1)Найма́ны (от монг. найман — «восемь») — средневековый кочевой центральноазиатский народ. Языковая и этническая принадлежность найманов является дискуссионным вопросом.
2)Кереи́ты (другие названия — хэрээд, кэрээд, керәд, кэриет, кэрэит, кераит, хэрэйд, керейт, керейіт, гирей, qeriyed, kereid) — союз монголоязычных племён, обитавших в Забайкалье и Монголии в X—XIII веках[1]. Имели свою письменность, государство и законы. Граничили на северо-западе с ойратами, на севере — с меркитами и баятами, на востоке — с хамаг-монголами, тайчиутами, барласами, борджигинами, татарами, на западе — с найманами, на юге — с тангутами.
3)Джалаиры, джалайты (монг. Жалайр, Жалайд) — монгольское или тюрко-монгольское племя[1], обитавшее на берегах Онона (Забайкальский край) в XII веке[2] и вошедшее в состав монгольского, бурятского, казахского, каракалпакского, узбекского и хазарейского народов.
Фараон був абсолютним монархом країни й, принаймні в теорії, повністю контролював її землю та ресурси. Він був верховним воєначальником і главою уряду, і спирався на бюрократичний апарат чиновників, щоб управляти своїми справами. Функцію управління виконував візир, який був його правою рукою, представником, і слідкував за землемірними роботами, скарбницею, будівельними проектами, правовою системою та архівами. На регіональному рівні країна поділялась на 42 адміністративні райони, які називались номами. На чолі кожного ному був номарх, який звітував перед візиром і був під його юрисдикцією. Храми становили кістяк економіки. Це були не лише молитовні будинки, але вони відповідали й за збір та зберігання національного багатства в системі комор і скарбниць, що перебували у віданні доглядачів, які перерозподіляли зерно і товари.
Значна частина економіки була централізованою і під строгим контролем. Хоча стародавні єгиптяни не використовували карбування монет до пізнього царства, але мали свого роду грошово-бартерну систему, в якій загальноприйнятими одиницями вартості були стандартні мішки з зерном і дебени, що дорівнювали приблизно 91 grams (3 oz) міді або срібла. Робочим платили зерном; простий трудівник міг заробити 5 мішків (200 кг або 400 фунтів) зерна на місяць, тоді як майстер міг отримати 7 мішків (250 кг або 550 фунтів). Ціни були фіксовані по всій країні та записані в списки, щоб полегшити торгівлю; наприклад сорочка коштувала п'ять мідних дебенів, тоді як корова — 140 дебенів. Зерно можна було обміняти на інші товари, згідно з переліком фіксованих цін. У п'ятому столітті до н. е. карбовані гроші прийшли в Єгипет з-за кордону. Спочатку монети використовувались як стандартизовані зливки дорогоцінного металу, а не справжні гроші, але в наступні століття міжнародні торговці стали покладатися на карбування
1)Найма́ны (от монг. найман — «восемь») — средневековый кочевой центральноазиатский народ. Языковая и этническая принадлежность найманов является дискуссионным вопросом.
2)Кереи́ты (другие названия — хэрээд, кэрээд, керәд, кэриет, кэрэит, кераит, хэрэйд, керейт, керейіт, гирей, qeriyed, kereid) — союз монголоязычных племён, обитавших в Забайкалье и Монголии в X—XIII веках[1]. Имели свою письменность, государство и законы. Граничили на северо-западе с ойратами, на севере — с меркитами и баятами, на востоке — с хамаг-монголами, тайчиутами, барласами, борджигинами, татарами, на западе — с найманами, на юге — с тангутами.
3)Джалаиры, джалайты (монг. Жалайр, Жалайд) — монгольское или тюрко-монгольское племя[1], обитавшее на берегах Онона (Забайкальский край) в XII веке[2] и вошедшее в состав монгольского, бурятского, казахского, каракалпакского, узбекского и хазарейского народов.
Объяснение:
умоляю сделай лучшим ответом
та влади.
Фараон був абсолютним монархом країни й, принаймні в теорії, повністю контролював її землю та ресурси. Він був верховним воєначальником і главою уряду, і спирався на бюрократичний апарат чиновників, щоб управляти своїми справами. Функцію управління виконував візир, який був його правою рукою, представником, і слідкував за землемірними роботами, скарбницею, будівельними проектами, правовою системою та архівами. На регіональному рівні країна поділялась на 42 адміністративні райони, які називались номами. На чолі кожного ному був номарх, який звітував перед візиром і був під його юрисдикцією. Храми становили кістяк економіки. Це були не лише молитовні будинки, але вони відповідали й за збір та зберігання національного багатства в системі комор і скарбниць, що перебували у віданні доглядачів, які перерозподіляли зерно і товари.
Значна частина економіки була централізованою і під строгим контролем. Хоча стародавні єгиптяни не використовували карбування монет до пізнього царства, але мали свого роду грошово-бартерну систему, в якій загальноприйнятими одиницями вартості були стандартні мішки з зерном і дебени, що дорівнювали приблизно 91 grams (3 oz) міді або срібла. Робочим платили зерном; простий трудівник міг заробити 5 мішків (200 кг або 400 фунтів) зерна на місяць, тоді як майстер міг отримати 7 мішків (250 кг або 550 фунтів). Ціни були фіксовані по всій країні та записані в списки, щоб полегшити торгівлю; наприклад сорочка коштувала п'ять мідних дебенів, тоді як корова — 140 дебенів. Зерно можна було обміняти на інші товари, згідно з переліком фіксованих цін. У п'ятому столітті до н. е. карбовані гроші прийшли в Єгипет з-за кордону. Спочатку монети використовувались як стандартизовані зливки дорогоцінного металу, а не справжні гроші, але в наступні століття міжнародні торговці стали покладатися на карбування
Объяснение:
якщо звісно це те що тобі потрібно