На відміну від Пенатів лари були пов’язані з житлом. Римляни вірили, що лари не залишали дому навіть тоді, коли родина змінювала помешкання, тим часом як Пенати йшли за господарями. Батько сім’ї щодня молився ларам, прощався з ними, рушаючи в дорогу, а після повернення посилав їм свої вітання. Тричі на місяць ларам приносили жертви, під час родинних свят їх увінчували квітами. Крім домашніх, римляни шанували також суспільних ларів, що вважалися покровителями міста й держави.
Объяснение:
Лари — шановані в Римі добрі духи, що охороняли дім і родинне щастя.
Пояснення:Французький абсолютизм — абсолютна монархія, що утвердилась у Франції в останні два століття існування Старого порядку. Абсолютизм прийшов на заміну періоду станової монархії і був ліквідований Великою Французькою революцією.
Спроба генеральних штатів в період релігійних війн обмежити королівську владу не вдалась. Цьому завадили прагнення знаті повернутися до феодального роздроблення і бажання міст відновити свою колишню незалежність, тоді як генеральні штати могли бути всього лиш центральною владою, при цьому не надаючи більш широких прав містам та місцевій знаті.
З іншого боку, вищі стани і міщани ворогували між собою. Народ був невдоволений свавіллям дворян і міжусобицями, та був готовий підтримати владу, яка рятувала його від анархії. Генріх IV взагалі не скликав генеральних штатів; після цього вони скликалися лише одного разу. Головним завданням його уряду було покращення економічного добробуту країни і державних фінансів. Йому допомагав міністр Сюллі — суворий і чесний гугенот. Вони піклувалися про розвиток сільськогосподарського сектору (землеробства) і промисловості, про полегшення податкового навантаження, про внесення порядку в фінансову систему, однак для втілення задумів їм забракло часу.
У період раннього дитинства Людовіка XIII, в 1614 році, для припинення заворушень в управлінні були скликані генеральні штати. Третій стан виступив з цільовою програмою перетворень:
1) скликати державних чиновників на певні терміни;
2) привілеї духовенства і дворянства мали бути відмінені, а податки розповсюджувалися б більш рівномірно;
3) уряд припиняв купувати покірність вельмож грошовими роздачами, для того щоби припинити довільні арешти.
Вище духівництво і дворянство були вкрай незадоволені такими заявами і протестували проти слів оратора третього стану, який зрівняв три стани з трьома синами одного батька. Привілейовані стани не хотіли бачити братами людей, яких вони швидше вважали своїми слугами. Скликання штатів не змінило ситуацію, і після цього вони не скликалися протягом 175 років.
Початок встановлення режиму абсолютизму у Франції поклала ще династія Валуа в кінці XV ст. (Людовік XII, Генріх II). Велике значення мало остаточне завершення політичного об'єднання країни за Людовіка XI (1461-1483), а його наступники намагалися скористатися наданими можливостями для встановлення повного контролю над усіма провінціями та для ліквідації автономії міст. До середини XVI ст. майже уся територія країни перебувала під владою короля. Нова династія Бурбонів (з другої пол. XVI ст.) мала уже необмежену владу. Утвердження абсолютизму супроводилося війнами між католиками і гугенотами, монархія зуміла використати і цю обставину для свого зміцнення.
Остаточно сформувався абсолютизм за кардинала Рішельє, який служив у слабовольного Людовіка XIII. Рішельє суворо придушував виступи народних низів, розправлявся з релігійними дисидентами-гугенотами, рішуче карав непокірних магнатів. «Інтереси держави,-стверджував Рішельє,- є найвище благо... Моя перша ціль - велич короля, друга - могутність королівства».
Для управління провінціями замість колишніх герцогів і графів та їх наступників - прево і бальї були поставлені нові королівські чиновники - «інтенданти поліції, юстиції і фінансів». В їхню компетенцію входило керівництво місцевою поліцією та збройними силами, а також збір податків. Інтендантів призначали з осіб немісцевого походження, як правило, незнатних. Ця посада не продавалася з торгів, як майже усі інші.
