За підсумками Паризької мирної конференції 1919 р. Східна Галичина була тимчасово окупована Польщею, за умовами Ризького миру (березень 1921 р.) до Польщі відійшли Західна Волинь, Полісся, Холмщина, Підляшшя, а за рішенням Ради послів великих держав у 1923 р. Східна Галичина закріплюється за Польщею. Територія краю поділилась на 3 воєводства: Львівське, Тернопільське й Станіславське. На території Західної Волині та Західного Полісся були утворені Волинське і Поліське воєводства. Холмщина і Підляшшя увійшли до складу Люблінського воєводства.
Румунія у 1918 р. окупувала Північну Буковину, Хотинський, Ізмаїльський та Аккерманський повіти Бессарабії. 11 вересня 1919 р. за Сен-Жерменським договором Буковину було передано Румунії, а Закарпаття увійшло до складу Чехословаччини.
У ті роки в складі Польщі західноукраїнські землі залишались аграрними та економічно відсталими. Територія Польщі була поділена на 2 частини "А” та "Б”. До другої віднесли українські території. Їм відводилась роль сировинної бази та ринку збуту. В ці території майже не вкладались ніякі інвестиції. На території "Б” видачі дозволу для відкриття підприємств були зведені до мінімуму, а встановлені високі залізничні тарифи фактично ізолювали вихід продукції території "Б” до "А”. В промисловості переважали ті галузі, які забезпечували високі прибутки без значних капіталовкладень: нафтодобувна, деревообробна, харчова, переробка мінеральної сировини. 85 % підприємств були дрібними. Намагаючись протистояти економічному впливу іноземців, галичани створювали кооперативи. Напередодні Другої Світової війни їх налічувалося близько 4 тис. Майже 90 % кооперативів діяли у Східній Галичині.
Не маючи можливості знайти роботу вдома, українське населення виїздило за кордон у пошуках заробітку. Але у цей період еміграція виявилася менш ефективною, ніж колись, оскільки Сполучені Штати й Канада скоротили квоту емігрантів, яких вони могли прийняти. В результаті з 1919 по 1939 рр. з території Східної Галичини виїхало лише 190 тис. чоловік. Натомість край активно заселявся іноземцями. Їхня кількість лише у Львові становила більше 80 %.
Не витримуючи національного та соціального гноблення, робітники організовували страйки на підприємствах, селяни захоплювали поміщицькі землі. Опір населення призводив до репресій з боку уряду. Восени 1930 р. на території українських земель була проведена пацифікація (утихомирення). Поліція та війська придушували селянські повстання. У 1934 р. У Березі-Картузькій був організований концентраційний табір для політичних в’язнів.
Українські території, які увійшли до складу Румунії, відзначалися злиденністю у порівнянні з власне румунськими землями. Це при тому, що рівень життя в Румунії був одним з найнижчих у Європі. Безробіття охопило 50 % працездатного українського населення. Двадцять два роки, проведені українцями під владою Румунії, поділяються на три періоди. У перший період, що тривав з 1918 по 1928 р., румунський уряд запровадив у провінції воєнний стан. Серед буковинських українців, призвичаєних до впорядкованої конституційної системи Австрії, ліквідація їхніх прав і румунізація культурного життя посіяли шок і розгубленість. Згодом вони трохи оговталися протягом відносно ліберального періоду 1928-1938 рр. Але у 1938 р., з приходом до влади в Румунії військових, почався період жорстокого, майже тоталітарного правління. Жорстока політика влади у перший період викликала опір населення. Зокрема, 16 вересня 1924 р. у Бессарабії в районі Татарбунар спалахнуло повстання, в якому брало участь 6 тис. чоловік. Для придушення повстання уряд залучив війська. Бої тривали до 25 вересня і закінчилися поразкою повстанців. Над учасниками антирумунського виступу відбувся процес, відомий під назвою „процес 500”. Через активне втручання міжнародної спільноти, вироки виявилися відносно м’якими. Було засуджено лише 85 чоловік.
