Мудрость была символом жизни Ярослава. Именно в период его правления государство Киевская Русь достигло пика могущества:
Киев превратился в один из крупнейших городов Европы, соперничавший с Константинополем.Русь достигла широкого международного признания. C семьей киевского князя стремились подружиться и породниться крупнейшие знатные дворы Европы.Князь был образованным человеком, знавшим несколько иностранных языков и имевшим богатую библиотеку.Был составлен свода законов Русская правда ( ИМЕННО ЗА ЭТО ПОЛУЧИЛ ПРОЗВИЩЕ ).В 1036-37 по его приказу были построены мощные крепостные укрепления («город Ярослава»), Золотые ворота с надвратной церковью Благовещения, храм святой Софии, а также основаны монастыри св. Георгия и Ирины.Добился утверждения христианства.Было завершено создание церковной иерархической организации, и Киев стал церковным центром.Активную энергию народа пытался направить не на войны, а на хозяйственную деятельность, на укрепление веры и духа, поощрение строительства, искусств и ремесел. В этом заключалась его основная мудрость как правителя.
Дани́ло Рома́нович (1202 — 1264) — король Русі (1253—1264), правитель Галицько-Волинського князівства (1238—1264). Князь галицький (1205—1206, 1211—1212, 1230—1232, 1233—1234, 1238—1264), володимирський (1205—1208, 1215—1238). Останній самостійний великий князь київський (1239—1240). Представник роду Романовичів, гілки Волинських Мономаховичів із династії Рюриковичів. Син володимирського князя Романа Мстиславича. Брав участь у битві на Калці проти монголів, був поранений (1223). Після смерті батька відновив і розбудував Галицько-Волинську державу, створену Романом. У союзі з половцями розбив галицьку боярську опозицію під проводом Ростислава Михайловича та угорсько-польських інтервентів у битві під Ярославом (1245). Зазнав нападу монголів (1241), визнав себе їхнім васалом (1245). Уклав союзи із Римом, Тевтонським орденом, польськими і угорськими правителями. Безуспішно намагався утворити європейську антимонгольську коаліцію. Сподіваючись на до західних союзників прийняв від папи Іннокентія IV королівську корону та католицьких кліриків (1253). Як союзник угорців брав участь у війні за австрійську спадщину (1252—1253). Сприяв розвитку міст: збудував Холм, Львів, Крем'янець, Данилів, Стіжок, відновив Дорогочин. Час його правління — доба найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Галицько-Волинської держави. Помер у Холмі. Національний герой України[1].
Киев превратился в один из крупнейших городов Европы, соперничавший с Константинополем.Русь достигла широкого международного признания. C семьей киевского князя стремились подружиться и породниться крупнейшие знатные дворы Европы.Князь был образованным человеком, знавшим несколько иностранных языков и имевшим богатую библиотеку.Был составлен свода законов Русская правда ( ИМЕННО ЗА ЭТО ПОЛУЧИЛ ПРОЗВИЩЕ ).В 1036-37 по его приказу были построены мощные крепостные укрепления («город Ярослава»), Золотые ворота с надвратной церковью Благовещения, храм святой Софии, а также основаны монастыри св. Георгия и Ирины.Добился утверждения христианства.Было завершено создание церковной иерархической организации, и Киев стал церковным центром.Активную энергию народа пытался направить не на войны, а на хозяйственную деятельность, на укрепление веры и духа, поощрение строительства, искусств и ремесел. В этом заключалась его основная мудрость как правителя.
Дани́ло Рома́нович (1202 — 1264) — король Русі (1253—1264), правитель Галицько-Волинського князівства (1238—1264). Князь галицький (1205—1206, 1211—1212, 1230—1232, 1233—1234, 1238—1264), володимирський (1205—1208, 1215—1238). Останній самостійний великий князь київський (1239—1240). Представник роду Романовичів, гілки Волинських Мономаховичів із династії Рюриковичів. Син володимирського князя Романа Мстиславича. Брав участь у битві на Калці проти монголів, був поранений (1223). Після смерті батька відновив і розбудував Галицько-Волинську державу, створену Романом. У союзі з половцями розбив галицьку боярську опозицію під проводом Ростислава Михайловича та угорсько-польських інтервентів у битві під Ярославом (1245). Зазнав нападу монголів (1241), визнав себе їхнім васалом (1245). Уклав союзи із Римом, Тевтонським орденом, польськими і угорськими правителями. Безуспішно намагався утворити європейську антимонгольську коаліцію. Сподіваючись на до західних союзників прийняв від папи Іннокентія IV королівську корону та католицьких кліриків (1253). Як союзник угорців брав участь у війні за австрійську спадщину (1252—1253). Сприяв розвитку міст: збудував Холм, Львів, Крем'янець, Данилів, Стіжок, відновив Дорогочин. Час його правління — доба найбільшого економічно-культурного піднесення та політичного посилення Галицько-Волинської держави. Помер у Холмі. Національний герой України[1].