Основными условиями Вестфальского мира стали следующие:
Относительно послевоенного устройства Священной Римской империи:
* Сохранение владений Австрийских Габсбургов;
* Сохранение раздробленнисти Священной Римской империи;
Относительно религий
* Сохранение двух религий - католичества и протестантизма по принципу "чья земля, того и вера" - если король или герцог был католиком, то и владения его были католическими, и наоборот. При этом запрещалось преследование инаковерующих.
Относительно послевоенных границ
* Была признана независимость Швейцарии.
* Была признана независимость Голландии как от Священной Римской империи, так и от Испании.
* Франция получила несколько городов на западе империи - в Эльзасе и Лотарингии.
* Швеция получила несколько городов северной Германии, находившихся в устьях рек, что дало ей контроль над торговлей немецких городов.
Относительно международного права
* Договор закрепил существование суверенных государств как основных субъектов международного права; раньше таковыми являлись короли и династии, теперь же короли были лишь главами национальных государств.
Жорж Бенжамен Клемансо-французький політичний і державний діяч, журналіст, прем'єр-міністр Франції. За жорсткий характер і непримиренність до політичних супротивників отримав прізвисько «le Tigre» («Тигр»).
Після Революції 4 вересня 1870 він був мером XVIII (Монмартрського) округу, а 8 лютого 1871 обраний був одним з 43 представників Парижа в Національні збори, де зайняв місце в групі крайньої лівої.
На виборах до Палати депутатів, в лютому 1876 року, Клемансо був обраний депутатом від того ж XVIII округу Парижа. Одним з перших дій його в палаті була вимога амністії засудженим за участь в комуні — амністії, в якій він бачив заставу умиротворення країни. У 1877 році Клемансо був одним з 363 депутатів, які, згуртувавшись навколо Гамбетти, надали рішучу відсіч монархічної коаліції.
Кол. утворив радикальну групу, яка поставила своїм завданням боротьбу з «опортуністами», які не знаходили за потрібне йти назустріч багатьом запитам демократії і, зокрема, соціальним реформам. Він нападав на панівну партію і за недостатньо рішучу політику по відношенню до клерикалізму, і за захоплення колоніальною політикою. Відрізняючись, як оратор, логічністю, енергією і нервовістю, Клемансо завоював собі репутацію «нищівника міністерств».
З самого початку Першої світової війни Клемансо виступав за її продовження до повного розгрому Німеччини і різко критикував антимілітаристів, як пораженців, виступав за об'єднання всіх політичних і громадських сил Франції в «священний союз» проти Німеччини.
У листопаді 1917 року, в умовах гострої внутрішньої кризи, викликаної тривалою війною, Клемансо був знову призначений прем'єр-міністром. При формування уряду він залишив собі також портфель військового міністра, зосередивши таким чином у своїх руках не тільки цивільну, а й військову владу. Своєю жорсткою політикою на чолі уряду Клемансо привів Францію до перемоги, за що до наявного у нього прізвиська «Тигр» додалося нове: «батько перемоги».
У 1919-1920 роках Клемансо головує на Паризькій мирній конференції. В ході роботи цієї конференції він домагається прийняття рішень, спрямованих на політичне та економічне ослаблення Німеччини (демілітаризація Рейнської області, високі репарації, передача вугільних шахт в ряді регіонів Німеччини під контроль Франції для компенсації матеріальних втрат Франції в роки війни і т.д.). Разом з прем'єр-міністром Великобританії Ллойд-Джорджем, президентом США Вудро Вільсоном і прем'єр-міністром Італії Вітторіо Орландо Клемансо складав так званий "Рада чотирьох" -неофіційну групу глав найбільш впливових держав-учасників конференції, що стали основними архітекторами укладеного незабаром Версальського світу 1919 року та інших договорів, легших в основу Версальської системи.
Зовнішня політика США в кінці XIX-початку XX ст.: панамериканізм; іспано-американська війна. Л. Н. Толстой про іспано-американську війну. Експансія США на Далекому Сході.