Щодо Чехословаччини, то їй належало Закарпаття. У 1930 р. тут мешкало 549 тис. українців. Уряд Чехословаччини вів найбільш сприятливу політику до Закарпаття порівняно з іншими урядами. Збільшувались чисельність українських шкіл, але 28 червня 1925 р. українську мову визнали чужою, що призвело до звуження викладання української мови й розширення чеської. Робились часткові інвестиції в промисловість, але вони були дуже малі. За станом на 1926 р. в краї діяли 92 підприємства з чисельністю робітників – 6718. Була проведена аграрна реформа: великі землевласники позбавлялися частини земель, які були роздані селянам. Почалося будівництво доріг, мостів, проводилася електрифікація. Слід зауважити, що уряд вкладав у економіку краю більше коштів, ніж отримував від нього прибутків.
подробнее - см. в разделе боги и духи в римской мифологии)
пенаты – римские гении дома
лары – доброжелательные духи умерших предков
лемуры и ларвы – злые духи умерших предков
маны – римские духи усопших, жившие на том месте, где они похоронены
фавны и сильваны – римские духи полей и лесов. соответствовали греческим сатирам
жреческие коллегии древнего рима
подробнее - см. в разделе главные римские жреческие коллегии
понтифики – главная жреческая коллегия рима. устанавливали годичный календарь, в том числе дни праздников. вели летопись гражданских и военных событий. при тесной связи религии и юриспруденции выносили важные судебные решения
авгуры – совершали гадания-ауспиции (по полёту птиц)
гаруспики – римские жрецы, совершавшие гадания типа по внутренностям жертвенных животных
фециалы – римская коллегия жрецов-охранителей международного права
салии – жрецы, хранившие двенадцать священных щитов марса (ancilia), один из которых упал с неба. на мартовский праздник марса исполняли военный танец с песнями
арвальские братья (fratres arvales) – жрецы земледельческого культа богини дии
фламины («возжигатели») – название жрецов, каждый из которых считался главой служения тому или иному богу. особенно важны были три великих фламина: главный жрец юпитера (flamen dialis), главный жрец марса (flamen martialis) и главный жрец квирина (flamen quirinalis).
весталки – девственные жрицы богини весты, поддерживавшие неугасимый огонь на очаге её храма
За підсумками Паризької мирної конференції 1919 р. Східна Галичина була тимчасово окупована Польщею, за умовами Ризького миру (березень 1921 р.) до Польщі відійшли Західна Волинь, Полісся, Холмщина, Підляшшя, а за рішенням Ради послів великих держав у 1923 р. Східна Галичина закріплюється за Польщею. Територія краю поділилась на 3 воєводства: Львівське, Тернопільське й Станіславське. На території Західної Волині та Західного Полісся були утворені Волинське і Поліське воєводства. Холмщина і Підляшшя увійшли до складу Люблінського воєводства.
Румунія у 1918 р. окупувала Північну Буковину, Хотинський, Ізмаїльський та Аккерманський повіти Бессарабії. 11 вересня 1919 р. за Сен-Жерменським договором Буковину було передано Румунії, а Закарпаття увійшло до складу Чехословаччини.
У ті роки в складі Польщі західноукраїнські землі залишались аграрними та економічно відсталими. Територія Польщі була поділена на 2 частини "А” та "Б”. До другої віднесли українські території. Їм відводилась роль сировинної бази та ринку збуту. В ці території майже не вкладались ніякі інвестиції. На території "Б” видачі дозволу для відкриття підприємств були зведені до мінімуму, а встановлені високі залізничні тарифи фактично ізолювали вихід продукції території "Б” до "А”. В промисловості переважали ті галузі, які забезпечували високі прибутки без значних капіталовкладень: нафтодобувна, деревообробна, харчова, переробка мінеральної сировини. 85 % підприємств були дрібними. Намагаючись протистояти економічному впливу іноземців, галичани створювали кооперативи. Напередодні Другої Світової війни їх налічувалося близько 4 тис. Майже 90 % кооперативів діяли у Східній Галичині.