На відміну від Пенатів лари були пов’язані з житлом. Римляни вірили, що лари не залишали дому навіть тоді, коли родина змінювала помешкання, тим часом як Пенати йшли за господарями. Батько сім’ї щодня молився ларам, прощався з ними, рушаючи в дорогу, а після повернення посилав їм свої вітання. Тричі на місяць ларам приносили жертви, під час родинних свят їх увінчували квітами. Крім домашніх, римляни шанували також суспільних ларів, що вважалися покровителями міста й держави.
Объяснение:
Лари — шановані в Римі добрі духи, що охороняли дім і родинне щастя.
Відповідь:
Пояснення:Французький абсолютизм — абсолютна монархія, що утвердилась у Франції в останні два століття існування Старого порядку. Абсолютизм прийшов на заміну періоду станової монархії і був ліквідований Великою Французькою революцією.
Спроба генеральних штатів в період релігійних війн обмежити королівську владу не вдалась. Цьому завадили прагнення знаті повернутися до феодального роздроблення і бажання міст відновити свою колишню незалежність, тоді як генеральні штати могли бути всього лиш центральною владою, при цьому не надаючи більш широких прав містам та місцевій знаті.
З іншого боку, вищі стани і міщани ворогували між собою. Народ був невдоволений свавіллям дворян і міжусобицями, та був готовий підтримати владу, яка рятувала його від анархії. Генріх IV взагалі не скликав генеральних штатів; після цього вони скликалися лише одного разу. Головним завданням його уряду було покращення економічного добробуту країни і державних фінансів. Йому допомагав міністр Сюллі — суворий і чесний гугенот. Вони піклувалися про розвиток сільськогосподарського сектору (землеробства) і промисловості, про полегшення податкового навантаження, про внесення порядку в фінансову систему, однак для втілення задумів їм забракло часу.
У період раннього дитинства Людовіка XIII, в 1614 році, для припинення заворушень в управлінні були скликані генеральні штати. Третій стан виступив з цільовою програмою перетворень:
1) скликати державних чиновників на певні терміни;
2) привілеї духовенства і дворянства мали бути відмінені, а податки розповсюджувалися б більш рівномірно;
3) уряд припиняв купувати покірність вельмож грошовими роздачами, для того щоби припинити довільні арешти.
Вище духівництво і дворянство були вкрай незадоволені такими заявами і протестували проти слів оратора третього стану, який зрівняв три стани з трьома синами одного батька. Привілейовані стани не хотіли бачити братами людей, яких вони швидше вважали своїми слугами. Скликання штатів не змінило ситуацію, і після цього вони не скликалися протягом 175 років.
Початок встановлення режиму абсолютизму у Франції поклала ще династія Валуа в кінці XV ст. (Людовік XII, Генріх II). Велике значення мало остаточне завершення політичного об'єднання країни за Людовіка XI (1461-1483), а його наступники намагалися скористатися наданими можливостями для встановлення повного контролю над усіма провінціями та для ліквідації автономії міст. До середини XVI ст. майже уся територія країни перебувала під владою короля. Нова династія Бурбонів (з другої пол. XVI ст.) мала уже необмежену владу. Утвердження абсолютизму супроводилося війнами між католиками і гугенотами, монархія зуміла використати і цю обставину для свого зміцнення.
Остаточно сформувався абсолютизм за кардинала Рішельє, який служив у слабовольного Людовіка XIII. Рішельє суворо придушував виступи народних низів, розправлявся з релігійними дисидентами-гугенотами, рішуче карав непокірних магнатів. «Інтереси держави,-стверджував Рішельє,- є найвище благо... Моя перша ціль - велич короля, друга - могутність королівства».
Для управління провінціями замість колишніх герцогів і графів та їх наступників - прево і бальї були поставлені нові королівські чиновники - «інтенданти поліції, юстиції і фінансів». В їхню компетенцію входило керівництво місцевою поліцією та збройними силами, а також збір податків. Інтендантів призначали з осіб немісцевого походження, як правило, незнатних. Ця посада не продавалася з торгів, як майже усі інші.