Неполные пять лет правления императора Павла 1, с 1796 по 1801, запомнились насыщенной внешней политикой. В этот период усилилась революционная Франция и начала завоевательный поход в Европу. Именно эти события послужили основным пунктом для Павла 1 в определении задач России во внешней политике. Однако союз с европейскими державами против Франции принес стране множество разочарований, что привело к резкой смене внешнеполитического курса России. Статья посвящена описанию основных этапов и направлений внешней политики российского императора Павла 1.
Основные принципы внешней политики в начале правления
Начав править в 1796 году, Павел 1 заявил о том, что Россия будет вести только оборонительные войны. Это было связано с тем, что в 18 столетии страна большую часть ресурсов тратила на регулярные внешние конфликты. Именно придерживаясь этой линии, император заявил о нейтралитете в отношении Французской революции. За год до начала его правления Россия стала частью первой антифранцузской коалиции. В 1796 году Россия вышла из коалиции. Однако дальнейшие успехи Франции заставляли Англию, Австрию и Пруссию усиливать работу дипломатических служб с целью вновь вовлечь Россию в новый альянс против Франции. В результате уже к концу 1797 года стороны смогли договориться о создании второй антифранцузской коалиции.
Внешняя политика Екатерины 2
1764 – Нормализация отношений с Пруссией и подписание союзного договора.
Заложена основа последующему образованию «Северной системы» — объединению Англии, Швеции, Пруссии, России и Дании против набирающих силу Австрии и Франции
1768 – Начало русско-польской войны (1768-1772)
Часть польской знати было возмущено вмешательством России во внутренние дела Речи Посполитой и объявило войну польскому королю А. Понятовскому — ставленнику Екатерины II. Российские войска были введены на территорию польши для поддержки
1768 – Начало русско-турецкой войны (1768-1774)
Турецкий султан обвинил Российскую Империю в нарушении государственных границ и объявил войну.
1770 – Захват Азова и Таганрога
Эти ключевые позиции в первой русско-турецкой войне обеспечили дальнейший успех в Крыму.
1771 –Поход в Крымское Ханство
Место крымского хана занимает русский ставленник – Сахиб Гирей
1772 – Окончание русско-польской войны (1768-1772) и Первый раздел Речи Посполитой Расширение Российской Империи за счёт присоединения части латвийских земель и Восточной Белоруссии.
1774 – Окончание русско-турецкой войны (1768-1774) В результате заключения Кючук-Кайнарджийского мира Российская Империя обрела протекторат над Крымским Ханством и получила два важных порта в Черном Море.
1777 – Подавление Суворовым попытки восстания в Крыму Признание Турцией русского ставленника на посту крымского хана – Шахин Гирея
1779 – Посредничество России в регулировании «войны за Баварское наследство» Положена основа будущему союзу с Австрией
1780 – Принятие декларации о «вооруженном нейтралитете» Союз с европейскими державами с целью защиты судоходства во время войн за независимость североамериканских колоний.
1782 – Подписание договора «греческий проект» с Австрией Планирование будущего раздела Балкан и возрождения Византийской Империи
1783 – Манифест о присоединении Крымского Ханства к Российской Империи После подавления Восстания против Шахин Гирея был закреплен статус постоянного присутствия и влияния на территории Черного моря – начато строительство черноморского флота.
1783 – Подписание «Георгиевского трактата» с Грузией Усиление влияния в кавказском регионе
1787 – Начало русско-турецкой войны (1787-1791) Защита ранее приобретенных территорий
1788 – Начало русско-шведской войны (1788-1790) Защита ранее приобретенных территорий
1790 – Окончание русско-шведской войны (1788-1790) После блокировки шведской эскадры в Выборгской бухте и заключения Верельского мира границы остались в прежних пределах.
1790 – Взятие Измаила Суворовым Одна из ключевых побед во второй турецкой компании
1791 – Окончание русско-турецкой войны (1787-1791) Ясский мир закрепляет позиции Российской Империи в черноморском регионе и отодвигает границу до Днестра.
1792 – Вторая русско-польская война (1792) Екатерина II пришла на польско-литовским феодалам выступающим против принятой в Речи Посполитой конституции 3 мая 1791 года. Спустя полгода после победы над сторонниками конституции был организован Гродненский Сейм на котором объявили о втором разделе Речи Посполитой
1793 – Второй раздел Речи Посполитой После подкупа польского короля Станислава Понятовского Россия получает центральную Белоруссию и Новороссию
1794 – Подавление Суворовым восстания Костюшко в Польше Подготовка почвы к третьему разделу Польши.
1795 – Третий раздел Речи Посполитой Россия получает Волынь, герцогство Курляндское, западную Белоруссию и Литву.
1796 – Русско-персидская война Выполнение условий «Георгиевского трактата» — усиление позиций в кавказском регионе.
Суспільне та господарське життя і духовний світ давніх слов’ян
В історії формування східних слов’ян можна виділити декілька періодів: протослов’янський, праслов’янський і давньослов’янський (слов’янський).
Перший період, що охоплює період III—II тис. до н. е., коли між Дніпром та Віслою, на південь від прип’ятського Полісся, формується група споріднених індоєвропейських землеробських племен.
Під час другого періоду (II—І тис. до н. е.) відбувається освоєння нових районів на лівобережжі Дніпра. У цей період праслов’яни вступають у складні стосунки з кочовими народами українського степу — кіммерійцями, скіфами. Завдяки скіфам праслов’яни були втягнуті у відносини з античним світом.
Після загибелі Великої Скіфії у слов’ян настав новий етап розвитку. Почало формуватись власне слов’янське суспільство. Вони утворили власні об’єднання племен зі своєю соціальною, політичною структурою.Отже, давні слов’яни в 5-7 ст. наблизилися до створення держави. На переддержавний рівень суспільства в давніх слов’ян указує й те, як вони облаштовували свої поселення. Менші з поселень скупчувалися навколо більших - своєрідних племінних центрів. Останні були й ремісничими осередками. Згодом такі великі поселення перетворювалися на укріплені городища. Залишки великого слов’янського міжплемінного центру археологи знайшли, приміром, на Волині - це Зимненське городище.
2. Господарство. Слов’яни вели осілий б життя. Вони сіяли жито, пшеницю, ячмінь, овес, просо, бобові. Вирощували овочеві культури — ріпу (вона була так самопоширена, як у наш час картопля), редьку, цибулю, часник, капусту. Крім цього, вирощували льон, коноплі, із яких виготовляли тканину.
Давні слов’яни використовували дві системи землеробства: підсічно-вогневу й перелогову. Підсічно-вогнева система була характерна для лісових районів. Вона полягала в тому, що в перший рік вирубували ліс, викорчовували коріння дерев. Після того як дерева висихали, їх спалювали. Нове поле боронували, змішуючи попіл із верхнім шаром землі, а тоді сіяли зерно. Оброблена в такий б земля давала високий урожай протягом трьох-чотирьох років. Після цього розчищали нову ділянку лісу, а старе поле залишали.
У лісостеповій зоні була поширена перелогова система землеробства. Ділянку землі засівали протягом декількох років, а після її виснаження переходили на іншу. Для обробітку землі використовували соху із залізним наконечником — лемешем.
Поряд із землеробством значне місце в господарстві східних слов’ян посідало скотарство. Вони розводили коней, велику рогату худобу, свиней, кіз, овець, свійську птицю.
Слов’яни також займалися рибальством і полюванням. Навколишні ліси, болота були багаті на звірів та птахів, а в річках водилося багато риби. Підсобну роль у господарстві відігравало бортництво (збирання меду диких бджіл).
Слов’яни активно торгували з населенням Подунав’я, Центральної Європи й Прибалтики, а згодом - з мешканцями римських провінцій та міст Північного Причорномор’я. У слов’янські землі за тих часів потрапляли посуд, вироби зі скла, бронзи, срібла й золота, вино, олія. Натомість вивозили хутро, мед, віск, шкури, зерно.
3. Поселення та житло. Слов’янські поселення розміщувалися переважно на пагорбах поблизу річок. Поселення були невеликими й часто не мали укріплень. Укріплені городища будували в тих районах, які часто зазнавали нападів кочівникі
4.Духовне життя давніх слов’ян
У ІІ половині I тис. вищим богом слов’яни почали вважати Перуна. Саме це, імовірно, мав на увазі візантійський історик Прокопій Кесарійський, коли писав, що анти й склавини «вважають, що тільки один бог — творець блискавок є володарем усього світу, і приносять йому в жертву биків та всіх інших тварин».
Неполные пять лет правления императора Павла 1, с 1796 по 1801, запомнились насыщенной внешней политикой. В этот период усилилась революционная Франция и начала завоевательный поход в Европу. Именно эти события послужили основным пунктом для Павла 1 в определении задач России во внешней политике. Однако союз с европейскими державами против Франции принес стране множество разочарований, что привело к резкой смене внешнеполитического курса России. Статья посвящена описанию основных этапов и направлений внешней политики российского императора Павла 1.
Основные принципы внешней политики в начале правления
Начав править в 1796 году, Павел 1 заявил о том, что Россия будет вести только оборонительные войны. Это было связано с тем, что в 18 столетии страна большую часть ресурсов тратила на регулярные внешние конфликты. Именно придерживаясь этой линии, император заявил о нейтралитете в отношении Французской революции. За год до начала его правления Россия стала частью первой антифранцузской коалиции. В 1796 году Россия вышла из коалиции. Однако дальнейшие успехи Франции заставляли Англию, Австрию и Пруссию усиливать работу дипломатических служб с целью вновь вовлечь Россию в новый альянс против Франции. В результате уже к концу 1797 года стороны смогли договориться о создании второй антифранцузской коалиции.
Внешняя политика Екатерины 2
1764 – Нормализация отношений с Пруссией и подписание союзного договора.
Заложена основа последующему образованию «Северной системы» — объединению Англии, Швеции, Пруссии, России и Дании против набирающих силу Австрии и Франции
1768 – Начало русско-польской войны (1768-1772)
Часть польской знати было возмущено вмешательством России во внутренние дела Речи Посполитой и объявило войну польскому королю А. Понятовскому — ставленнику Екатерины II. Российские войска были введены на территорию польши для поддержки
1768 – Начало русско-турецкой войны (1768-1774)
Турецкий султан обвинил Российскую Империю в нарушении государственных границ и объявил войну.
1770 – Захват Азова и Таганрога
Эти ключевые позиции в первой русско-турецкой войне обеспечили дальнейший успех в Крыму.
1771 –Поход в Крымское Ханство
Место крымского хана занимает русский ставленник – Сахиб Гирей
1772 – Окончание русско-польской войны (1768-1772) и Первый раздел Речи Посполитой Расширение Российской Империи за счёт присоединения части латвийских земель и Восточной Белоруссии.
1774 – Окончание русско-турецкой войны (1768-1774) В результате заключения Кючук-Кайнарджийского мира Российская Империя обрела протекторат над Крымским Ханством и получила два важных порта в Черном Море.
1777 – Подавление Суворовым попытки восстания в Крыму Признание Турцией русского ставленника на посту крымского хана – Шахин Гирея
1779 – Посредничество России в регулировании «войны за Баварское наследство» Положена основа будущему союзу с Австрией
1780 – Принятие декларации о «вооруженном нейтралитете» Союз с европейскими державами с целью защиты судоходства во время войн за независимость североамериканских колоний.
1782 – Подписание договора «греческий проект» с Австрией Планирование будущего раздела Балкан и возрождения Византийской Империи
1783 – Манифест о присоединении Крымского Ханства к Российской Империи После подавления Восстания против Шахин Гирея был закреплен статус постоянного присутствия и влияния на территории Черного моря – начато строительство черноморского флота.
1783 – Подписание «Георгиевского трактата» с Грузией Усиление влияния в кавказском регионе
1787 – Начало русско-турецкой войны (1787-1791) Защита ранее приобретенных территорий
1788 – Начало русско-шведской войны (1788-1790) Защита ранее приобретенных территорий
1790 – Окончание русско-шведской войны (1788-1790) После блокировки шведской эскадры в Выборгской бухте и заключения Верельского мира границы остались в прежних пределах.
1790 – Взятие Измаила Суворовым Одна из ключевых побед во второй турецкой компании
1791 – Окончание русско-турецкой войны (1787-1791) Ясский мир закрепляет позиции Российской Империи в черноморском регионе и отодвигает границу до Днестра.
1792 – Вторая русско-польская война (1792) Екатерина II пришла на польско-литовским феодалам выступающим против принятой в Речи Посполитой конституции 3 мая 1791 года. Спустя полгода после победы над сторонниками конституции был организован Гродненский Сейм на котором объявили о втором разделе Речи Посполитой
1793 – Второй раздел Речи Посполитой После подкупа польского короля Станислава Понятовского Россия получает центральную Белоруссию и Новороссию
1794 – Подавление Суворовым восстания Костюшко в Польше Подготовка почвы к третьему разделу Польши.
1795 – Третий раздел Речи Посполитой Россия получает Волынь, герцогство Курляндское, западную Белоруссию и Литву.
1796 – Русско-персидская война Выполнение условий «Георгиевского трактата» — усиление позиций в кавказском регионе.
Объяснение:
Из интернета
Объяснение:
Суспільне та господарське життя і духовний світ давніх слов’ян
В історії формування східних слов’ян можна виділити декілька періодів: протослов’янський, праслов’янський і давньослов’янський (слов’янський).
Перший період, що охоплює період III—II тис. до н. е., коли між Дніпром та Віслою, на південь від прип’ятського Полісся, формується група споріднених індоєвропейських землеробських племен.
Під час другого періоду (II—І тис. до н. е.) відбувається освоєння нових районів на лівобережжі Дніпра. У цей період праслов’яни вступають у складні стосунки з кочовими народами українського степу — кіммерійцями, скіфами. Завдяки скіфам праслов’яни були втягнуті у відносини з античним світом.
Після загибелі Великої Скіфії у слов’ян настав новий етап розвитку. Почало формуватись власне слов’янське суспільство. Вони утворили власні об’єднання племен зі своєю соціальною, політичною структурою.Отже, давні слов’яни в 5-7 ст. наблизилися до створення держави. На переддержавний рівень суспільства в давніх слов’ян указує й те, як вони облаштовували свої поселення. Менші з поселень скупчувалися навколо більших - своєрідних племінних центрів. Останні були й ремісничими осередками. Згодом такі великі поселення перетворювалися на укріплені городища. Залишки великого слов’янського міжплемінного центру археологи знайшли, приміром, на Волині - це Зимненське городище.
2. Господарство. Слов’яни вели осілий б життя. Вони сіяли жито, пшеницю, ячмінь, овес, просо, бобові. Вирощували овочеві культури — ріпу (вона була так самопоширена, як у наш час картопля), редьку, цибулю, часник, капусту. Крім цього, вирощували льон, коноплі, із яких виготовляли тканину.
Давні слов’яни використовували дві системи землеробства: підсічно-вогневу й перелогову. Підсічно-вогнева система була характерна для лісових районів. Вона полягала в тому, що в перший рік вирубували ліс, викорчовували коріння дерев. Після того як дерева висихали, їх спалювали. Нове поле боронували, змішуючи попіл із верхнім шаром землі, а тоді сіяли зерно. Оброблена в такий б земля давала високий урожай протягом трьох-чотирьох років. Після цього розчищали нову ділянку лісу, а старе поле залишали.
У лісостеповій зоні була поширена перелогова система землеробства. Ділянку землі засівали протягом декількох років, а після її виснаження переходили на іншу. Для обробітку землі використовували соху із залізним наконечником — лемешем.
Поряд із землеробством значне місце в господарстві східних слов’ян посідало скотарство. Вони розводили коней, велику рогату худобу, свиней, кіз, овець, свійську птицю.
Слов’яни також займалися рибальством і полюванням. Навколишні ліси, болота були багаті на звірів та птахів, а в річках водилося багато риби. Підсобну роль у господарстві відігравало бортництво (збирання меду диких бджіл).
Слов’яни активно торгували з населенням Подунав’я, Центральної Європи й Прибалтики, а згодом - з мешканцями римських провінцій та міст Північного Причорномор’я. У слов’янські землі за тих часів потрапляли посуд, вироби зі скла, бронзи, срібла й золота, вино, олія. Натомість вивозили хутро, мед, віск, шкури, зерно.
3. Поселення та житло. Слов’янські поселення розміщувалися переважно на пагорбах поблизу річок. Поселення були невеликими й часто не мали укріплень. Укріплені городища будували в тих районах, які часто зазнавали нападів кочівникі
4.Духовне життя давніх слов’ян
У ІІ половині I тис. вищим богом слов’яни почали вважати Перуна. Саме це, імовірно, мав на увазі візантійський історик Прокопій Кесарійський, коли писав, що анти й склавини «вважають, що тільки один бог — творець блискавок є володарем усього світу, і приносять йому в жертву биків та всіх інших тварин».