Оголошуючи у серпні 1914 р. війну Німеччині, Японська імперіяплекала плани розширення зони свого впливу в Китаї, на Далекому Сході й отримання німецьких володінь у зоні Тихого океану. На другому році війни Японія пред'явила Китаю так звану «21 вимогу», задоволення яких фактично перетворили б цю країну у вотчину Японії. Власне, щодо Китаю й Тихого океану, то тут японці частково д осягли мети. Щодо далекосхідного регіону Росії, то реалізувати задумане через невдалу інтервенцію в цю країну, охоплену громадянською війною, не вдалося. За давньою японською традицією, колону солдатів, що відправлялися на війну, очолював вояк, який ніс на плечі списану ієрогліфами двометрову збільшену копію «самодзі» - круглої лопатки, якою в японській сім'ї розкладають рис у тарілки. Такими лопатами японські генерали сподівалися «черпати» багаті трофеї на полях битв Першої світової війни. По війні їх спіткало гірке розчарування - Вашинґтонська мирна конференція 1921-1922 рр. проголосила політику «відчинених дверей» - рівних можливостей для всіх країн - у Китаї. І хоча у Вашинґтоні Японії було надано право мати на Тихому океані третій за потужністю (після США й Великої Британії) військово-морський флот водотоннажністю 315 тис. т, вона вважала себе несправедливо обійденою західними державами, насамперед Сполученими Штатами. Економічна нестабільність у повоєнній Японії призвела до соціальних заворушень, одним з найбільших із яких були «рисові бунти» 1918 р., коли близько 10 млн чоловік протестували проти спекулятивних цін на рис - головний продукт харчування японців.
Прежде всего, плодородные долины сделали их земледельцами. Опытным путем они выяснили, что земледелием можно получить с одного участка больше калорий, нежели скотоводством. В итоге главной культурой стал рис, а проблему дефицита удобрений решали как могли (в т.ч. туалетами у полей). Жители прибрежных районов стали рыбаками и торговцами. Отсутствие серьезных препятствий в виде гор позволило создать централизованное государство, которое развитию ирригационного земледелия, поскольку только в таких условиях можно было реализовывать грандиозные проекты по строительству оросительных каналов. Все вместе это обеспечило Китаю процветание и рост населения.
Оголошуючи у серпні 1914 р. війну Німеччині, Японська імперіяплекала плани розширення зони свого впливу в Китаї, на Далекому Сході й отримання німецьких володінь у зоні Тихого океану. На другому році війни Японія пред'явила Китаю так звану «21 вимогу», задоволення яких фактично перетворили б цю країну у вотчину Японії. Власне, щодо Китаю й Тихого океану, то тут японці частково д осягли мети. Щодо далекосхідного регіону Росії, то реалізувати задумане через невдалу інтервенцію в цю країну, охоплену громадянською війною, не вдалося. За давньою японською традицією, колону солдатів, що відправлялися на війну, очолював вояк, який ніс на плечі списану ієрогліфами двометрову збільшену копію «самодзі» - круглої лопатки, якою в японській сім'ї розкладають рис у тарілки. Такими лопатами японські генерали сподівалися «черпати» багаті трофеї на полях битв Першої світової війни. По війні їх спіткало гірке розчарування - Вашинґтонська мирна конференція 1921-1922 рр. проголосила політику «відчинених дверей» - рівних можливостей для всіх країн - у Китаї. І хоча у Вашинґтоні Японії було надано право мати на Тихому океані третій за потужністю (після США й Великої Британії) військово-морський флот водотоннажністю 315 тис. т, вона вважала себе несправедливо обійденою західними державами, насамперед Сполученими Штатами. Економічна нестабільність у повоєнній Японії призвела до соціальних заворушень, одним з найбільших із яких були «рисові бунти» 1918 р., коли близько 10 млн чоловік протестували проти спекулятивних цін на рис - головний продукт харчування японців.
Объяснение:
Прежде всего, плодородные долины сделали их земледельцами. Опытным путем они выяснили, что земледелием можно получить с одного участка больше калорий, нежели скотоводством. В итоге главной культурой стал рис, а проблему дефицита удобрений решали как могли (в т.ч. туалетами у полей). Жители прибрежных районов стали рыбаками и торговцами. Отсутствие серьезных препятствий в виде гор позволило создать централизованное государство, которое развитию ирригационного земледелия, поскольку только в таких условиях можно было реализовывать грандиозные проекты по строительству оросительных каналов. Все вместе это обеспечило Китаю процветание и рост населения.