У 1632 році шляхом об'єднання Київської братської школи та Лаврської школи було створено перший вищий навчальний заклад в Україні - Києво-Могилянська колегія, в якій навчалися переважно діти української шляхти, старшини, духовенства, заможних міщан і козаків. Братські школи зіграли прогресивну роль в поширенні освіти та розвитку української культури, в боротьбі українського народу за визволення від гніту польських феодалів, за возз'єднання України з Росією.
В кінці XVII і в XVIII в. значний вплив на розвиток науки і освіти в Україні робила Києво-Могилянська колегія (в 1701 р, за царським указом, вона отримала титул і права академії і стала називатися Київською академією), названа на честь свого протектора митрополита П. Могили. Навчання в ній носило переважно загальноосвітній характер. Курс навчання тривав 12 років і ділився на 8 класів: фару (підготовчий клас), інфіму (молодший клас), граматику, синтаксиму і вищі - поетику, риторику, філософію і богослов'я. Студенти одержували філологічне підготування, знання мов: слов'янського, українського літературного, грецької, латинської, польської, опановували поетичним і риторичним мистецтвом, вивчали класичну грецьку і римську і частково середньовічну літературу, історію, географію, філософію і богослов'я.
Зародки початкової освіти в Україні були придушені Валуєв-ським циркуляром 1863 р., який наклав важкі пути на українську культуру взагалі: «...більшість малоросів самі вельми грунтовно доводять, що ніякої малоросійської мови не було, немає і бути не може, і що наріччя їх, що вживає простонароддя, є та ж російська мова, тільки зіпсована впливом на нього Польщі». Циркуляр заборонив друкування підручників, популярної літератури, духовних книг українською мовою.
Цей процес був посилений характером реформи освіти. У другій половині XIX ст. на українських землях залежно від державного підпорядкування викладання велося різними мовами: російською, польською, німецькою. Російська мова панувала на Лівобережній та Степовій Україні. У 1864 р. всі початкові школи дістали єдину назву — початкові народні училища. Вони були проголошені безстановими і мали таку навчальну програму: закон божий, письмо, читання, 4 дії арифметики, церковний спів. Таких шкіл на кінець XIX ст. було лише 1/ тис., внаслідок чого близько 70 % дітей залишилося поза школою.
У 1632 році шляхом об'єднання Київської братської школи та Лаврської школи було створено перший вищий навчальний заклад в Україні - Києво-Могилянська колегія, в якій навчалися переважно діти української шляхти, старшини, духовенства, заможних міщан і козаків. Братські школи зіграли прогресивну роль в поширенні освіти та розвитку української культури, в боротьбі українського народу за визволення від гніту польських феодалів, за возз'єднання України з Росією.
В кінці XVII і в XVIII в. значний вплив на розвиток науки і освіти в Україні робила Києво-Могилянська колегія (в 1701 р, за царським указом, вона отримала титул і права академії і стала називатися Київською академією), названа на честь свого протектора митрополита П. Могили. Навчання в ній носило переважно загальноосвітній характер. Курс навчання тривав 12 років і ділився на 8 класів: фару (підготовчий клас), інфіму (молодший клас), граматику, синтаксиму і вищі - поетику, риторику, філософію і богослов'я. Студенти одержували філологічне підготування, знання мов: слов'янського, українського літературного, грецької, латинської, польської, опановували поетичним і риторичним мистецтвом, вивчали класичну грецьку і римську і частково середньовічну літературу, історію, географію, філософію і богослов'я.
Объяснение:
Зародки початкової освіти в Україні були придушені Валуєв-ським циркуляром 1863 р., який наклав важкі пути на українську культуру взагалі: «...більшість малоросів самі вельми грунтовно доводять, що ніякої малоросійської мови не було, немає і бути не може, і що наріччя їх, що вживає простонароддя, є та ж російська мова, тільки зіпсована впливом на нього Польщі». Циркуляр заборонив друкування підручників, популярної літератури, духовних книг українською мовою.
Цей процес був посилений характером реформи освіти. У другій половині XIX ст. на українських землях залежно від державного підпорядкування викладання велося різними мовами: російською, польською, німецькою. Російська мова панувала на Лівобережній та Степовій Україні. У 1864 р. всі початкові школи дістали єдину назву — початкові народні училища. Вони були проголошені безстановими і мали таку навчальну програму: закон божий, письмо, читання, 4 дії арифметики, церковний спів. Таких шкіл на кінець XIX ст. було лише 1/ тис., внаслідок чого близько 70 % дітей залишилося поза школою.