Єретичні ідеї зустрічали запекла відсіч із боку католицької церкви. Церковні собори віддавали анафемі єресіархів і їх послідовників. Для придушення масових єретичних рухів церква організовувала хрестові походи (Альбигойские війни, походи проти апостоликов, п'ять хрестових походів проти гуситів) . Наприкінці XII в. з'явилася інквізиція (лат. inquisitio — розслідування) для суду й розправи над єретиками. Спершу інквізиція була в підпорядкуванні єпископів. В XIII в. вона перетворилася в самостійну установу під верховною владою тата. Була створена система судового розслідування із застосуванням витончених катувань, заплутаних софістичних хитрувань і залякувань, за до яких у жертв виривали визнання провини. Широко застосовувалися шпигунство й доноси, які заохочувались передачею донощикам частини майна засуджених. Для покарання засуджені передавалися в руки світських влади, тому що церква лицемірно відмовлялася від «пролиття крові». Звичайно засуджених єретиків спалювали на багаттях. При цьому нерідко влаштовувалися врочисті церемонії проголошення вироку інквізиції над групою єретиків — автодафе (исп. «акт віри») . Раскаявшиеся грішники зазнали довічному ув'язненню. Під нагляд інквізиції попадали вчені, запідозрені у вільнодумстві й незгоді із установленими католицькою церквою канонами. Одна інквізиція не могла впоратися з масовими єретичними рухами. Церква намагалася підірвати ці рухи зсередини, довести «омани» , що збилися зі шляху « дійсної віри» єретиків. Із цією метою церква визнавала деякі помірні секти й перетворювала їх у жебручі ордена. Так було із францисканцями. Головною їхньою метою була боротьба з поширенням єретичних навчань. Ченці проникали в масу єретиків і своїми проповідями й прикладом намагалися відволікти їх від «оман» єресі й повернути в лоно католицької церкви. Орден мав строгу централізовану організацію на чолі з «генералом» , підлеглим безпосередньо татові. За прикладом францисканского ордена в 1216 г. був заснований орден доминиканцев, творцем якого був іспанський чернець фанатик Доминик. Члени цього жебручого ордена вели інший, чому францисканц б життя. Вони одягалися не в руб'я, а в мантії вчених. Це були утворені « брати-проповідники» , що захопили у свої руки систему утвору, і насамперед богословські кафедри в університетах. З їхнього середовища вийшли такі відомі стовпи схоластики й богослов'я, як Альберт Великий і Фома Аквінський. Головною метою доминиканцев була боротьба з єресями. Іменуючи себе «псами господніми» (domini canes-співзвучно «доминиканцы») , вони громили єретиків не тільки з кафедр університетів, але й зброєю інквізиції. З них звичайно комплектувалися трибунали інквізиції
Гайдамацький рух — явище суспільного життя, зумовлене соціальними, релігійними та національними реаліями України 18 ст., насамперед ускладненням внутрішньо-політичної ситуації в правобережній частині Гетьманщини після її підпорядкування Речі Посполитій.
Руйнування національних державних інституцій, витворених правобережним козацтвом у ході національно-визвольної боротьби 2-ї половини 17 — початку 18 ст.; політична анархія, господарське розорення краю та відповідні зміни в соціальній
структурі населення в поєднанні з конфесійними проблемами, які накопичувалися, створювали в регіоні сприятливий ґрунт для соціального та національного протистояння. Перша згадка про гайдамаків у джерелах датується 1715, хоча, за твердженням В.Антоновича, гайдамацькі загони почали діяти на Волині вже 1708. Кількість їх збільшувалася настільки швидкими темпами, що для боротьби з гайдамаками польський уряд змушений був використовувати підрозділи регулярної армії.
Церковні собори віддавали анафемі єресіархів і їх послідовників.
Для придушення масових єретичних рухів церква організовувала хрестові походи (Альбигойские війни, походи проти апостоликов, п'ять хрестових походів проти гуситів) .
Наприкінці XII в. з'явилася інквізиція (лат. inquisitio — розслідування) для суду й розправи над єретиками.
Спершу інквізиція була в підпорядкуванні єпископів.
В XIII в. вона перетворилася в самостійну установу під верховною владою тата.
Була створена система судового розслідування із застосуванням витончених катувань, заплутаних софістичних хитрувань і залякувань, за до яких у жертв виривали визнання провини. Широко застосовувалися шпигунство й доноси, які заохочувались передачею донощикам частини майна засуджених.
Для покарання засуджені передавалися в руки світських влади, тому що церква лицемірно відмовлялася від «пролиття крові».
Звичайно засуджених єретиків спалювали на багаттях.
При цьому нерідко влаштовувалися врочисті церемонії проголошення вироку інквізиції над групою єретиків — автодафе (исп. «акт віри») . Раскаявшиеся грішники зазнали довічному ув'язненню.
Під нагляд інквізиції попадали вчені, запідозрені у вільнодумстві й незгоді із установленими католицькою церквою канонами.
Одна інквізиція не могла впоратися з масовими єретичними рухами. Церква намагалася підірвати ці рухи зсередини, довести «омани» , що збилися зі шляху « дійсної віри» єретиків. Із цією метою церква визнавала деякі помірні секти й перетворювала їх у жебручі ордена. Так було із францисканцями.
Головною їхньою метою була боротьба з поширенням єретичних навчань. Ченці проникали в масу єретиків і своїми проповідями й прикладом намагалися відволікти їх від «оман» єресі й повернути в лоно католицької церкви. Орден мав строгу централізовану організацію на чолі з «генералом» , підлеглим безпосередньо татові.
За прикладом францисканского ордена в 1216 г. був заснований орден доминиканцев, творцем якого був іспанський чернець фанатик Доминик. Члени цього жебручого ордена вели інший, чому францисканц б життя. Вони одягалися не в руб'я, а в мантії вчених. Це були утворені « брати-проповідники» , що захопили у свої руки систему утвору, і насамперед богословські кафедри в університетах. З їхнього середовища вийшли такі відомі стовпи схоластики й богослов'я, як Альберт Великий і Фома Аквінський. Головною метою доминиканцев була боротьба з єресями. Іменуючи себе «псами господніми» (domini canes-співзвучно «доминиканцы») , вони громили єретиків не тільки з кафедр університетів, але й зброєю інквізиції. З них звичайно комплектувалися трибунали інквізиції
Гайдамацький рух — явище суспільного життя, зумовлене соціальними, релігійними та національними реаліями України 18 ст., насамперед ускладненням внутрішньо-політичної ситуації в правобережній частині Гетьманщини після її підпорядкування Речі Посполитій.
Руйнування національних державних інституцій, витворених правобережним козацтвом у ході національно-визвольної боротьби 2-ї половини 17 — початку 18 ст.; політична анархія, господарське розорення краю та відповідні зміни в соціальній
структурі населення в поєднанні з конфесійними проблемами, які накопичувалися, створювали в регіоні сприятливий ґрунт для соціального та національного протистояння. Перша згадка про гайдамаків у джерелах датується 1715, хоча, за твердженням В.Антоновича, гайдамацькі загони почали діяти на Волині вже 1708. Кількість їх збільшувалася настільки швидкими темпами, що для боротьби з гайдамаками польський уряд змушений був використовувати підрозділи регулярної армії.