Освічений абсолютизм — політика, здійснювана у XVIII столітті в деяких європейських монархічних державах. Її змістом було знищення або перетворення «згори» найбільш застарілих феодальних порядків. Монархи, які здійснювали цю політику, зображували своє правління як союз королів і філософів.
Особливості освіченого абсолютизму Редагувати
Теорія «освіченого абсолютизму», родоначальником якої вважається Томас Гоббс, цілком пройнята раціоналістичною філософією тництва. Сутність її полягає в ідеї світської держави, в прагненні абсолютизму поставити вище всього центральну владу. До XVIII століття державна ідея, виразником якої був абсолютизм, розумілася вузькопрактично: поняття про державу зводилося до сукупності прав державної влади. Міцно тримаючись за вироблені традицією погляди, освічений абсолютизм вніс разом з тим і нове розуміння держави, яка вже накладає на державну владу, що користується правами, і обов'язки. Наслідком такого погляду, що склалася під впливом теорії договірного походження держави, з'явилося те теоретичне обмеження абсолютної влади, яке викликало в європейських країнах цілу низку реформ, де поруч з прагненням до «державної користі» висувалися турботи про загальний добробут тницька» література XVIII століття не тільки ставила завдання критики старих порядків: прагнення філософів і політиків того часу сходилися в тому, що реформа повинна здійснитися державою і в інтересах держави. Не дивно, що ці ідеї припали до смаку деяким монархам, зокрема Фрідріху II. Ще в юності він захопився філософією і листуванням із вільнодумцями, став масоном і написав власний трактат із критикою політичної теорії Макіавеллі, виданий в Голландії під вигаданим ім'ям. А ставши королем, Фрідріх II із завзяттям взявся за проведення реформ — у відповідності із власним розумінням ідей тництва. Він заборонив тортури й оголосив про скасування цензури. Переконаний прихильник свободи віросповідання, король стверджував, що може звести у Пруссії святилища навіть для язичників, якщо ті захочуть оселитися в його державі, а згодом таки розпорядився побудувати католицький собор у Берліні, населеному переважно протестантами. Приватну власність оголосили недоторканною, судочинство за порадою Монтеск'є відокремили від виконавчої влади. За наказом монарха був створений новий звід законів. Фрідріх II запровадив у Пруссії загальну початкову освіту, будував дороги, заохочував заснування нових мануфактур, скасував митниці всередині королівства. Така державна політика, власне, й дістала назву «освіченого абсолютизму»[1].
«Освічений абсолютизм», принаймні в теорії прагнув до союзу монархів і філософів, які бажали підпорядкувати держава чистому розумові. Не дивно, що в літературі «освічений абсолютизм» був зустрінутий захоплено. Найбільш яскравий приклад цього захоплення — політичний світогляд Вольтера, цієї ж точки зору трималася і школа фізіократів з Кене, Мерсьє-де-ла-Рів'єром і Тюрго на чолі.
В середине Х века в Жетысу и в части Восточного Туркестана было создано государство Караханидов. Столицей стал город Баласагун.
В этнический состав государства Караханидов входили племена жикил, ягма, карлуков, огузов, канлов, уйсунов и другие тюркоязычные племена. Особую роль в создании государства сыграло племя карлуков. Помимо выходцев из этого племени правителями избирались также выходцы из племен ягма и жикил
Каракитайское (Кара-киданьское) ханство (монг. Хар Хятан) — средневековое феодальное государство, существовавшее в Средней и Центральной Азии в 1140—1212 гг. Было основано киданьским принцем Елюем Даши в 1125 году после падения империи Ляо. Мусульмане называли страну Каракитайским (Кара-киданьским) ханством, китайцы — Западным Ляо (кит. трад. 西遼, упр. 西辽, пиньинь Xī Liáo, палл. Си Ляо); правитель носил сразу два титула — император и гурхан. Столицей ханства был город Хусыфдо (Баласагун) на реке Чу. Империя занимала территорию от Амударьи и Балхаша до Куньлуня и нагорий Бэйшаня. В 1211 году ханство было покорено найманами во главе с Кучлуком. В 1218 году оно было завоёвано Чингисханом и вошло в состав Монгольской империи.