Не маючи можливості знайти роботу вдома, українське населення виїздило за кордон у пошуках заробітку. Але у цей період еміграція виявилася менш ефективною, ніж колись, оскільки Сполучені Штати й Канада скоротили квоту емігрантів, яких вони могли прийняти. В результаті з 1919 по 1939 рр. з території Східної Галичини виїхало лише 190 тис. чоловік. Натомість край активно заселявся іноземцями. Їхня кількість лише у Львові становила більше 80 %.
Не витримуючи національного та соціального гноблення, робітники організовували страйки на підприємствах, селяни захоплювали поміщицькі землі. Опір населення призводив до репресій з боку уряду. Восени 1930 р. на території українських земель була проведена пацифікація (утихомирення). Поліція та війська придушували селянські повстання. У 1934 р. У Березі-Картузькій був організований концентраційний табір для політичних в’язнів.
Українські території, які увійшли до складу Румунії, відзначалися злиденністю у порівнянні з власне румунськими землями. Це при тому, що рівень життя в Румунії був одним з найнижчих у Європі. Безробіття охопило 50 % працездатного українського населення. Двадцять два роки, проведені українцями під владою Румунії, поділяються на три періоди. У перший період, що тривав з 1918 по 1928 р., румунський уряд запровадив у провінції воєнний стан. Серед буковинських українців, призвичаєних до впорядкованої конституційної системи Австрії, ліквідація їхніх прав і румунізація культурного життя посіяли шок і розгубленість. Згодом вони трохи оговталися протягом відносно ліберального періоду 1928-1938 рр. Але у 1938 р., з приходом до влади в Румунії військових, почався період жорстокого, майже тоталітарного правління. Жорстока політика влади у перший період викликала опір населення. Зокрема, 16 вересня 1924 р. у Бессарабії в районі Татарбунар спалахнуло повстання, в якому брало участь 6 тис. чоловік. Для придушення повстання уряд залучив війська. Бої тривали до 25 вересня і закінчилися поразкою повстанців. Над учасниками антирумунського виступу відбувся процес, відомий під назвою „процес 500”. Через активне втручання міжнародної спільноти, вироки виявилися відносно м’якими. Було засуджено лише 85 чоловік.
Щодо Чехословаччини, то їй належало Закарпаття. У 1930 р. тут мешкало 549 тис. українців. Уряд Чехословаччини вів найбільш сприятливу політику до Закарпаття порівняно з іншими урядами. Збільшувались чисельність українських шкіл, але 28 червня 1925 р. українську мову визнали чужою, що призвело до звуження викладання української мови й розширення чеської. Робились часткові інвестиції в промисловість, але вони були дуже малі. За станом на 1926 р. в краї діяли 92 підприємства з чисельністю робітників – 6718. Була проведена аграрна реформа: великі землевласники позбавлялися частини земель, які були роздані селянам. Почалося будівництво доріг, мостів, проводилася електрифікація. Слід зауважити, що уряд вкладав у економіку краю більше коштів, ніж отримував від нього прибутків.
