Битва за Дніпро –”Східний вал” Після поразки під Курськом німецьке командування розробило план оборони «Вотан», який передбачав створення так званого «Східного валу» від Балтійського до Чорного моря по лінії Нарва - Псков - Гомель і далі по Дніпру.Цей добре укріплений рубіж повинен був, за задумом німецьког керівництва, зупинити просування радянських військ на захід.
"Східний вал" почав зводитися ще взимку 1941—1942 рр., коли у зв'язку з провалом операції "Тайфун" і переходом Червоної Армії в наступ німецькі війська були відкинуті від Москви в середньому на 250 км. Над групою армій “Центр” нависла загроза повного знищення.
Укріплення зводилися уздовж всього берега Дніпра, але надії на забезпечення надійної і масованої оборони за такий короткий термін невеликі. Як наслідок, «східна стіна» не була однаково міцною по всій довжині фронту. Найсерйозніші укріплення були сконцентровані в місцях найвірогіднішої переправи радянських військ: у Кременчука і Нікополя, а також в Запоріжжі.
В Битві за Дніпро була успішно здійснена взаємодія регулярних військ з українськими та білоруськими червоними партизанами. Внаслідок Битви за Дніпро радянські сили звільнили значну частину України від німецької окупації, ліквідували оборону противника на великій ділянці вздовж Дніпра, форсували його і захопили стратегічні плацдарми на правому березі,роз'єднали болотистим Поліссям німецькі групи армії «Центр» і «Південь». Вермахт втратив понад 60 дивізій. Понад 2 тисяч учасників Битви за Дніпро присвоєно звання Героя Радянського Союзу; десятки тисяч були нагороджені орденами та медалями СРСР.
Нестяжа́тели — монашеское движение в Русской православной церкви конца XV — первой половины XVI веков, появление которого связано со спором о монастырском землевладении, против которого они выступали. В этом во им противостояли иосифляне, однако спор между ними не исчерпывается во о монастырских вотчинах и вообще имущественными во различия во взглядах касались отношения к раскаявшимся еретикам, отношении к поместному (национальному) и общецерковному преданию, ряду других во Данный спор, окончившийся победой иосифлян, имел важное значение для Русской церкви.
Значение полемики о монастырских имуществах выходит за рамки во монашеской аскезы. Многие исследователи, в частности Нина Синицына, рассматривают нестяжательство не только как аскетическую норму, но и как этический принцип, характерный для русского менталитета и развивавшийся под влиянием старчества: «Значение проповеди нестяжания как составной части монашеского аскетического идеала — в её влиянии на „мирское“ общество, на такую черту русского национального менталитета, как отношение к собственности и к использованию чужого труда»[1].
Сами нестяжатели, как и иосифляне, судя по сохранившемся документам, почти не использовали этот термин. Известны два случая употребления этого слова в данном смысле: Максим Грек в 1520-х годах написал диалог, в котором о монастырских богатствах спорят «Нестяжательный» и «Любостяжательный»; нестяжателем назвал опального князя Вассиана (Патрикеева) сосланный новгородский инок Зиновий Отенский, выступая с критикой против него. Лишь в конце XIX века этот термин был введён в употребление; он устоялся и стал привычен. Однако следует учесть, что личное нестяжательство иноков крупных общежительных монастырей (в том числе и Иосифо-Волоцкого) было радикальнее, чем скитских монахов, так как имущество в общежительном монастыре является общим, и это исключает необходимость личного имущества, в скиту же по самим условиям жизни наличие в личной собственности каких-либо предметов — неизбежно, поэтому ряд авторов (Николай Никольский, Яков Лурье, Екатерина Романенко и др.) высказываются за условность термина «нестяжатели».
Битва за Дніпро –”Східний вал” Після поразки під Курськом німецьке командування розробило план оборони «Вотан», який передбачав створення так званого «Східного валу» від Балтійського до Чорного моря по лінії Нарва - Псков - Гомель і далі по Дніпру.Цей добре укріплений рубіж повинен був, за задумом німецьког керівництва, зупинити просування радянських військ на захід.
"Східний вал" почав зводитися ще взимку 1941—1942 рр., коли у зв'язку з провалом операції "Тайфун" і переходом Червоної Армії в наступ німецькі війська були відкинуті від Москви в середньому на 250 км. Над групою армій “Центр” нависла загроза повного знищення.
Укріплення зводилися уздовж всього берега Дніпра, але надії на забезпечення надійної і масованої оборони за такий короткий термін невеликі. Як наслідок, «східна стіна» не була однаково міцною по всій довжині фронту. Найсерйозніші укріплення були сконцентровані в місцях найвірогіднішої переправи радянських військ: у Кременчука і Нікополя, а також в Запоріжжі.
В Битві за Дніпро була успішно здійснена взаємодія регулярних військ з українськими та білоруськими червоними партизанами. Внаслідок Битви за Дніпро радянські сили звільнили значну частину України від німецької окупації, ліквідували оборону противника на великій ділянці вздовж Дніпра, форсували його і захопили стратегічні плацдарми на правому березі,роз'єднали болотистим Поліссям німецькі групи армії «Центр» і «Південь». Вермахт втратив понад 60 дивізій. Понад 2 тисяч учасників Битви за Дніпро присвоєно звання Героя Радянського Союзу; десятки тисяч були нагороджені орденами та медалями СРСР.
Объяснение:
Нестяжа́тели — монашеское движение в Русской православной церкви конца XV — первой половины XVI веков, появление которого связано со спором о монастырском землевладении, против которого они выступали. В этом во им противостояли иосифляне, однако спор между ними не исчерпывается во о монастырских вотчинах и вообще имущественными во различия во взглядах касались отношения к раскаявшимся еретикам, отношении к поместному (национальному) и общецерковному преданию, ряду других во Данный спор, окончившийся победой иосифлян, имел важное значение для Русской церкви.
Значение полемики о монастырских имуществах выходит за рамки во монашеской аскезы. Многие исследователи, в частности Нина Синицына, рассматривают нестяжательство не только как аскетическую норму, но и как этический принцип, характерный для русского менталитета и развивавшийся под влиянием старчества: «Значение проповеди нестяжания как составной части монашеского аскетического идеала — в её влиянии на „мирское“ общество, на такую черту русского национального менталитета, как отношение к собственности и к использованию чужого труда»[1].
Сами нестяжатели, как и иосифляне, судя по сохранившемся документам, почти не использовали этот термин. Известны два случая употребления этого слова в данном смысле: Максим Грек в 1520-х годах написал диалог, в котором о монастырских богатствах спорят «Нестяжательный» и «Любостяжательный»; нестяжателем назвал опального князя Вассиана (Патрикеева) сосланный новгородский инок Зиновий Отенский, выступая с критикой против него. Лишь в конце XIX века этот термин был введён в употребление; он устоялся и стал привычен. Однако следует учесть, что личное нестяжательство иноков крупных общежительных монастырей (в том числе и Иосифо-Волоцкого) было радикальнее, чем скитских монахов, так как имущество в общежительном монастыре является общим, и это исключает необходимость личного имущества, в скиту же по самим условиям жизни наличие в личной собственности каких-либо предметов — неизбежно, поэтому ряд авторов (Николай Никольский, Яков Лурье, Екатерина Романенко и др.) высказываются за условность термина «нестяжатели».