Венский конгресс 1814—1815 гг. — общеевропейская конференция, в ходе которой была выработана система договоров, направленных на восстановление феодально-абсолютистских монархий, разрушенных французской революцией 1789 года и наполеоновскими войнами, и были определены новые границы государств европы. в конгрессе, проходившем в вене с октября 1814 по июль 1815 г. под председательством австрийского дипломата графа меттерниха, участвовали представители всех стран европы (кроме османской империи). переговоры проходили в условиях тайного и явного соперничества, интриг и закулисных сговоров. участники править россию на конгрессе представляли александр i, к. в. нессельроде и а. к. разумовский (в работе спецкомиссий принимал участие иоганн фон анстетт); великобританию — р. с. каслри и а. у. веллингтон; австрию — франц i, к. меттерних, пруссию — к. а. гарденберг, в. гумбольдт, францию — шарль морис де талейран-перигор португалию — педро де соуза гольштейн де палмела швецию — граф карл аксель аёвенхъельм все решения венского конгресса были собраны в заключительном акте венского конгресса. конгресс санкционировал включение в состав нового королевства нидерландов территории австрийских нидерландов (современная бельгия), однако все остальные владения австрии вернулись под контроль габсбургов, в том числе ломбардия, венецианская область, тоскана, парма и тироль. пруссии досталась часть саксонии, значительная территория вестфалии и рейнской области. дания, бывшая союзница франции, лишилась норвегии, переданной швеции. в италии была восстановлена власть папы римского над ватиканом и папской областью, а бурбонам вернули королевство обеих сицилий. был также образован германский союз. часть созданного наполеоном герцогства варшавского вошла в состав российской империи под названием царство польское, а император александр i становился и польским королём. австрия получила южную часть малой польши и большую часть червонной руси, зальцбург, италия: ломбардия, венецианская республика, герцогство моденское, пармское, тосканское, западные земли великой польши с городом познанью и польское вернулись к пруссии. этот раздел польши между державами в науке иногда выделяется как «четвёртый раздел польши»[1]. состоялось международное признание нейтралитета швейцарии. провозглашение политики нейтралитета оказало определяющее воздействие на последующее развитие швейцарии. нейтралитету ей удалось не только уберечь свою территорию от опустошительных военных конфликтов 19 и 20 веков, но также стимулировать развитие поддержанием взаимовыгодного сотрудничества с воюющими сторонами[2].
Характер війни: загарбницька, несправедлива з боку всіх воюючих держав як Троїстого союзу (Німеччини, Австро-Угоршини, Італії — 1882 р.), так і Антанти (Великої Британії, Франції, Росії — 1904—1907 pp.).
До Антанти в ході війни приєдналися США, Японія, Румунія та інші держави.
Під час війни Італія вийшла з Троїстого союзу і приєдналася до Антанти, а на боці Німеччини почали воювати Туреччина та Болгарія. Таким чином утворився Четверний союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія).
Кожна зі сторін переслідувала свої цілі, намагаючись досягти їх за рахунок інших.
Причини війни
1. Загострення протиріч між провідними державами світу в економічній, військовій і політичній сферах внаслідок нерівномірності їхнього розвитку.
2. Прагнення провідних держав світу загарбати чужі території, встановити контроль над ринками збуту і джерелами сировини, домогтися світового
1 серпня 1914 р. Початок Першої світової війни.
Характер війни: загарбницька, несправедлива з боку всіх воюючих держав як Троїстого союзу (Німеччини, Австро-Угоршини, Італії — 1882 р.), так і Антанти (Великої Британії, Франції, Росії — 1904—1907 pp.).
До Антанти в ході війни приєдналися США, Японія, Румунія та інші держави.
Під час війни Італія вийшла з Троїстого союзу і приєдналася до Антанти, а на боці Німеччини почали воювати Туреччина та Болгарія. Таким чином утворився Четверний союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія).
Кожна зі сторін переслідувала свої цілі, намагаючись досягти їх за рахунок інших.
Причини війни
1. Загострення протиріч між провідними державами світу в економічній, військовій і політичній сферах внаслідок нерівномірності їхнього розвитку.
2. Прагнення провідних держав світу загарбати чужі території, встановити контроль над ринками збуту і джерелами сировини, домогтися світового