После разграбления Рима Аларих двинулся на юг Италии. Причины поспешного удаления из города точно не известны, Сократ Схоластик объясняет это приближением армии из Восточной Римской империи (Византии)Готы достигли Регия (современная Реджо ди Калабриа на крайнем юге материковой Италии), откуда собирались через Мессинский пролив попасть на Сицилию, а затем в богатую хлебом Африку. Однако буря разметала и потопила корабли, собранные для переправы. Аларих повёл войско обратно на север. Не успев уйти далеко, он скончался в конце 410 года около города Козенцы.Благодаря запрету Алариха готы не тронули церкви. Однако ценности, сохранённые там, стали добычей вандалов спустя 45 лет. В 455 году вандалы совершили морской набег на Рим из Карфагена, захватили без боя и грабили его не два дня, как готы, но целых две недели. Вандалы не пощадили христианских храмов, хотя и воздержались от убийств жителей.
Это была не жестокость, с точки зрения того времени это были нормы поведения. Среди каждого народа того времени была определённая жестокость, вспомните даже "Колизей" !разве это не жестоко? Языческие обряды славян тоже были весьма жестоки
Римський патронат – інститут, який з’явився за часів Римської республіки (509 р. до н. е.), і продовжував своє існування аж до занепаду Римської імперії. Але хоч би якої з цих думок ми не трималися, у всякому разі ми повинні визнати, що відносини між патронами і клієнтами були побудовані за аналогією з родинними відносинами. Клієнт, обравши собі патрона з числа кровних римських громадян (патриціїв), приписувався до його роду, прилучався до родинного культу і отримував право називатися родинним ім’ям патрона [1, c. 175]. Він вважався як би усиновленим патроном.
Його ставлення до патрона були не тільки подібні спорідненим, але вважалися навіть священними, так як родичі не завжди брали участь у родовому культі, а клієнт приймався в рід тільки за умови участі у обрядах. Ні клієнт, ні патрон не могли позиватися один з одним, ні свідчити один проти іншого. Клієнт зобов’язаний був ставитися до патрона з повагою, надавати йому послуги, обдаровувати його дочок приданим, сплачувати за нього і за його дітей викуп у випадку, якщо вони потрапили в полон до ворога, брати участь своїм майном в платежі боргів патрона або покритті витрат при відправленні громадської служби і т. д. Зв’язок клієнта з патроном вважався постійним і навіть спадковим, і якщо клієнт помирав бездітним, то його майно переходило до патрона. Натомість патрон повинен був всіляко сприяти клієнту і, між іншим, захищати його інтереси перед судом подібно до того, як захищав би інтереси своїх родичів[3, c. 167-168].
После разграбления Рима Аларих двинулся на юг Италии. Причины поспешного удаления из города точно не известны, Сократ Схоластик объясняет это приближением армии из Восточной Римской империи (Византии)Готы достигли Регия (современная Реджо ди Калабриа на крайнем юге материковой Италии), откуда собирались через Мессинский пролив попасть на Сицилию, а затем в богатую хлебом Африку. Однако буря разметала и потопила корабли, собранные для переправы. Аларих повёл войско обратно на север. Не успев уйти далеко, он скончался в конце 410 года около города Козенцы.Благодаря запрету Алариха готы не тронули церкви. Однако ценности, сохранённые там, стали добычей вандалов спустя 45 лет. В 455 году вандалы совершили морской набег на Рим из Карфагена, захватили без боя и грабили его не два дня, как готы, но целых две недели. Вандалы не пощадили христианских храмов, хотя и воздержались от убийств жителей.
Это была не жестокость, с точки зрения того времени это были нормы поведения. Среди каждого народа того времени была определённая жестокость, вспомните даже "Колизей" !разве это не жестоко? Языческие обряды славян тоже были весьма жестоки
Відповідь:
надіюсь до Пояснення:
Римський патронат – інститут, який з’явився за часів Римської республіки (509 р. до н. е.), і продовжував своє існування аж до занепаду Римської імперії. Але хоч би якої з цих думок ми не трималися, у всякому разі ми повинні визнати, що відносини між патронами і клієнтами були побудовані за аналогією з родинними відносинами. Клієнт, обравши собі патрона з числа кровних римських громадян (патриціїв), приписувався до його роду, прилучався до родинного культу і отримував право називатися родинним ім’ям патрона [1, c. 175]. Він вважався як би усиновленим патроном.
Його ставлення до патрона були не тільки подібні спорідненим, але вважалися навіть священними, так як родичі не завжди брали участь у родовому культі, а клієнт приймався в рід тільки за умови участі у обрядах. Ні клієнт, ні патрон не могли позиватися один з одним, ні свідчити один проти іншого. Клієнт зобов’язаний був ставитися до патрона з повагою, надавати йому послуги, обдаровувати його дочок приданим, сплачувати за нього і за його дітей викуп у випадку, якщо вони потрапили в полон до ворога, брати участь своїм майном в платежі боргів патрона або покритті витрат при відправленні громадської служби і т. д. Зв’язок клієнта з патроном вважався постійним і навіть спадковим, і якщо клієнт помирав бездітним, то його майно переходило до патрона. Натомість патрон повинен був всіляко сприяти клієнту і, між іншим, захищати його інтереси перед судом подібно до того, як захищав би інтереси своїх родичів[3, c. 167-168].