Без преувеличения можно сказать, что Нерон - самый известный из римских императоров. Но известность его весьма сомнительного свойства. Знаменит он, прежде всего, своей жестокостью и жаждой власти: он убил свою мать, по его приказанию людей бросали на растерзание диким животным и сжигали первых христиан. Правда, кое-что из того, что мы знаем о Нероне - это лишь легенды. Считалось, например, что Нерон поджег Рим, чтобы любоваться зрелищем горящего огромного города. Но это, как утверждают современные историки, не соответствует действительности - хотя бы потому, что императору пришлось восстанавливать сгоревшее жилье и общественные здания на свои собственные средства.
Сегодня ясно, что Нерон - вовсе не столь однозначная историческая фигура, как это представляется многим. Он сочинял музыку и стихи, был реформатором и долгое время - любимцем народа.
Представить Нерона таким, каким он был на самом деле, показать разнообразные оттенки его личности призвана выставка, которая проходит сейчас в городе Трире. Обширная экспозиция, которая называется "Нерон: император, человек искусства, тиран" ("Nero – Kaiser, Künstler und Tyrann"), разместилась сразу в трех музеях города. В ней собраны 700 артефактов и документов из полутора десятков стран, то есть практически все, что относится к Нерону и дошло до наших дней.
Характерною рисою 15-літнього гетьманування Івана Самойловича було його прагнення створити аристократичну державу з міцною гетьманською владою. Шлях до здійснення своєї мети він убачав в обмеженні права козацьких низів втручатися в державні справи. Саме тому Самойлович припинив скликання Генеральної військової ради, а всі державні справи вирішував зі Старшинською радою. Формуванню аристократії сприяло започатковане Самойловичем бунчукове товариство. То була особлива привілейована група козацької еліти, до складу якої входили сини старшини. Бунчукові товариші, перебуваючи в гетьманському оточенні, з юнацьких років готувалися обійняти керівні військові та адміністративні посади. Самойлович обстоював старшинські інтереси, сприяв зростанню старшинського землеволодіння. Усупереч намаганням старшини й Конотопським статтям, для забезпечення порядку в Гетьманщині він утримував наймане (компанійське та сердюцьке) військо, а з часом сформував іще кілька охочих полків. Як і деякі його попередники, прагнув закріпити спадковість гетьманської влади. Тут гетьман дбав про своїх синів, яким надавав найвпливовіші посади в гетьманському уряді та великі маєтності. Самойлович рішуче протидіяв спробам запорожців здобути політичну окреміш- ність, намагався прилучити під свою булаву Правобережну Україну, не випускав з уваги й західноукраїнські землі.
Без преувеличения можно сказать, что Нерон - самый известный из римских императоров. Но известность его весьма сомнительного свойства. Знаменит он, прежде всего, своей жестокостью и жаждой власти: он убил свою мать, по его приказанию людей бросали на растерзание диким животным и сжигали первых христиан. Правда, кое-что из того, что мы знаем о Нероне - это лишь легенды. Считалось, например, что Нерон поджег Рим, чтобы любоваться зрелищем горящего огромного города. Но это, как утверждают современные историки, не соответствует действительности - хотя бы потому, что императору пришлось восстанавливать сгоревшее жилье и общественные здания на свои собственные средства.
Сегодня ясно, что Нерон - вовсе не столь однозначная историческая фигура, как это представляется многим. Он сочинял музыку и стихи, был реформатором и долгое время - любимцем народа.
Представить Нерона таким, каким он был на самом деле, показать разнообразные оттенки его личности призвана выставка, которая проходит сейчас в городе Трире. Обширная экспозиция, которая называется "Нерон: император, человек искусства, тиран" ("Nero – Kaiser, Künstler und Tyrann"), разместилась сразу в трех музеях города. В ней собраны 700 артефактов и документов из полутора десятков стран, то есть практически все, что относится к Нерону и дошло до наших дней.
Відповідь:
Характерною рисою 15-літнього гетьманування Івана Самойловича було його прагнення створити аристократичну державу з міцною гетьманською владою. Шлях до здійснення своєї мети він убачав в обмеженні права козацьких низів втручатися в державні справи. Саме тому Самойлович припинив скликання Генеральної військової ради, а всі державні справи вирішував зі Старшинською радою. Формуванню аристократії сприяло започатковане Самойловичем бунчукове товариство. То була особлива привілейована група козацької еліти, до складу якої входили сини старшини. Бунчукові товариші, перебуваючи в гетьманському оточенні, з юнацьких років готувалися обійняти керівні військові та адміністративні посади. Самойлович обстоював старшинські інтереси, сприяв зростанню старшинського землеволодіння. Усупереч намаганням старшини й Конотопським статтям, для забезпечення порядку в Гетьманщині він утримував наймане (компанійське та сердюцьке) військо, а з часом сформував іще кілька охочих полків. Як і деякі його попередники, прагнув закріпити спадковість гетьманської влади. Тут гетьман дбав про своїх синів, яким надавав найвпливовіші посади в гетьманському уряді та великі маєтності. Самойлович рішуче протидіяв спробам запорожців здобути політичну окреміш- ність, намагався прилучити під свою булаву Правобережну Україну, не випускав з уваги й західноукраїнські землі.
Пояснення: