ответ:Индустриализация осуществлялась сверху, командными, административным и методами, директивным планированием, безусловным подчинением Центру. Развертывание лагерей, разрушение векового уклада жизни кочевников, обнищание и голод казахских шаруа, громадное напряжение сил народа — все это стало типичными признаками индустриализации страны. Ударным темпами осваивались источники сырья, заводы и фабрики не выпускали конечную продукцию. Преимущественное развитие получили отрасли добывающей и химической промышленности. Предприятия машиностроения, металлургии, оборонной промышленности отсутствовали.
Серьезно отставала энергетическая база, промышленность строительных материалов. Казахстан оставался поставщиком горнорудного сырья. Квалифицированные кадры рабочих, инженерно-технические работники завозились извне, преимущественно из РСФСР, Украины. С.Садвакасов с горечью говорил: «Казахстан был и остался колонией…» Усиленно шел процесс урбанизации. В 1939 г. в городах республики проживали 375 тыс. казахов, в пять раз больше, чем в 1926 г. В городах и поселках городского типа накануне войны проживали всего 16% казахов. Городское население росло за счет рабочих, инженеров и техников, прибывших из Москвы, Ленинграда, Киева, Харькова Свердловска.
Політи́чні репре́сії — різні заходи примусу, що застосовуються державою з політичних мотивів. До таких засобів можуть входити позбавлення волі або й життя, примусове лікування в психіатричних установах, вигнання з країни і позбавлення громадянства, залучення до примусової праці в умовах обмеження свободи, а також інше позбавлення або обмеження прав і свобод осіб, які визнавалися соціально небезпечними для держави або політичного ладу за класовими, соціальними, національними, релігійними або іншими ознаками, яке здійснювалося за рішеннями судів та інших органів, що наділялися судовими функціями, або в адміністративному порядку органами виконавчої влади, посадовими особами та громадськими організаціями або їх органами, що наділялися адміністративними повноваженнями.[1]
У Законі України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N 22, ст.262) вказано, що політичні репресії до громадян України — це необґрунтоване засудження судами України або репресії на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру[2].
Серьезно отставала энергетическая база, промышленность строительных материалов. Казахстан оставался поставщиком горнорудного сырья. Квалифицированные кадры рабочих, инженерно-технические работники завозились извне, преимущественно из РСФСР, Украины. С.Садвакасов с горечью говорил: «Казахстан был и остался колонией…» Усиленно шел процесс урбанизации. В 1939 г. в городах республики проживали 375 тыс. казахов, в пять раз больше, чем в 1926 г. В городах и поселках городского типа накануне войны проживали всего 16% казахов. Городское население росло за счет рабочих, инженеров и техников, прибывших из Москвы, Ленинграда, Киева, Харькова Свердловска.
Політи́чні репре́сії — різні заходи примусу, що застосовуються державою з політичних мотивів. До таких засобів можуть входити позбавлення волі або й життя, примусове лікування в психіатричних установах, вигнання з країни і позбавлення громадянства, залучення до примусової праці в умовах обмеження свободи, а також інше позбавлення або обмеження прав і свобод осіб, які визнавалися соціально небезпечними для держави або політичного ладу за класовими, соціальними, національними, релігійними або іншими ознаками, яке здійснювалося за рішеннями судів та інших органів, що наділялися судовими функціями, або в адміністративному порядку органами виконавчої влади, посадовими особами та громадськими організаціями або їх органами, що наділялися адміністративними повноваженнями.[1]
У Законі України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N 22, ст.262) вказано, що політичні репресії до громадян України — це необґрунтоване засудження судами України або репресії на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру[2].