В роли объединителя этих разрозненных земель выступил воинственный завоеватель Амир Темур (Тамерлан) . В 1363 он завладел Самаркандом, который впоследствии превратил в столицу своей огромной империи. В 1370 году Амир Темур был признан верховным правителем Маверннахра. В 1388 году Амир Темур разорил богатый хорезмский город Ургенч – крупный пункт на Шелковом Пути, а затем и столицу Золотой Орды город Сарай Берке. Теперь все караванные пути проходили через города Мавераннахра – Отрар на юге Казахстана, Балх, Ташкент, Герат, Султанию (Иран) . В средневековье столица Амира Темура – Самарканд – была призвана стать самым красивым городом на земле. Лучшие зодчие создавали новые и новые шедевры архитектуры средневековья: дворцы, мечети, мавзолеи, которые до сих пор поражают воображение красотой и размахом.
Во 2-ой половине XIV века Темур начал военную кампанию против других государств, подчинив себе огромные земли: с востока на запад - от Черного моря до реки Ганг, а с севера на юг – от Аральского моря до Аравийского.
Государство, созданное Амиром Темуром, после его смерти в 1405 стало рушиться на глазах. Сын Темура - Шахрух – сумел сохранить земли Хорасана, Афганистана и Мавераннахра. Он сделал своей столицей Герат, а в Самарканде оставил править своего сына Улугбека. В 1447 после смерти Шахруха Улугбек стал во главе правящей династии, но в 1449 был коварно убит своим сыном Абдулатифом. Правление Темура и его наследников – Шахруха, Улугбека и Бабура, ознаменовалось развитием искусства, ремесла, торговли, расцветом литературы, науки. В Герате в это время творил известный поэт и государственный деятель Алишер Навои.
Однією з найвидатніших перемог українського війська була Конотопська битва 8 липня 1659 року, коли козаки під проводом гетьмана Івана Виговського вщент розгромили 100-тисячну московську армію. Ясна річ, в радянських підручниках історії про неї не згадували. Самого ж гетьмана Виговського обзивали зрадником, польським, шведським і татарським запроданцем.
Сучасні дослідники знаходять не відомі досі матеріали про гетьмана Івана Виговського, збагачуючи наші знання про одного з найрозумніших і найосвіченіших козацьких ватажків, який загинув як герой – у боротьбі за незалежну Україну.Навесні 1659 року московська армія під командуванням князя Трубецького чисельністю, за різними даними, від 100 до 150 тисяч вояків розпочала окупацію Лівобережної України, руйнуючи й грабуючи все на своєму шляху. Біля міста Конотопа (нині Сумщина) московське військо було затримане козаками… Героїчна оборона міста скувала основні сили ворога й дала змогу гетьманові Івану Виговському зібрати війська й підготуватися до генерального бою. На підмогу козакам прийшло до 30 тисяч кримських татар та незначні загони поляків. Зібравши всі наявні сили, Виговський вирушив назустріч загарбникам з метою визволити Конотоп від облоги та знищити вороже військо.
У бою московські війська зазнали нечуваного розгрому. Кілька воєвод потрапило в полон. Князя Пожарського Виговський віддав татарам. Той так паскудно лаявся, що хан наказав відрубати йому голову… Очікувалося, що гетьман Виговський піде просто на Москву. Бій під Конотопом, здавалося, вирішив війну на користь України, і з’явилася перспектива звільнитися від влади Московії.
Звістка про поразку під Конотопом дійшла до Москви і викликала справжній шок. Три дні Москва німувала, а на четвертий цар Олексій Михайлович Романов наказав готувати місто до оборони. Проте хвилювання царя, що Виговський з ханом піде далі на Москву, виявилися передчасними. Орда пішла на Лівобережжя, грабуючи та спустошуючи поселення і захоплюючи ясир. Тож тільки-но Виговському вдалося захопити Ромни, Лохвицю та декілька інших українських міст, які утримували його супротивники, як прийшла звістка з Криму, що козаки полковника Івана Сірка напали на татарські поселення, і це змусило хана з ордою залишити Виговського та повертатися в Крим.
