Особое внимание уделяется практике соблюдения в дворянских семьях постов, вопросам организации и характера проведения религиозных праздников, знанию детьми молитв, а также проблеме посещения храмов юными дворянами и дворянками. В статье показано, что религиозное воспитание в семьях российских дворян во второй половине XIX начале ХХ в. либо вообще не занимало воспитателей, являясь лишь одной, и при этом далеко не главной составной частью процесса подготовки дворянских детей к школе, либо носило весьма формальный, внешний характер. Отмечено, что значительно бо`льшую, чем родители, роль в эмоционально-нравственной стороне веры играли прислуга и воспитатели (наставники). В результате накануне поступления в школу большинство детей российских дворян были своего рода «стихийно верующими», со следующими присущими им характеристиками наличием веры в сверхъестественное; опытом (в большинстве случаев) посещения церкви и участия, или хотя бы наблюдения, за молитвенной практикой; знанием, но при очень выборочном соблюдении, религиозного календаря; высокой информированностью о содержании Библии, но при отношении к этому содержанию как к учебному предмету.
Фараон у Стародавньому Єгипті одноосібно керував державою: одночасно був і верховним правителем, і головнокомандувачем. Тільки він мав право призначати та звільняти чиновників, видавати закони, оголошувати війну та укладати мир. Уся земля вважалася його власністю.
Найближчим помічником фараона був візир, який виконував обов’язки головного скарбника, стежив за станом зрошувальних каналів, зберіганням зерна, будівництвом фортець тощо. Влада на місцях, у номах (єгипетських областях), належала номархам, яких особисто призначав фараон.
Знатні та багаті люди – вельможі – виконували різноманітні доручення фараона, були суддями на місцях, обіймали різноманітні посади. У розпорядженні вельмож було багато чиновників[1], стражників і воїнів. Серед чиновників виділялися грамотії – писарі. Вони займали високе становище в суспільстві. Писарі записували прийняті фараоном рішення, складали угоди, визначали та збирали податки[2], вели облік польових робіт, врожаю, кількості худоби та ін.
[1] Чиновники – люди, які перебували на державній службі.
[2] Податок – обов’язковий збір коштів або продуктів з населення на користь держави.
Особое внимание уделяется практике соблюдения в дворянских семьях постов, вопросам организации и характера проведения религиозных праздников, знанию детьми молитв, а также проблеме посещения храмов юными дворянами и дворянками. В статье показано, что религиозное воспитание в семьях российских дворян во второй половине XIX начале ХХ в. либо вообще не занимало воспитателей, являясь лишь одной, и при этом далеко не главной составной частью процесса подготовки дворянских детей к школе, либо носило весьма формальный, внешний характер. Отмечено, что значительно бо`льшую, чем родители, роль в эмоционально-нравственной стороне веры играли прислуга и воспитатели (наставники). В результате накануне поступления в школу большинство детей российских дворян были своего рода «стихийно верующими», со следующими присущими им характеристиками наличием веры в сверхъестественное; опытом (в большинстве случаев) посещения церкви и участия, или хотя бы наблюдения, за молитвенной практикой; знанием, но при очень выборочном соблюдении, религиозного календаря; высокой информированностью о содержании Библии, но при отношении к этому содержанию как к учебному предмету.
Объяснение:
Фараон у Стародавньому Єгипті одноосібно керував державою: одночасно був і верховним правителем, і головнокомандувачем. Тільки він мав право призначати та звільняти чиновників, видавати закони, оголошувати війну та укладати мир. Уся земля вважалася його власністю.
Найближчим помічником фараона був візир, який виконував обов’язки головного скарбника, стежив за станом зрошувальних каналів, зберіганням зерна, будівництвом фортець тощо. Влада на місцях, у номах (єгипетських областях), належала номархам, яких особисто призначав фараон.
Знатні та багаті люди – вельможі – виконували різноманітні доручення фараона, були суддями на місцях, обіймали різноманітні посади. У розпорядженні вельмож було багато чиновників[1], стражників і воїнів. Серед чиновників виділялися грамотії – писарі. Вони займали високе становище в суспільстві. Писарі записували прийняті фараоном рішення, складали угоди, визначали та збирали податки[2], вели облік польових робіт, врожаю, кількості худоби та ін.
[1] Чиновники – люди, які перебували на державній службі.
[2] Податок – обов’язковий збір коштів або продуктів з населення на користь держави.