Освічений абсолютизм — політика, здійснювана у XVIII столітті в деяких європейських монархічних державах. Її змістом було знищення або перетворення «згори» найбільш застарілих феодальних порядків. Монархи, які здійснювали цю політику, зображували своє правління як союз королів і філософів.
Особливості освіченого абсолютизму Редагувати
Теорія «освіченого абсолютизму», родоначальником якої вважається Томас Гоббс, цілком пройнята раціоналістичною філософією тництва. Сутність її полягає в ідеї світської держави, в прагненні абсолютизму поставити вище всього центральну владу. До XVIII століття державна ідея, виразником якої був абсолютизм, розумілася вузькопрактично: поняття про державу зводилося до сукупності прав державної влади. Міцно тримаючись за вироблені традицією погляди, освічений абсолютизм вніс разом з тим і нове розуміння держави, яка вже накладає на державну владу, що користується правами, і обов'язки. Наслідком такого погляду, що склалася під впливом теорії договірного походження держави, з'явилося те теоретичне обмеження абсолютної влади, яке викликало в європейських країнах цілу низку реформ, де поруч з прагненням до «державної користі» висувалися турботи про загальний добробут тницька» література XVIII століття не тільки ставила завдання критики старих порядків: прагнення філософів і політиків того часу сходилися в тому, що реформа повинна здійснитися державою і в інтересах держави. Не дивно, що ці ідеї припали до смаку деяким монархам, зокрема Фрідріху II. Ще в юності він захопився філософією і листуванням із вільнодумцями, став масоном і написав власний трактат із критикою політичної теорії Макіавеллі, виданий в Голландії під вигаданим ім'ям. А ставши королем, Фрідріх II із завзяттям взявся за проведення реформ — у відповідності із власним розумінням ідей тництва. Він заборонив тортури й оголосив про скасування цензури. Переконаний прихильник свободи віросповідання, король стверджував, що може звести у Пруссії святилища навіть для язичників, якщо ті захочуть оселитися в його державі, а згодом таки розпорядився побудувати католицький собор у Берліні, населеному переважно протестантами. Приватну власність оголосили недоторканною, судочинство за порадою Монтеск'є відокремили від виконавчої влади. За наказом монарха був створений новий звід законів. Фрідріх II запровадив у Пруссії загальну початкову освіту, будував дороги, заохочував заснування нових мануфактур, скасував митниці всередині королівства. Така державна політика, власне, й дістала назву «освіченого абсолютизму»[1].
«Освічений абсолютизм», принаймні в теорії прагнув до союзу монархів і філософів, які бажали підпорядкувати держава чистому розумові. Не дивно, що в літературі «освічений абсолютизм» був зустрінутий захоплено. Найбільш яскравий приклад цього захоплення — політичний світогляд Вольтера, цієї ж точки зору трималася і школа фізіократів з Кене, Мерсьє-де-ла-Рів'єром і Тюрго на чолі.
Государство Караханидов (942–1212 гг.)
В середине Х века в Жетысу и в части Восточного Туркестана было создано государство Караханидов. Столицей стал город Баласагун.
В этнический состав государства Караханидов входили племена жикил, ягма, карлуков, огузов, канлов, уйсунов и другие тюркоязычные племена. Особую роль в создании государства сыграло племя карлуков. Помимо выходцев из этого племени правителями избирались также выходцы из племен ягма и жикил
Каракитайское (Кара-киданьское) ханство (монг. Хар Хятан) — средневековое феодальное государство, существовавшее в Средней и Центральной Азии в 1140—1212 гг. Было основано киданьским принцем Елюем Даши в 1125 году после падения империи Ляо. Мусульмане называли страну Каракитайским (Кара-киданьским) ханством, китайцы — Западным Ляо (кит. трад. 西遼, упр. 西辽, пиньинь Xī Liáo, палл. Си Ляо); правитель носил сразу два титула — император и гурхан. Столицей ханства был город Хусыфдо (Баласагун) на реке Чу. Империя занимала территорию от Амударьи и Балхаша до Куньлуня и нагорий Бэйшаня. В 1211 году ханство было покорено найманами во главе с Кучлуком. В 1218 году оно было завоёвано Чингисханом и вошло в состав Монгольской империи.