Какие государства образовались на Ближнем Востоке после распада могущественной Ассирийской державы (три позиции) Нововавилонское царство, Мидия, Финикия,Хеттское царство,Лидия,государство Миттани,
Древнейшие в мире государства возникли в двух южных странах в долинах полноводных рек приблизительно в одно время (5 тыс. лет назад или несколько раньше): 1. Египет - страна, расположенная по обоим берегам Нила от первого порога на юге до Средиземного моря на севере; на запад и на восток от Египта простираются пустыни. Древние египтяне называли свою страну Кемет (Черная). Этим они отличали черную плодородную землю в долине Нила от "красной", непригодной для обитания в пустыне. Название Египет дано греками. Предположительно оно происходит от одного из имен древнейшей столицы страны - Хикупта (дословно "Крепость духа Пта" - бога-покровителя этого города).
2. Шумер - древняя страна, расположенная в Южном Двуречье, т. е. по берегам Евфрата и Тигра в их нижнем течении (юг современного Ирака). Название страны происходит от имени древнейшего ее населения - шумеров, известного ученым.
Духовенство. У Середньовіччі люди були глибоко віруючими, церква відігравала ключову роль у середньовічному суспільстві. Люди у Середньовіччі прагнули свої душі, саме тому, роль духовенства була дуже важливою. Християнське духовенство поділялось на біле та чорне. До білого духовенства належали єпископи та священики, які обслуговували релігійні потреби мирян: правили месу, здійснювали церковні таїнства. Ядром повсякденного релігійного життя була парафія, яка об’єднувала жителів кількох сіл чи кварталів, на чолі парафії стояв парох – місцевий священик. У свою чергу парафія підпорядковувалась єпархії, на чолі з єпископом, а єпархії об’єднувались в архієпископство. На підтримку життєдіяльності церкви віряни сплачували десятину – десяту частину від своїх прибутків.
До чорного духовенства належади ченці, а бо монахи, які дотримувалсиь суворих умов життя, жили усамітнено, а згодом почали утворювати монастирі, що в перекладі з грецької означає – «відлюдне житло». Монастир був також і господарським комплексом, монахи самі себе повністю зебезпечували їжею та всім необхідним. Крім того, сааме монастирі були середньовічними осередками освіти та науки. На рубежі VI – VII ст.. при монастирях виникають скрипторії – спеціальні майстерні для переписування, створення та оформлення книг. Виникали монастирські бібліотеки та відкривались школи.
Світські феодали. Важливу роль в середньовічному суспільстві займали світські феодали, тобто «ті що воюють», тобто світські феодали. В середовищі феодалів сформувалась система васалітету – ієрархічна феодальна драбина. На її вершині був король – найбагатший власник землі. Саме він вважався верховним сеньйором, або сюзереном усіх феодалів. Нижче розміщувалися найбільші світські феодали – герцоги, маркізи, графи, яких наділяв землею сам король. Тому вони були залежними від короля та підпорядковувалися йому. Відповідно вже їхні васали, що називалися баронами, посідали ще нижчу сходинку феодальної драбини. Нижче розташовувалися рицарі. Потрібно зазначити, що в кожній країні система васалітету мала свої особливості, наприклад в Франції дотримувалися принципу: «васал мого васала – не мій васал». Натомість в Англії, всі підпорядковувалися безпосередньо королю.
Передача феоду відбувалась дуже пишно, сеньйор передавав новому васалу прапорець, перстень, чи ще якийсь символ влади. Після цього васал присягав сюзерену на вірність. Васал зобов’язувався охороняти честь, життя та майно сеньйора, воювати на боці сеньйора, в свою чергу сеньйор зобов’язувався захищати й підтримувати васала, піклуватися про його володіння. У мирний період феодали вели тривалі міжусобні війни. Аби їх припинити церква прийняла кілька постанов про Божий мир. Саме у війнах, внутрішніх чи зовнішніх, поступово формувалась ідеологія та психологія рицарства. На початку за терміном «рицар» розуміли кінного воїна, що ніс васальну служб, але згодом це поняття набуло ширшого значення - стало синонімом знатності та шляхетності. Рицари мали свої ідеали, основою рицарської поведінки стала куртуазність – дотримання правил хорошого тону. Ці правила передбачали не лише хоробрість, але і гречність, ввічливість, щедрість, вміння складати вірші та грати на музичних інструментах. Здобути звання рицаря було непросто, спочатку хлопчики служили пажами, носили зброю за своїми покровителями, брали участь в битвах, згодом їх посвячували в рицарі. Процедура посвятив рицарі булла урочистою та багатою на різін звичаї. Крім битв, невід’ємним елменто рицарського життя була участь в турнірах, де рицарі демонстрували свої здібності, більше того кожен рицар мав свій герб, за яким його впізнавали, але здобути його було теж непросто.
