська нава́ла на Київську Русь — вторгнення монгольських військ на землі руських князівств у 13-14 ст., внаслідок якого останні втратили політичну самостійність і були включені до складу Монгольської імперії, найбільшої держави світу тих часів. Щодо цих подій в українській історіографії вживають також терміни орди́нська нава́ла або монго́ло-тата́рська нава́ла.
3)З перших днів правління Іван III зіткнувся з серйозними труднощами: його володіння були в оточенні ворогів (Орда, Литва і князівства, що не визнавали влади Москви), та й всередині країни ще були могутні сили, які протистояли йому. Але молодий князь твердо продовжив політику, започатковану його попередниками. Спершу він взявся за приєднання Новгорода, де тривала гостра боротьба між прихильниками Литви і Москви. Щоби прискорити вирішення питання на свою користь, у 1471 р. Іван III рушив на Новгород. На р. Шелонь відбулася битва, в якій новгородці зазнали поразки, а Новгород потрапив у залежність від Москви. У 1478 р. московське військо вступило в місто, а в 1492 р. новгородський вічовий дзвін — символ незалежності міста — було знято і відвезено до Москви.
Відтоді всі новгородські землі остаточно увійшли до складу Московської держави. З приєднанням Новгорода землі головного суперника Москви — Твері — опинилися в оточенні, і в 1485 р. тверичі визнали владу Івана III. Того ж року він оголосив себе «государем всея Русі», в офіційних документах почала з'являтися назва «Росія». До того ж його одруження з візантійською принцесою Зоєю (після хрещення — Софією) Палеолог дозволило Москві претендувати на роль центру православ'я після загибелі Візантійської імперії. З'явилася сумнівна теорія, що Москва — то третій Рим. Для підтвердження своїх претензій вона запозичила державний герб Візантії — двоголового орла.
Нові Гельсінські угоди не вирішили б українських проблем – Огризко
Гельсінським угодам виповнюється 40 років. Тоді у 1975 році 35 держав світу зібрались, аби закріпити політичні і територіальні домовленості Другої світової війни. Вони розписались під повагою до прав людини, суверенітетом, незастосуванням сили та непорушністю кордонів. Радянський Союз, у складі якого були Україна та Росія, також взяли на себе ці зобов’язання. Через 40 років після підписання Кремль порушив домовленості: анексував Крим та підтримує збройний конфлікт на Донбасі. Чим були Гельсінські угоди для Києва в 1975 році та що важать такі обіцянки сьогодні?
40 років Гельсінським угодам: як СРСР і Європа обіцяли берегти кордони
35 країн, серед яких СРСР, США та Канада, підписали 30 липня – 1 серпня 1975 року документ, який мав на меті зменшити напругу, вберегти світ від нового переділу кордонів, військової агресії і захистити права людини. Та декларація називалась заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі. Через 40 років від дня підписання документ, більше відомий як Гельсінські угоди, а сам політичний орган – як ОБСЄ. Сучасні Україна та Росія на той момент були представлені республіками СРСР, що також підписав декларацію.
Гельсінські угоди суттєво «розрядили» геополітичну напругу, не розділивши підписантів на «переможців» і «переможених». Стрижень документу «Декларація принципів», фактично, був спільною програмою дій для будівництва єдиної, мирної, демократичної і процвітаючої Європи.
Непорушність кордонів, суверенітет і права людини
Зокрема, він передбачав, що країни-підписанти поважатимуть суверенітет та права одне одної «вільно вибирати й розвивати свої політичні, соціальні, економічні та культурні системи, а також право встановлювати свої закони та адміністративні правила». Окрім того, йшлось про незастосування сили або погрози силою, з метою порушення «територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави». Держави підписались і під непорушністю кордонів на той момент та на майбутнє, а також мали намір мирно вирішувати суперечки.
Окремим та важливим для українців пунктами були повага до прав людини і свобод, а також рівноправ'я та право народів розпоряджатися своєю долею. Саме керуючись цими зобов’язаннями, під якими підписався Радянський Союз, українські громадські діячі та правозахисники того часу сформували Українську громадську групу сприяння виконанню Гельсінських угод, відому також як Українська Гельсінська група.
Серед її засновників були відомі дисиденти Левко Лук’яненко, Олекса Тихий, Микола Руденко. Радянська влада вже за кілька років почала арештовувати активістів через зібрані ними доказів порушень Гельсінських угод – про факти утиску прав українців в СРСР вони інформували європейські країни. Часто членів спілки засуджували за суворою статтею 62 Кримінального кодексу УРСР – «антирадянська агітація та пропаганда», а це означало до десяти років ув’язнення та роки заслань.
