ответ:Реформування католицизму у Західній Європі викликало початок глибинному процесу, який отримав назву "внутрішня християнізація Європи". У XII-XIII ст. вся Європа була охоплена єретичним рухом, який мав не локальний, а загальноєвропейський характер. За своєю сутністю європейські єресі не були однорідними. Умовно їх можна поділити на два типи: бюргерські (тобто міські) і селянсько-плебейські. Вимоги тих і інших нерідко співпадали: всі вони вимагали ліквідації політичних амбіцій папства, урізання земельних багатств церкви і скасування особливого статусу католицького духовенства. Ідеалом середньовічних єретичних вчень і рухів була ранньохристиянська апостольська церква.
Якщо вести мову про ранньохристиянські часи, то в ту добу церква страждала як від зовнішнього ворога - римської влади, так і від внутрішніх усобиць, основою яких були теологічні розбіжності; різні тлумачення священних книг, визнання чи невизнання окремих положень священними тощо. Відображенням такої внутрішньоцерковної боротьби, очевидно, був "Єрусалимський собор", котрий згадується у главі 15 Діянь святих апостолів, а також багато випадків, коли апостол Павло захищав власне апостольське служіння, переконував християн остерігатися самозваних пасторів або проповідей, які йшли всупереч Божому вченню. Аналогічні заклики містяться у посланнях Іоанна, у Одкровенні Іоанна Богослова.
Починаючи з II ст., християнські авторитети, користуючись релігійними першоджерелами, звинувачували деяких богословів як єретиків і пояснювали християнське вчення зрозуміліше, намагаючись уникнути помилок і неоднозначних тлумачень. У зв'язку з цим ортодоксальності почали протиставляти єресь (гр. - "вибір", мається на увазі - помилковий).
Доктрини ранніх єретичних вчень мали під собою деяку релігійну основу і базувалися, в першу чергу, на критичному ставленні до служителів церкви - від Папи Римського до приходського священика. Єресіархи створювали ідеальний образ біблійного пастиря, протиставляючи його пастирю реальному; виступали проти індульгенцій; відкидали присягу на Біблії, окреме для кліру і мирян причастя. Західні єретики називали церкву "Вавилонською блудницею", а Папу - намісником сатани і антихристом. Вони відкидали вчення отців церкви, рішення Вселенських і помісних церковних соборів, Папські булли тощо. Фактично вони заперечували всю церковну організацію католицизму, являючи реальну загрозу для Західної церкви.
#Сусанин-русский национальный герой, крестьянин из села Домнино Михаила Романова от польско-литовского отряда во время русско-польской войны.
#Шеин-герой обороны Смоленска во время Смуты и антигерой Смоленской войны 1632-1634 гг., окольничий (1605), боярин и воевода((Героический подвиг во время смуты))
#Минин-организатор и один из руководителей Земского ополчения 1611—1612 в период борьбы русского народа против польско-литовской и шведской интервенций, русский национальный герой.((Второе ополчение))
ответ:Реформування католицизму у Західній Європі викликало початок глибинному процесу, який отримав назву "внутрішня християнізація Європи". У XII-XIII ст. вся Європа була охоплена єретичним рухом, який мав не локальний, а загальноєвропейський характер. За своєю сутністю європейські єресі не були однорідними. Умовно їх можна поділити на два типи: бюргерські (тобто міські) і селянсько-плебейські. Вимоги тих і інших нерідко співпадали: всі вони вимагали ліквідації політичних амбіцій папства, урізання земельних багатств церкви і скасування особливого статусу католицького духовенства. Ідеалом середньовічних єретичних вчень і рухів була ранньохристиянська апостольська церква.
Якщо вести мову про ранньохристиянські часи, то в ту добу церква страждала як від зовнішнього ворога - римської влади, так і від внутрішніх усобиць, основою яких були теологічні розбіжності; різні тлумачення священних книг, визнання чи невизнання окремих положень священними тощо. Відображенням такої внутрішньоцерковної боротьби, очевидно, був "Єрусалимський собор", котрий згадується у главі 15 Діянь святих апостолів, а також багато випадків, коли апостол Павло захищав власне апостольське служіння, переконував християн остерігатися самозваних пасторів або проповідей, які йшли всупереч Божому вченню. Аналогічні заклики містяться у посланнях Іоанна, у Одкровенні Іоанна Богослова.
Починаючи з II ст., християнські авторитети, користуючись релігійними першоджерелами, звинувачували деяких богословів як єретиків і пояснювали християнське вчення зрозуміліше, намагаючись уникнути помилок і неоднозначних тлумачень. У зв'язку з цим ортодоксальності почали протиставляти єресь (гр. - "вибір", мається на увазі - помилковий).
Доктрини ранніх єретичних вчень мали під собою деяку релігійну основу і базувалися, в першу чергу, на критичному ставленні до служителів церкви - від Папи Римського до приходського священика. Єресіархи створювали ідеальний образ біблійного пастиря, протиставляючи його пастирю реальному; виступали проти індульгенцій; відкидали присягу на Біблії, окреме для кліру і мирян причастя. Західні єретики називали церкву "Вавилонською блудницею", а Папу - намісником сатани і антихристом. Вони відкидали вчення отців церкви, рішення Вселенських і помісних церковних соборів, Папські булли тощо. Фактично вони заперечували всю церковну організацію католицизму, являючи реальну загрозу для Західної церкви.
Объяснение:
#Сусанин-русский национальный герой, крестьянин из села Домнино Михаила Романова от польско-литовского отряда во время русско-польской войны.
#Шеин-герой обороны Смоленска во время Смуты и антигерой Смоленской войны 1632-1634 гг., окольничий (1605), боярин и воевода((Героический подвиг во время смуты))
#Минин-организатор и один из руководителей Земского ополчения 1611—1612 в период борьбы русского народа против польско-литовской и шведской интервенций, русский национальный герой.((Второе ополчение))
#Болотников-((Восстание 1606-1607)) Болотникова