1. Египет - страна, расположенная по обоим берегам Нила от первого порога на юге до Средиземного моря на севере; на запад и на восток от Египта простираются пустыни. Древние египтяне называли свою страну Кемет (Черная). Этим они отличали черную плодородную землю в долине Нила от "красной", непригодной для обитания в пустыне. Название Египет дано греками. Предположительно оно происходит от одного из имен древнейшей столицы страны - Хикупта (дословно "Крепость духа Пта" - бога-покровителя этого города).
2. Шумер - древняя страна, расположенная в Южном Двуречье, т. е. по берегам Евфрата и Тигра в их нижнем течении (юг современного Ирака). Название страны происходит от имени древнейшего ее населения - шумеров, известного ученым.
Духовенство. У Середньовіччі люди були глибоко віруючими, церква відігравала ключову роль у середньовічному суспільстві. Люди у Середньовіччі прагнули свої душі, саме тому, роль духовенства була дуже важливою. Християнське духовенство поділялось на біле та чорне. До білого духовенства належали єпископи та священики, які обслуговували релігійні потреби мирян: правили месу, здійснювали церковні таїнства. Ядром повсякденного релігійного життя була парафія, яка об’єднувала жителів кількох сіл чи кварталів, на чолі парафії стояв парох – місцевий священик. У свою чергу парафія підпорядковувалась єпархії, на чолі з єпископом, а єпархії об’єднувались в архієпископство. На підтримку життєдіяльності церкви віряни сплачували десятину – десяту частину від своїх прибутків.
До чорного духовенства належади ченці, а бо монахи, які дотримувалсиь суворих умов життя, жили усамітнено, а згодом почали утворювати монастирі, що в перекладі з грецької означає – «відлюдне житло». Монастир був також і господарським комплексом, монахи самі себе повністю зебезпечували їжею та всім необхідним. Крім того, сааме монастирі були середньовічними осередками освіти та науки. На рубежі VI – VII ст.. при монастирях виникають скрипторії – спеціальні майстерні для переписування, створення та оформлення книг. Виникали монастирські бібліотеки та відкривались школи.
Світські феодали. Важливу роль в середньовічному суспільстві займали світські феодали, тобто «ті що воюють», тобто світські феодали. В середовищі феодалів сформувалась система васалітету – ієрархічна феодальна драбина. На її вершині був король – найбагатший власник землі. Саме він вважався верховним сеньйором, або сюзереном усіх феодалів. Нижче розміщувалися найбільші світські феодали – герцоги, маркізи, графи, яких наділяв землею сам король. Тому вони були залежними від короля та підпорядковувалися йому. Відповідно вже їхні васали, що називалися баронами, посідали ще нижчу сходинку феодальної драбини. Нижче розташовувалися рицарі. Потрібно зазначити, що в кожній країні система васалітету мала свої особливості, наприклад в Франції дотримувалися принципу: «васал мого васала – не мій васал». Натомість в Англії, всі підпорядковувалися безпосередньо королю.
Передача феоду відбувалась дуже пишно, сеньйор передавав новому васалу прапорець, перстень, чи ще якийсь символ влади. Після цього васал присягав сюзерену на вірність. Васал зобов’язувався охороняти честь, життя та майно сеньйора, воювати на боці сеньйора, в свою чергу сеньйор зобов’язувався захищати й підтримувати васала, піклуватися про його володіння. У мирний період феодали вели тривалі міжусобні війни. Аби їх припинити церква прийняла кілька постанов про Божий мир. Саме у війнах, внутрішніх чи зовнішніх, поступово формувалась ідеологія та психологія рицарства. На початку за терміном «рицар» розуміли кінного воїна, що ніс васальну служб, але згодом це поняття набуло ширшого значення - стало синонімом знатності та шляхетності. Рицари мали свої ідеали, основою рицарської поведінки стала куртуазність – дотримання правил хорошого тону. Ці правила передбачали не лише хоробрість, але і гречність, ввічливість, щедрість, вміння складати вірші та грати на музичних інструментах. Здобути звання рицаря було непросто, спочатку хлопчики служили пажами, носили зброю за своїми покровителями, брали участь в битвах, згодом їх посвячували в рицарі. Процедура посвятив рицарі булла урочистою та багатою на різін звичаї. Крім битв, невід’ємним елменто рицарського життя була участь в турнірах, де рицарі демонстрували свої здібності, більше того кожен рицар мав свій герб, за яким його впізнавали, але здобути його було теж непросто.