нептун – римский бог моря. соответствовал греческому посейдону
плутон – римский бог подземного царства мёртвых. соответствовал греческому аиду
аполлон (феб) – соответствовал греческому богу с тем же именем
диана – римская богиня луны и охоты. соответствовала греческой артемиде
минерва – римская богиня мудрости. соответствовала греческой афине
марс – римский бог войны. соответствовал греческому аресу
венера – римская богиня любви. соответствовала греческой афродите
амур - сын венеры, римский бог любви. соответствовал греческому эроту
вулкан – римский бог огня и кузнечного ремесла. соответствовал греческому гефесту
меркурий – римский бог торговли, покровитель путешественников. соответствовал греческому гермесу
церера – римская богиня земледелия. соответствовала греческой деметре
прозерпина – дочь цереры. подземная богиня, жена плутона. соответствовала греческой персефоне
веста – римская богиня очага, оседлого быта, покровительница семейных и государственных связей. в римском храме весты на палатинском холме горел неугасимый огонь, поддерживаемый девственными жрицами – весталками. соответствовала греческой гестии
вакх - бог вина. соответствовал греческому дионису
эскулап – римский бог врачевания. соответствовал греческому асклепию
янус – римский бог смены времён года, а также всякого начала и конца (в связи с чем изображался двуликим). охранял входы и выходы, как страж ворот
квирин – бог битв, сын марса. по его имени римляне часто именовали себя квиритами
беллона – богиня военной ярости. дочь или жена марса
фавн (луперк) – римский бог гор и пастбищ, приплод скоту и детей людям. соответствовал греческому пану
сильван – дух лесов, живущий в пещерах и у журчащих источников. пугал людей криком. иногда считался одним из олицетворений фавна.
пик – отец фавна, бог полевых плодов, охотник и земледелец. священная птица пика – дятел
ферентина – римская богиня весны (у соседей римлян, сабинян, – ферония)
флора – римская богиня цветов, веселой юности, радостей жизни
палеса – богиня пастухов палатинского холма
теллура – олицетворение материнского лона земли, воспринимающей посев и возвращающей его людям золотой жатвой
конс – римский бог посева и брака, в честь которого 21 августа отмечался праздник консуалий
дия (дея) – покровительница земледельческого округа города рима. ей служила жреческая коллегия fratres arvales («полевых братьев»)
позднейшие римские абстрактные боги, олицетворения отвлечённых понятий(подробнее - см. в статье служение богам во времена римской республики)
фортуна – богиня судьбы
ювентус – богиня молодости
фидес – богиня верности рима данным обещаниям, государственной добросовестности
термин – бог межей и межевых знаков, охранитель земельной собственности
пакс – богиня мира
паллор и павор («бледность» и «страх») – спутники марса. соответствовали греческим деймосу и фобосу
виктория – богиня победы. соответствовала греческой нике
салус – богиня здоровья
фебрис – богиня, охраняющая от лихорадки
аргентина – бог серебра
гонор – бог чести и почета
виртус – богиня доблести
либертас – богиня свободы
спес – богиня надежды
фелицитас – богиня счастья
конкордия – богиня согласия
клеменция – богиня милосердия
деа рома – богиня-олицетворение города рима
второстепенные римские духи и волшебные существаподробнее - см. в разделе боги и духи в римской мифологии)
пенаты – римские гении дома
лары – доброжелательные духи умерших предков
лемуры и ларвы – злые духи умерших предков
маны – римские духи усопших, жившие на том месте, где они похоронены
фавны и сильваны – римские духи полей и лесов. соответствовали греческим сатирам
жреческие коллегии древнего римаподробнее - см. в разделе главные римские жреческие коллегии
понтифики – главная жреческая коллегия рима. устанавливали годичный календарь, в том числе дни праздников. вели летопись гражданских и военных событий. при тесной связи религии и юриспруденции выносили важные судебные решения
авгуры – совершали гадания-ауспиции (по полёту птиц)
гаруспики – римские жрецы, совершавшие гадания типа по внутренностям жертвенных животных
фециалы – римская коллегия жрецов-охранителей международного права
салии – жрецы, хранившие двенадцать священных щитов марса (ancilia), один из которых упал с неба. на мартовский праздник марса исполняли военный танец с песнями
арвальские братья (fratres arvales) – жрецы земледельческого культа богини дии
фламины («возжигатели») – название жрецов, каждый из которых считался главой служения тому или иному богу. особенно важны были три великих фламина: главный жрец юпитера (flamen dialis), главный жрец марса (flamen martialis) и главный жрец квирина (flamen quirinalis).
весталки – девственные жрицы богини весты, поддерживавшие неугасимый огонь на очаге её храма