Кіммерійці згадуються античними грецькими авторами, зокрема Гомером та Геродотом, а також у ассирійських текстах. Частина дослідників ідентифікує кіммерійців з пізніми пам’ятками білозерської археологічної культури XII–IX ст., або з пам’ятками чорногорівської культури і новочеркаськими пам’ятками ІХ ст. до Р.Х. Загалом більшість знахідок степової зони приписують кіммерійцям та відносять до умовної “кіммерійської культури”. Ймовірно, під назвою “кіммерійці” античні автори розуміли все населення Північного Причорномор’я передскіфської епохи, тому таке спрощення є виправданим. Кіммерійці майстерно оброблювали залізо, проте використовували і знаряддя праці та зброю з бронзи. Вони розводили коней і займались кочовим скотарством. Задля отримання здобичі кіммерійці здійснювали військові набіги на сусідні племена. У 720-х рр. до Р.Х. кіммерійці напали на закавказьку державу Урарту, розбивши її військо та здійснивши набіг на її територію. Пізніше кіммерійці вступили у конфлікт з іншою великою державою регіону – Ассирією. У одній з битв з ассирійцями кіммерійці вбили їхнього царя Саргона ІІ, проте були розбиті та відступили з Ассирії. У якості найманців кіммерійці служили у різних державах Близького Сходу.
Проблема идентификации древнетюркской письменности - одна из самых сложных и трудных проблем, усугублена не только крайней скудостью источников по этой теме, но и многовековой предвзятостью ученой братии, до последнего времени отрицающей в большинстве своем наличие у кочевников письменной культуры, письменной (светской литературы. Особенно большой вред правильному пониманию этой проблемы нанесли ученые-востоковеды Х1Х в., которые, не обнаружив книжной (типографской) продукции у древних тюркских народов, делали выводы об отсутствии у них, в том числе и у кочевников, культуры вообще. Лучший из этих исследователей истории и культуры Казахстана Х1Х в. А.Левшин пишет следующее: "Ни образ жизни, ни нравы, ни религия не позволяют киргизам-казахам быть образованными.
Кіммерійці згадуються античними грецькими авторами, зокрема Гомером та Геродотом, а також у ассирійських текстах. Частина дослідників ідентифікує кіммерійців з пізніми пам’ятками білозерської археологічної культури XII–IX ст., або з пам’ятками чорногорівської культури і новочеркаськими пам’ятками ІХ ст. до Р.Х. Загалом більшість знахідок степової зони приписують кіммерійцям та відносять до умовної “кіммерійської культури”. Ймовірно, під назвою “кіммерійці” античні автори розуміли все населення Північного Причорномор’я передскіфської епохи, тому таке спрощення є виправданим. Кіммерійці майстерно оброблювали залізо, проте використовували і знаряддя праці та зброю з бронзи. Вони розводили коней і займались кочовим скотарством. Задля отримання здобичі кіммерійці здійснювали військові набіги на сусідні племена. У 720-х рр. до Р.Х. кіммерійці напали на закавказьку державу Урарту, розбивши її військо та здійснивши набіг на її територію. Пізніше кіммерійці вступили у конфлікт з іншою великою державою регіону – Ассирією. У одній з битв з ассирійцями кіммерійці вбили їхнього царя Саргона ІІ, проте були розбиті та відступили з Ассирії. У якості найманців кіммерійці служили у різних державах Близького Сходу.
Проблема идентификации древнетюркской письменности - одна из самых сложных и трудных проблем, усугублена не только крайней скудостью источников по этой теме, но и многовековой предвзятостью ученой братии, до последнего времени отрицающей в большинстве своем наличие у кочевников письменной культуры, письменной (светской литературы. Особенно большой вред правильному пониманию этой проблемы нанесли ученые-востоковеды Х1Х в., которые, не обнаружив книжной (типографской) продукции у древних тюркских народов, делали выводы об отсутствии у них, в том числе и у кочевников, культуры вообще. Лучший из этих исследователей истории и культуры Казахстана Х1Х в. А.Левшин пишет следующее: "Ни образ жизни, ни нравы, ни религия не позволяют киргизам-казахам быть образованными.