Виграна битва залишилася фактично безрезультатною. Гетьман Іван Виговський не став розвивати наступ углиб Росії. Спровокований москалями кошовий отаман, полковник Іван Сірко підняв повстання на півдні. А поляки не поспішали надавати суттєвої підтримки Україні, приславши на до Виговському лише 1500 вояків. Таким чином, було втрачено шанс визволити Україну від царського панування. Московським агентам вдалося поширити ворожнечу до Виговського серед промосковськи налаштованої старшини, обіцяючи їй нові привілеї.
Во 2-ой половине XIV века Темур начал военную кампанию против других государств, подчинив себе огромные земли: с востока на запад - от Черного моря до реки Ганг, а с севера на юг – от Аральского моря до Аравийского.
Государство, созданное Амиром Темуром, после его смерти в 1405 стало рушиться на глазах. Сын Темура - Шахрух – сумел сохранить земли Хорасана, Афганистана и Мавераннахра. Он сделал своей столицей Герат, а в Самарканде оставил править своего сына Улугбека. В 1447 после смерти Шахруха Улугбек стал во главе правящей династии, но в 1449 был коварно убит своим сыном Абдулатифом. Правление Темура и его наследников – Шахруха, Улугбека и Бабура, ознаменовалось развитием искусства, ремесла, торговли, расцветом литературы, науки. В Герате в это время творил известный поэт и государственный деятель Алишер Навои.
Однією з найвидатніших перемог українського війська була Конотопська битва 8 липня 1659 року, коли козаки під проводом гетьмана Івана Виговського вщент розгромили 100-тисячну московську армію. Ясна річ, в радянських підручниках історії про неї не згадували. Самого ж гетьмана Виговського обзивали зрадником, польським, шведським і татарським запроданцем.
Сучасні дослідники знаходять не відомі досі матеріали про гетьмана Івана Виговського, збагачуючи наші знання про одного з найрозумніших і найосвіченіших козацьких ватажків, який загинув як герой – у боротьбі за незалежну Україну.Навесні 1659 року московська армія під командуванням князя Трубецького чисельністю, за різними даними, від 100 до 150 тисяч вояків розпочала окупацію Лівобережної України, руйнуючи й грабуючи все на своєму шляху. Біля міста Конотопа (нині Сумщина) московське військо було затримане козаками… Героїчна оборона міста скувала основні сили ворога й дала змогу гетьманові Івану Виговському зібрати війська й підготуватися до генерального бою. На підмогу козакам прийшло до 30 тисяч кримських татар та незначні загони поляків. Зібравши всі наявні сили, Виговський вирушив назустріч загарбникам з метою визволити Конотоп від облоги та знищити вороже військо.
У бою московські війська зазнали нечуваного розгрому. Кілька воєвод потрапило в полон. Князя Пожарського Виговський віддав татарам. Той так паскудно лаявся, що хан наказав відрубати йому голову… Очікувалося, що гетьман Виговський піде просто на Москву. Бій під Конотопом, здавалося, вирішив війну на користь України, і з’явилася перспектива звільнитися від влади Московії.
Звістка про поразку під Конотопом дійшла до Москви і викликала справжній шок. Три дні Москва німувала, а на четвертий цар Олексій Михайлович Романов наказав готувати місто до оборони. Проте хвилювання царя, що Виговський з ханом піде далі на Москву, виявилися передчасними. Орда пішла на Лівобережжя, грабуючи та спустошуючи поселення і захоплюючи ясир. Тож тільки-но Виговському вдалося захопити Ромни, Лохвицю та декілька інших українських міст, які утримували його супротивники, як прийшла звістка з Криму, що козаки полковника Івана Сірка напали на татарські поселення, і це змусило хана з ордою залишити Виговського та повертатися в Крим.
Виграна битва залишилася фактично безрезультатною. Гетьман Іван Виговський не став розвивати наступ углиб Росії. Спровокований москалями кошовий отаман, полковник Іван Сірко підняв повстання на півдні. А поляки не поспішали надавати суттєвої підтримки Україні, приславши на до Виговському лише 1500 вояків. Таким чином, було втрачено шанс визволити Україну від царського панування. Московським агентам вдалося поширити ворожнечу до Виговського серед промосковськи налаштованої старшини, обіцяючи їй нові привілеї.
Объяснение: