область человеческой деятельности, направленная на выработку и систематизацию объективных знаний о действительности. Эта деятельность осуществляется путём сбора фактов, их регулярного обновления, систематизации и критического анализа. На этой основе выполняется синтез новых знаний или обобщения, которые описывают наблюдаемые природные или общественные явления и указывают на причинно-следственные связи, что позволяет осуществить прогнозирование. Те гипотезы, которые описывают совокупность наблюдаемых фактов и не опровергаются экспериментами, признаются законами природы или общества[1] (см. научный метод).
По мнению историка науки И. Н. Веселовского, «Современная наука, по существу, опирается на следующие три основы: 1) применение эксперимента, наблюдения и опыта при изучении природы; 2) логические доказательства выводов, полученных из основных предпосылок; 3) возможность математического представления природных процессов.»[2]
Наука в широком смысле включает в себя все условия и компоненты соответствующей деятельности:
Фараон у Стародавньому Єгипті одноосібно керував державою: одночасно був і верховним правителем, і головнокомандувачем. Тільки він мав право призначати та звільняти чиновників, видавати закони, оголошувати війну та укладати мир. Уся земля вважалася його власністю.
Найближчим помічником фараона був візир, який виконував обов’язки головного скарбника, стежив за станом зрошувальних каналів, зберіганням зерна, будівництвом фортець тощо. Влада на місцях, у номах (єгипетських областях), належала номархам, яких особисто призначав фараон.
Знатні та багаті люди – вельможі – виконували різноманітні доручення фараона, були суддями на місцях, обіймали різноманітні посади. У розпорядженні вельмож було багато чиновників[1], стражників і воїнів. Серед чиновників виділялися грамотії – писарі. Вони займали високе становище в суспільстві. Писарі записували прийняті фараоном рішення, складали угоди, визначали та збирали податки[2], вели облік польових робіт, врожаю, кількості худоби та ін.
[1] Чиновники – люди, які перебували на державній службі.
[2] Податок – обов’язковий збір коштів або продуктів з населення на користь держави.
область человеческой деятельности, направленная на выработку и систематизацию объективных знаний о действительности. Эта деятельность осуществляется путём сбора фактов, их регулярного обновления, систематизации и критического анализа. На этой основе выполняется синтез новых знаний или обобщения, которые описывают наблюдаемые природные или общественные явления и указывают на причинно-следственные связи, что позволяет осуществить прогнозирование. Те гипотезы, которые описывают совокупность наблюдаемых фактов и не опровергаются экспериментами, признаются законами природы или общества[1] (см. научный метод).
По мнению историка науки И. Н. Веселовского, «Современная наука, по существу, опирается на следующие три основы: 1) применение эксперимента, наблюдения и опыта при изучении природы; 2) логические доказательства выводов, полученных из основных предпосылок; 3) возможность математического представления природных процессов.»[2]
Наука в широком смысле включает в себя все условия и компоненты соответствующей деятельности:
Объяснение:
Объяснение:
Фараон у Стародавньому Єгипті одноосібно керував державою: одночасно був і верховним правителем, і головнокомандувачем. Тільки він мав право призначати та звільняти чиновників, видавати закони, оголошувати війну та укладати мир. Уся земля вважалася його власністю.
Найближчим помічником фараона був візир, який виконував обов’язки головного скарбника, стежив за станом зрошувальних каналів, зберіганням зерна, будівництвом фортець тощо. Влада на місцях, у номах (єгипетських областях), належала номархам, яких особисто призначав фараон.
Знатні та багаті люди – вельможі – виконували різноманітні доручення фараона, були суддями на місцях, обіймали різноманітні посади. У розпорядженні вельмож було багато чиновників[1], стражників і воїнів. Серед чиновників виділялися грамотії – писарі. Вони займали високе становище в суспільстві. Писарі записували прийняті фараоном рішення, складали угоди, визначали та збирали податки[2], вели облік польових робіт, врожаю, кількості худоби та ін.
[1] Чиновники – люди, які перебували на державній службі.
[2] Податок – обов’язковий збір коштів або продуктів з населення на користь держави.