Перша була призначена на 1928–1933 роки. директиву про її складання ухвалив xv з'їзд вкп(б) у 1927. це мала бути п'ятирічка прискореної індустріалізації срср, навколо її змісту точилася спочатку велика політична боротьба між сталіним і троцьким. щойно у квітні 1929 xvi конференція вкп(б) ухвалила остаточний план п'ятирічки, а ще тривала боротьба за розміщення промисловості; держплан срср обстоював розбудову коштом україни урало-кузнецького комбінату, а держплан урср економічно обґрунтовував доцільність розвитку промисловості головне в україні. 15 травня 1930 цк вкп(б) вирішив справу на користь уралу й кузбасу. зміст п'ятирічки було відповідно змінено. перша п'ятирічка також не передбачала примусово прискореної колективізації сільського господарства та такої кількості експорту сільсько-господарської продукції, яка виявилася потрібною для оплати імпорту машин і обладнання у зв'язку зі світовою аграрною й фінансовою кризою.під час виконання першої п'ятирічки, крім сільського господарства, виникла паливна криза, велика нестача металів, криза на транспорті. п'ятирічний план повністю виконаний не був. проте, було збудовано близько 1 500 нових промислових підприємств, у тому числі близько 400 в україні; машини імпортовано переважно з-за кордону. крім урало-кузнецького метало-вугільного комбінату, у центральній росії розбудовано нову машинобудівну та військову промисловість, а в україні — дніпрогес та інші електростанції, тракторне (з конвеєра хтз зійшов перший трактор), комбайнове та гірниче машинобудування. будівництво нових заводів вивело україну на рівень великих індустріальних країн європи, її промисловий потенціал у 1940 році у сім разів перевищував показник 1913 року. загалом, протягом першої п'ятирічки створилася радянська економічна система у такій формі, у якій вона зберігалася до 1991 року.виконання першої п'ятирічки, що відбувалося коштом споживання населення, і одночасна суцільна колективізація викликали в україні голодову катастрофу 1932−1933 і тривале та різке зниження життєвого стандарту.
Імперія карла великогочас найбільшої могутності франкської держави припадає на правління сина піпіна короткого — карла великого (742-814).внаслідок кількох воєн він значно розширив кордони франкської держави, підпорядкувавши своїй владі різні племена і народності.карл перейшов у наступ на арабську іспанію. правда, його перший похід в іспанію (778) не був успішним.надалі франки методично просувалися на південь від піренеїв. у 801 р. в арабів була відібрана барселона на території північно-східної іспанії заснована іспанська марка (прикордонна територія), населення якої становили головним чином баски і наварці.за карла великого внаслідок тривалих воєн (з 772 по 804 р.) була завойована і приєднана до франкської держави саксонія.внаслідок багатьох воєн кордони франкської держави значно розширилися. за площею держава франків наближалася до старої західної римської імперії і так само включала до свого складу різні племена і народності.королівський титул більше не задовольняв франкського короля. карл чекав лише зручної нагоди, щоб проголосити себе імператором. така нагода випала, коли слабкий і безвільний папа лев iii, що викликав проти себе опозицію римської знаті, втік до карла, у якого шукав захист. карл дав папі надійну охорону і сам очолив похід на рим. у подяку за цю папа наприкінці 800 р. в соборі св. петра в римі вінчав франкського короля імператорською короною. так була встановлена нова імперія на заході. ця подія викликала конфлікти між карлом і візантією, імператори якої вважали себе єдиними спадкоємцями старого риму.в останні роки життя карл обрав постійним місцем перебування свою нову столицю ахен. головну увагу він приділяв зміцненню нових рубежів для оборони і подальших захоплень.на початку ix ст. карл користувався великим впливом не тільки всередині імперії, а й за її межами: з ним рахувалися королі держав в ії; його заступництва шукали королі шотландії , вожді племінних ірландських князів.однак за зовнішнім благополуччям імперії приховувалася її внутрішня слабкість. створена шляхом завоювань, вона булі надзвичайно різноманітна за етнічним складом. крім франків і підвладних їм племен і народностей на території колишньої галлії до імперії карла великого входили сакси, фризи, бавари, алвмани, тюринги, лангобардні та ін.кожна з територій імперії без постійного військового й адміністративного примусу не хотіла підкорятися владі завойовників. тому карл великий проводив усе своє життя в походах, відправляючись кожний різ туди, де виникала реальна загроза відпадання тієї або іншої території. з часом утримувати завойовані племена і народності ставало все важче. неміцні, суто зовнішні зв'язки між окремими частинами імперії розірвались через три десятиріччя після смерті імперії карла великого