Основными условиями Вестфальского мира стали следующие:
Относительно послевоенного устройства Священной Римской империи:
* Сохранение владений Австрийских Габсбургов;
* Сохранение раздробленнисти Священной Римской империи;
Относительно религий
* Сохранение двух религий - католичества и протестантизма по принципу "чья земля, того и вера" - если король или герцог был католиком, то и владения его были католическими, и наоборот. При этом запрещалось преследование инаковерующих.
Относительно послевоенных границ
* Была признана независимость Швейцарии.
* Была признана независимость Голландии как от Священной Римской империи, так и от Испании.
* Франция получила несколько городов на западе империи - в Эльзасе и Лотарингии.
* Швеция получила несколько городов северной Германии, находившихся в устьях рек, что дало ей контроль над торговлей немецких городов.
Относительно международного права
* Договор закрепил существование суверенных государств как основных субъектов международного права; раньше таковыми являлись короли и династии, теперь же короли были лишь главами национальных государств.
Объяснение:
вроде так
Объяснение:
Жорж Бенжамен Клемансо-французький політичний і державний діяч, журналіст, прем'єр-міністр Франції. За жорсткий характер і непримиренність до політичних супротивників отримав прізвисько «le Tigre» («Тигр»).
Після Революції 4 вересня 1870 він був мером XVIII (Монмартрського) округу, а 8 лютого 1871 обраний був одним з 43 представників Парижа в Національні збори, де зайняв місце в групі крайньої лівої.
На виборах до Палати депутатів, в лютому 1876 року, Клемансо був обраний депутатом від того ж XVIII округу Парижа. Одним з перших дій його в палаті була вимога амністії засудженим за участь в комуні — амністії, в якій він бачив заставу умиротворення країни. У 1877 році Клемансо був одним з 363 депутатів, які, згуртувавшись навколо Гамбетти, надали рішучу відсіч монархічної коаліції.
Кол. утворив радикальну групу, яка поставила своїм завданням боротьбу з «опортуністами», які не знаходили за потрібне йти назустріч багатьом запитам демократії і, зокрема, соціальним реформам. Він нападав на панівну партію і за недостатньо рішучу політику по відношенню до клерикалізму, і за захоплення колоніальною політикою. Відрізняючись, як оратор, логічністю, енергією і нервовістю, Клемансо завоював собі репутацію «нищівника міністерств».
З самого початку Першої світової війни Клемансо виступав за її продовження до повного розгрому Німеччини і різко критикував антимілітаристів, як пораженців, виступав за об'єднання всіх політичних і громадських сил Франції в «священний союз» проти Німеччини.
У листопаді 1917 року, в умовах гострої внутрішньої кризи, викликаної тривалою війною, Клемансо був знову призначений прем'єр-міністром. При формування уряду він залишив собі також портфель військового міністра, зосередивши таким чином у своїх руках не тільки цивільну, а й військову владу. Своєю жорсткою політикою на чолі уряду Клемансо привів Францію до перемоги, за що до наявного у нього прізвиська «Тигр» додалося нове: «батько перемоги».
У 1919-1920 роках Клемансо головує на Паризькій мирній конференції. В ході роботи цієї конференції він домагається прийняття рішень, спрямованих на політичне та економічне ослаблення Німеччини (демілітаризація Рейнської області, високі репарації, передача вугільних шахт в ряді регіонів Німеччини під контроль Франції для компенсації матеріальних втрат Франції в роки війни і т.д.). Разом з прем'єр-міністром Великобританії Ллойд-Джорджем, президентом США Вудро Вільсоном і прем'єр-міністром Італії Вітторіо Орландо Клемансо складав так званий "Рада чотирьох" -неофіційну групу глав найбільш впливових держав-учасників конференції, що стали основними архітекторами укладеного незабаром Версальського світу 1919 року та інших договорів, легших в основу Версальської системи.
Зовнішня політика США в кінці XIX-початку XX ст.: панамериканізм; іспано-американська війна. Л. Н. Толстой про іспано-американську війну. Експансія США на Далекому Сході.