Гельсінські угоди – поворотний пункт в історії – Юхновський
Ігор Юхновський
Гельсінські угоди стали поворотним пунктом в історії Європи та людства, вважає екс-голова Українського інституту національної пам'яті Ігор Юхновський. Завдяки їм відносини між СРСР та США в рамках Холодної війни почали «нормалізовуватись», говорить він.
Це були хороші угоди. І мені здається, Радянський Союз намагався цих угод, певною мірою, дотримуватися
Ігор Юхновський
«Я вважаю, що закріплення кордонів, по-перше. Піклування про права людини, по-друге. Це були хороші угоди. І мені здається, Радянський Союз намагався цих угод, певною мірою, дотримуватися», – каже Юхновський.
Українська РСР до та після Другої світової війни дуже відрізнялись, вважає він. За словами Ігоря Юхновського, повернувшись у 1945 році з фронту переможцями, українці заселили міста отримували посади в органах влади. І тому, фактично, розвивались паралельно дві гілки національного відродження.
«Одна гілка – офіційна, я б сказав, партійна, де в складі правлячої Комуністичної партії було дуже багато українців. А з іншого боку, була Гельсінська спілка, яка намагалась для Української РСР добитись прав, записаних у Конституції СРСР, зокрема права на відокремлення і створення власної держави», – говорить Юхновський.
Саме Гельсінські угоди, які сприяли національному відродженню, до Україні в 1991 році здобути незалежність, вважає він.
Домовленості цінні, коли їх поважають ті, хто ставить підпис – Огризко
1)Питання про особливості в процесі феодалізації великого Новгорода було поставлене ще Рожковим, який відніс новгородський феодалізм до типу так званого муніципального феодалізму
На його думку, "з господарського погляду муніципальний феодалізм характеризується перевагою транзитної, зовнішньої торгівлі, якій підпорядковуються і ремесло, і землеробство чи інші галузі сільського господарства".
Але коли прийняти це визначення, то муніципальним феодалізмом доведеться називати не тільки феодалізм у Новгороді, а й суспільно-економічний лад Фінікії, Карфагена, словом, тих країн, де була дуже розвинута зовнішня торгівля.
До того ж Рожков не пояснив, як же виник цей муніципальний феодалізм у Новгороді.
Природно, що при встановленні особливостей у процесі феодалізації Новгорода доведеться відмовитись від цього поняття.
2)Монго́льська нава́ла на Київську Русь — вторгнення монгольських військ на землі руських князівств у 13-14 ст., внаслідок якого останні втратили політичну самостійність і були включені до складу Монгольської імперії, найбільшої держави світу тих часів. Щодо цих подій в українській історіографії вживають також терміни орди́нська нава́ла або монго́ло-тата́рська нава́ла.
3)З перших днів правління Іван III зіткнувся з серйозними труднощами: його володіння були в оточенні ворогів (Орда, Литва і князівства, що не визнавали влади Москви), та й всередині країни ще були могутні сили, які протистояли йому. Але молодий князь твердо продовжив політику, започатковану його попередниками. Спершу він взявся за приєднання Новгорода, де тривала гостра боротьба між прихильниками Литви і Москви. Щоби прискорити вирішення питання на свою користь, у 1471 р. Іван III рушив на Новгород. На р. Шелонь відбулася битва, в якій новгородці зазнали поразки, а Новгород потрапив у залежність від Москви. У 1478 р. московське військо вступило в місто, а в 1492 р. новгородський вічовий дзвін — символ незалежності міста — було знято і відвезено до Москви.
Відтоді всі новгородські землі остаточно увійшли до складу Московської держави. З приєднанням Новгорода землі головного суперника Москви — Твері — опинилися в оточенні, і в 1485 р. тверичі визнали владу Івана III. Того ж року він оголосив себе «государем всея Русі», в офіційних документах почала з'являтися назва «Росія». До того ж його одруження з візантійською принцесою Зоєю (після хрещення — Софією) Палеолог дозволило Москві претендувати на роль центру православ'я після загибелі Візантійської імперії. З'явилася сумнівна теорія, що Москва — то третій Рим. Для підтвердження своїх претензій вона запозичила державний герб Візантії — двоголового орла.