Классифицируйте последствия формирования и функционирования командно-административной системы в 20–30 гг. ХХ века. Вставьте номера утверждений в соответствующие столбцы.
Мандрівка в минулеВідійшли в минуле ті часи, коли всю нашу землю загарбали й поділили між собою сусідні держави. Нестерпно жилося українським людям у неволі. І почали вони втікати в пониззя Дніпра, за так звані пороги, де були дикі степи. Втікачі називали себе козаками, тобто вільними людьми. На островах, що лежали посеред бистрої Дніпрової води, вони заснували Запорозьку Січ. Укріплення було грізним і навіювало страх не гостям. Його оперізували високі земляні вали, глибоченний рів та сторожові башти. З бійниць націлювалися жерла гармат і самопалів. Підступи до Січі пильно охороняли дозорці. Хто виявляв вороже військо, зараз запалював бочку із смолою — і стовп чорного диму сповіщав далеко навкруги про небезпеку.Козаки обирали з-поміж себе кошового отамана. Очолюване ним військо було як одна сім’я. Витривалі й дужі, кмітливі й надзвичайно хоробрі, козаки чинили опір найзапеклішому ворогові. Захоплені зненацька в поході, вони негайно могли побудувати з возів неприступну фортецю й мужньо боронилися проти війська, набагато дужчого за себе.Коли ж треба було перечекати неминучу загрозу де-небудь при березі чи в плавнях, запорожець брав у рот звичайнісіньку очеретину і тривалий час міг просидіти під водою, дихаючи через трубочку.За звичаєм, запорожці голили собі бороди й голови, лишаючи тільки довгі вуса й оселедець. Оселедець звисав з маківки, й часто його намотували на вухо. Одяг теж був незвичайний: червоні, як жар, і широченні шаровари, жупан, барвистий пояс, із-за якого стирчало кілька пістолів, шапка з китицею, при боці шабля та ще люлька з мідним ланцюжком мало не до п’ят. Слава про волелюбних козаків-запорожців линула широким світом. Про них знала вся Європа і Схід, вони залишили славну сторінку як лицарі честі й захисники рідної землі.Ця культурна спадщина нашого народу сьогодні мало досліджена. А це ж було для наших пращурів віруванням, так само, як ми віримо в Ісуса Христа. Тільки з чиєїсь легкої руки це нині назвали міфологією. Це був б життя наших предків б гармонійного поєднання й ототожнення себе з природою. Давні українці мали свій Олімп, природа для них була живою, вони вірили в її чарівну силу. Крім головних божеств: Сварога, Дажбога, Перуна, Велеса, Ярила, Купала, вони поклонялися Сонцю, Місяцеві, зіркам, а також усім явищам природи: блискавці, морозу, вітру, вогню, воді тощо.У родинному колі особливими почестями була наділена Берегиня — найдавніша богиня добра й захисту людини від усякого зла. З часом Берегиня стає «хатньою» богинею. Вона захищає оселю, усю родину, малих дітей від хвороб, лиха, лютого звіра, смерті тощо. Зображалась або вишивалась Берегиня на білих рушниках, що вивішу-чалися над вікнами й дверима, і мала захищати домівку від чорних сил. Образ Берегині вишивався на одязі, вирізьблювався на віконницях, ґанку. Невеликі зображення Берегині з глини або міді носили на грудях. Традиційне зображення Берегині — символічна постать жінки із застережливо піднятими руками. її образ з 14 століття входить до українського народно-прикладного мистецтва й дійшов до наших днів. Про це нагадує, зокрема, Київська Оранта із піднятими руками, ніби стоїть на захисті всієї землі української.
Повість “захар беркут” – твір про героїчне минуле українського народу (і. франко) іван франко у повісті “захар беркут” звертається до сивої давнини. він хотів показати, що гармонійне співжиття людей виправдане історією, що суспільство, у якому існує рівноправність, витримує будь-які випробування. “захар беркут” – героїко-романтична повість про далеке минуле нашого народу. автор осмислив і показав події хіп століття, оживив картини героїчної боротьби. про ті часи, які описав іван франко, збереглося мало історичних документів, тому письменник звернувся до народних легенд та переказів. подібний епізод про знищення монгольської навали і про сил природи згадується у переказі, записаному від миколи гасинця із закарпаття та в передмові до поеми “собутка” польського поета с. гощинського. у цих творах показано героїчну боротьбу місцевих жителів з татарами, зроблено наголос на взаємовиручці та взаєі. жителі тухлі відважні й сміливі, винахідливі, кмітливі. більш за все вони люблять свій край, свою землю, цінують свободу і незалежність, воліють краще вмерти, ніж потрапити в полон. в образах головних героїв автор втілив свій ідеал справді вільної людини. це й мирослава, яка воліє краще вмерти під тином з голоду, ніж стати зрадницею рідного краю, і залюблений у красу тухольщини мужній лицар максим, який з гордістю говорив: “се наша тухольщина, наш рай”. до останнього бився він з ворогами на підступах до свого села. палкий патріот, він вирішив прийняти смерть, але не зрадити громаду. та найбільше я захоплений захаром беркутом, який готовий пожертвувати сином задля загального добра. цей вчинок свідчить про жертовність і високий патріотизм вождя тухольської громади.
